7. Сократ. Антропологічне та етичне вчення Сократа.(укр)

Сократ (469-399 рр. до н.е.) – перший афінський філософ, сучасник Демокріта. Сократ цікавий не тільки своїм вченням, а й усім своїм життям, оскільки його життя стало втіленням його вчення.

У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота. Тому філософія Сократа – це естетичний антропологізм. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Філософія Сократа народжувалася під двома основними девізами: «Пізнай самого себе» і «Я знаю, що я нічого не знаю».

При філософському дослідженні етичних проблем Сократ користується методом, який він називає майевтикою. Ціль майевтики – всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення (дефініція) поняття. Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувалися поняттями, то робили це стихійно. І тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття, то нема і значення.

Отже, метод Сократа переслідував досягнення понятійного знання. Це досягнення відбувалось за допомогою індукції, сходження від одиничного до загального. Головне для Сократа – процес пошуку понять.

Переконання Сократа в існуванні об’єктивної істини приводить його до висновку, що існують об’єктивні моральні норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна.

Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши душу людини і її справи, і в цьому основне завдання філософії.

В історії філософії з іменем Сократа пов’язуються існування так званих сократичних шкіл, які мали назви: кіники, кіренаїки, мегарики.

Философия Сократа.(рус)

Сократ(469-399г.д.н.э.) древнегреческий философ, учение которого знаменует поворот от материалистического натурализма к идеализму. Жил и учил в Афинах, где его слушали многочисленные ученики: Платон, Аристофен, Евклид из Мегары. Об учении С., который ничего не писал, можно судить лишь на основании свидетельств Платона и Аристотеля. Стремление мира, физическая природа вещей непознаваемы; знать мы можем только себя самих. Это понимание предмета познавания С. выразил формулой: “Познай самого себя”. Высшая форма знания не теоретическая, а практическая - искусство жить. Знание, по С., есть мысль, понятие об общем. Раскрывая понятие через определения, а обобщаются через индукцию. Сам С. дал образцы определения и обобщения этических понятий (например, доблести, справедливости). Определению понятия предшествует беседа, в ходе которой собеседник рядом последовательных вопросов изобличается в противоречиях. Раскрытием противоречий устраняется мнимое знание, а беспокойство, в которое при этом ввергается ум, побуждает мысль к поискам подлинной истины. Свои приемы исследования С. сравнивал с “искусством повивальной бабки”; его метод вопросов, предполагающих критическое отношение к догматическим утверждениям, получил название сократовской “иронии”. Этика С. рационалистична: по С., дурные поступки порождаются только незнанием и никто не бывает злым по доброй воле.