6. Атомістика та детермінізм Демокріта(укр)

Демокріт стверджує що життя виникло із неживого за межами природи без ніякого творця і розумної мети. Демокріт визначає людину як тварину, яка від природи здатна на до всякого навчання і має у всьому своїми помічниками руки, розум і гнучкість мислення. Душу він теж вважав сукупністю атомів. Демокріт розрізняє два види пізнання: темне (незаконнонароджене) й істинне (закононароджене), а також два види пізнання – за допомогою чуттів і мислення. Він глибоко розуміє складність процесів пізнання, досягнення істини. З цього приводу він образно говорив, що "дійсність — у безодні", вона глибоко лежить на дні морському. При вирішенні однієї з головних філософських проблем — проблеми щастя — Демокріт говорив, що щастя в душі. Душа має бути поміркованою в насолоді, має перемагати у собі жагу, - а цього вчить філософія.

Головне філософії Демокріта – це вчення про атом, простий, вічний, незмінний, неподільний, що виникає і не знищується. Атомів нескінченна множина, вони характеризуються твердістю, вирізняється один від одного своїм об’ємом і формою. Всі тіла складаються з атомів, реальними є лише ті властивості речей, які властиві атомам. Решта властивостей, які сприймаються чуттями: смак, запах, температура тощо, - існують не в речах, а тільки в чуттєвому сприйнятті людини. Атоми відділяються один від одного пустотою. Якщо атом – буття, то пустота – це небуття. Якби не було пустоти, то не було б реальної множинності та руху. Разом з тим якби все було подільне до нескінченності, то пустота була б у всьому, тобто у світі нічого не було б, у тому числі й самого світу. Рух як механічне переміщення атомів у пустоті, Демокріт вважав вічним природним станом космосу.

Людина – також скупчення атомів, але вона відрізняється від інших живих істот наявністю душі. Душа – це речовина, що містить дрібні, найбільш рухомі, вогняні атоми. Вона знищується зі смертю тіла, складається з двох частин: розумної, яка міститься в грудях, і нерозумної, яку розсіяно по всьому тілу.

Пізнання, вважав Демокріт, полягає у сприйнятті людиною дії на неї тіл і предметів через відповідні органи чуттів. Проникаючи в тіло людини, образи речей торкаються атомів душі та викликають у ній відповідні відчуття зовнішнього світу. Істинне ж пізнання досягається тільки розумом.

Цікаво, що Демокріт є представником крайнього детермінізму, який переходить у фаталізм. Він ототожнює причинну зумовленість явищ і необхідність. Жодна річ не виникає безпричинно, але все виникає на якійсь основі через необхідність. Якщо людина знайшла скарб – це не випадковість, а наслідок того, що вона почала копати в цьому місці. Почала копати також не випадково, а через певну причину.

Центральні поняття вчення Демокрита – це умоглядні конструкції. Адже атоми і пустота – не матеріальні структури, з яких складається весь світ, не природні стихії, не фізичні частинки, а поняття, рівноцінні елеатському розумінню буття або сущого. Тому з повним правом можна говорити про онтологізм Демокрита, з якого починає розвиток філософський матеріалізм.