2. Процесуальна співучасть, її види і форми
Процесуальне законодавство передбачає наявність процесуальної співучасті, тобто множинності позивачів або відповідачів в одному судовому провадженні.
Співучасть – це зумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні у господарському процесі на підставі наявності спільного права або спільного обов»язку.
Відповідно до ст. 23 ГПК позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно. Процесуальна співучасть, об»єднання позовів для спільного і одночасного розгляду дає змогу прискорити розв»язання господарського спору, оскільки господарський суд замість кількох окремих справ розглядає одну і відповідно приймає одне рішення. Процесуальна співучасть можлива тоді, коли інтереси співучасників однієї сторони не суперечать один одному, і виникає на підставі матеріальних правовідносин, які сформувалися до процесу.
Виокремлюють такі види співучасті:
1) активна – кілька позивачів пред»являють позов до одного відповідача;
2) пасивна – один позивач пред»являє позов до кількох відповідачів;
3) змішана – кілька позивачів пред»являють позов до кеількох відповідачів.
За ступенем обов»язковості і змістом процесуальна співучасть буває:
1) обов»язковою, коли характер спірних матеріальних правовідносин такий, що питання щодо прав та обов»язків одного із суб»єктів неможливо вирішити без залучення до справи інших суб»єктів цих відносин;
2) факультативною, коли немає обов»язкової множинності суб»єктів. Зокрема факультативною є співучасть за наяності у суб»єктів однорідних вимог (ст. 58 ГПК).
У разі співучасті кожний співучасник користується всіма правами сторони і виступає у судовому процесі самостійно. Процесуальні права та обов'язки співучасника не залежать від кількості осіб з аналогічною процесуальною правосуб'єктністю, їх рівність і незалежність є наслідком того, що всі співучасники є самостійними суб'єктами господарських процесуальних правовідносин. Тобто кожен зі співучасників виконує тільки ті передбачені законом дії, які він вважає необхідними для захисту своїх прав та інтересів. Характер процесуально-правових взаємовідносин між співучасниками грунтується на засадах автономії і диспозитивності. Їх дії чи бездіяльність залежать не від поведінки інших співучасників, а від їх особистого волевиявлення. Обов'язок доказування вимог чи заперечень, законна сила судового рішення діють щодо кожного співучасника окремо.
Процесуальна співучасть може бути пов'язана з солідарною відповідальністю осіб у зобов'язанні. Наприклад, процесуальна співучасть може виникнути з реалізації ч. 2 ст. 232 ЦК, коли довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними. За договором комерційної концесії відповідно до приписів ч. З ст. 1119 ЦК користувач та субкористувач комплексу прав відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно. Також процесуальна співучасть виникає відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК, тобто в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник І поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Слід пам'ятати, що в господарському процесі на сьогодні не використовується поняття «співвідповідач» як процесуально-нормативне, як, наприклад, в цивільному процесі (ч. 2 ст. 32 ЦПК). Тому при підготуванні позовної заяви до господарського суду співучасників прийнято зазначати, наприклад, «перший відповідач», «другий відповідач», або кожного окремо «відповідач», не використовуючи термін «співучасник». їх співучасть випливає зі змісту та підстав позовної заяви. Але використання цього терміну є доречним, оскільки одразу відображає сутність правовідносин співучасті.