5. Давньогрецька філософія. Мілетська школа, філософія Геракліта Ефеського (укр)

Перші грецькі філософи - мудреці займалися осмисленням природи, Космосу, з'ясовуючи причини й початок світу. Їх часто називають «фізиками», які інтуїтивно формували субстанціональну модель світу за допомогою з'ясування першопричини усього сущого як основи, суті. Людину розглядали як Мікрокосм стосовно Макрокосму, як частину і своєрідне повторення, відображення Макрокосму. Таке уявлення про світ у стародавньогрецькій філософії дістало назву космоцентризм. Космос - протилежність Хаосу, відповідно - порядок і гармонія протиставляються невпорядкованості та ін. Тому-то космоцентризм ранньої античності пояснюється як орієнтація на вияв гармонії в людському бутті. Адже якщо світ гармонійно впорядкований, якщо світ - Космос, Макрокосм, а людина - його відображення і закони людського життя подібні до законів Макрокосму, то, отже, і в людині є прихована подібна гармонія.

Представники однієї з перших у Стародавній Греції філософських шкіл – мілетської – Фалес, Анаксімандр і Анаксімен уявляли першоречовину буття у конкретно-речовій формі води (Фалес), повітря (Анаксімен), апейрона (Анаксімандр). Апейрон за Анаксімандром, - це щось нескінченне, всеохоплююче, незнищуване і таке, що перебуває у вічній активності і русі.

Анаксімандр першим серед філософів висунув ідею еволюційного походження людини. Він вважав, що людина зароджується ш розвивається до дорослого стану у череві величезної риби.

Принципи мілетців були розвинуті Гераклітом Ефеським. Саме він вперше вводить у філософську мову термін «логос», який у нього означає загальний закон буття, основу світу.

Філософія Геракліта діалектична: світ, яким править логос, єдиний і змінюваний, ніщо в ньому не повторюється, все скороминуче й одноразове, а головний закон Всесвіту - боротьба: батько всього й цар над усім, боротьба загальна, і все народжується завдяки боротьбі й через необхідність. Отже, Геракліт один з перших пояснював суть речей та процесів через боротьбу протилежностей. Саме протилежно спрямовані сили, що діють одночасно, утворюють напружене становище, яке й обумовлює внутрішню, таємну гармонію речей. Цю глибоку думку Геракліт ілюструє відомим прикладом: обидва дугоподібних кінця лука прагнуть розігнутися, але тетива стримує їх, і їх взаємна дія створює вищу єдність. Та незважаючи на те, що логос панує всюди, порядкує, владарює над усім, люди досить часто втрачають зв'язок із логосом. Відхилення від логосу трапляється тоді, коли люди обмежують себе поверхневими буденними знаннями і стають прихильними до чуттєво-тілесних втіх. Геракліт дуже негативно оцінював неспроможність зрозуміти внутрішню суть світу та гонитву за насолодою, що є взаємозв'язаними та майже тотожними. Але кожна людина має можливість відновлювати та підсилювати безпосередній зв'язок із логосом.

Геракліт радив: по-перше, «свавілля треба гасити частіше, аніж пожежу», по-друге, «необхідно дотримуватись всезагального», що є предметом не чуттєвого пізнання, а філософського міркування. «Мислення - це велика вартість, й мудрість - в тому, щоб говорити істинне й щоб, прислухаючись до природи, діяти згідно з нею». Пізнання прихованої, таємної гармонії, що є кращою, аніж явна, - це є спосіб уникнення зарозумілості. Таке пізнання дозволяє подолати різноманіття поглядів, орієнтуватись на осягнення єдиної істини, що забезпечує взаєморозуміння та об'єднання людей.

Философия. На протяжении VI-IV вв. до н.э. в Греции происходил бурный расцвет культуры и Ф. За этот период были созданы новое немиф. М., новая картина мира, центральным элементом к-рой стало учение о космосе. Космос охватывает Землю, человека, небесные светила и сам небесный свод. Он замкнут, имеет сферическую форму и в нем происходит постоянный круговорот - все возникает, течет и изменяется. Из чего возникает, к чему возвращается никто не знает. Одни греческие ф-ы (натурф-ы) считают, что основой вещей является чувственно воспринимаемые элементы кислород, огонь, вода, земля и определенное вещество - апейрон; другие (пифагорейцы) видели ее в математических атомах; третьи (элеаты) усматривали основу мира в едином, незримом бытии; четвертые считали такой основой (Демокрит) неделимые атомы; пятые (школа Платона) - земной шар лишь тень, результат воплощения царства чистой мысли. Разумеется все эти Ф. направления были во многих отношениях наивными и противоречивыми друг другу. Не порвав еще до конца с мифологией, они отводили богам, сверхестественным силам второстепенное, а то и третьестепенное место, пытались познать мир из него самого. На первых порах древнегерческие ф-ы не осознавали, что основной вопрос Ф. Может иметь разное значение, но уже в V в. до н.э. (esp. Платон, Демокрит) четко обозначились две противоборствующие линии, борьба между к-рыми проходит через всю дальнейшую историю Ф.

Философия милетской школы.(рус)

Спецификой древн.гр. философии явл стремление понять мир. Поэтому первых греческих философов называли физиками. Одним из главных вопросов был вопрос о происхождении мира, из чего и как произошел мир. Первыми греческими философами явл представители милетской школы (6 в.д.н.э.). Фалес считал что всё существующее возникло из воды. Анаксимандр говорил, что первоисточником всех вещей явл неопределенное безпредельное, это то начало от которого все начинается и где все заканчивается. Анаксимен считал, что первоначалом всего в мире явл воздух. По его мнению то сгущается то разряжается. Воздух это дыхание обнимающее весь мир. Некоторые фи-фы считали основой мира единство неокторых веществ. В начале 5в.д.н.э. город Милет утратил свою самостоятельность и здесь философия прекратилась. Вторым очагом развития философии стал город Эдхе (в Азии) - родина Гераклита(530-470 г.д.н.э.) Особое место в Ф. античности занимает материалистическое направление. Его представители полагали, что все вещи произошли из какого-то одного, и притом вещественного начала. Материализм Ф. античности развивали Эмпедокл, Анаксагор, Левкипп, Демокрит, а позднее Эпикур. Они пришли к выводу, что Сущ. материал из к-го сост. все вещи, что значительно позднее назвали субстанцией. Согласно Фалесу это вода, Анаксимел -> воздух, Гераклит -> огонь, Эмпедокл -> земля + вода + огонь + воздух. Из того, что хотя все вещи возникают они не из ничего, а из других вещей и хотя они гибнут они превращаются не в ничего а в другие вещи следует, что вечных вещей нет, а есть нечто лежащее в их основе. Демокрит считал, что атомы это твердые, абсолютно непроницаемые тельца(угловатые, крючкоподобные, шарообразные). 1.атомы сущ. вне нашего сознания и независимо от него 2.они обладают определенными физ. хар-ми 3.они не состоят из более мелких частиц 4.атомы вечны и неизменны 5.все явления природы объясняются св-ми атомов. Хотя большинство этих положений было переосмысленно, значение древнегреч. атомистических идей оказалось исключ. большим и предопределило дальнейшее развитие в этой области.

Философия Гераклита.(рус)

Центральным местом в учении Гераклита явл представление о вечном изменении всего существующего (всё существующее имеет приходящий характер) т.е. все изменяется. «все течет все изменяется». Гер считал, что для изменения имеются причины. Он как и все милетские философы также занимался поисками первовещества из которого все произошло. По его мнению первоначалом является огонь. Гер говорит: «мир изменятеся потому, что всякое свойство всякая вещь изменяется ни каким угодно образом, а переходит в свою противоположность. Гер считает борьбу противоположностей причиной движения вещей. Такое учение, согласно которому мир развивается через борьбу противоположностей называется диалектика. Гер был первым диалектиком. Древняя диалектика называется стихийной(не подтвержденная научными данными). Гер. Считал, что миром правит закон, необходимость - логос, Этот закон природный.