14. Дорогі, вантажі, транспорт.

Будівельні вантажі бувають сипучими – це, наприклад, пісок, цемент, щебінь, і др.; мілко штучні і тарно-штучні – цегла, камені бетонні, плити; штучні довгомірні – різні залізобетонні і металеві вироби і конструкції; матеріали, які розфасовуються в контейнери, пакети; напівфабрикати в вигляді бетонних сумішей, малярні состави; за такою ознакою як вага – легкі і важкі.

Для перевозки будівельних вантажів використовують залізничні состави, автомобільний і водний транспорт. В складних умовах використовують літаки і вертольоти. В гористій місцевості використовують канатно-підвісний транспорт, по трубопроводам подають цемент, бетонні суміші. Найчастіше використовують автомобільний транспорт. Маємо транспорт загального призначення – це автомобілі з кузовом, автомобілі підвищеної прохідності; автомобілі-тягачі, які обладнані оснащенням для роботи з причепами, самоскиди. Спеціалізований автотранспорт – автобетоновози, автобетонозмісителі, автовапняновози, автоцементовози. Прицепи-шасі –для перевозки цистерн, прицепи-розпуски –для перевозки труб, прокату, колод, трайлери – для перевозки тяжких вантажів і будівельних машин. З.д. транспорт використовують для внутрішніх и зовнішніх перевозок. Найкраще робити так, щоб завантажені вагони подавались під крюк монтажного крана. Негабаритні конструкції перевозять на сцепах из 2-3 платформ. Для перевозок використовують платформи і піввагони, також спеціальні вагони: цистерни, цементовози, думпкари, саморозвантажувальні вагони, багатовісні вагони для довгих и важких вантажів. Розрізнюють транспорт за такими ознаками: за відстанню дії (будівельні (баштові крани, конвеєри), загального призначення (автомобілі, вагони); за характером дії (циклічні (автомобілі, крани) та безперервні (шнеки, насоси); за видом шляху (рейкові, безрейкові, водні, повітряні); за видом тяги (з автономними двигунами, від зовнішніх енергетичних джерел, причіпні); за напрямком руху робочих органів (для горизонтального переміщення, вертикального); за спеціалізацією (спеціалізовані та загального призначення); за суміщенням (тільки для перевезення вантажу; ті, що переміщують і здійснюють технологічні операції (крани, скрепери).

Транспортні шляхи бувають під’їзні і внутрішньобудівельні. Під’їзні – дороги, які сполучають будівельну площадку з державною сіткою з.д. и автошляхів. Внутрішньобудівельні – забезпечують перевозку вантажу в нутрі будівельної площадки. Дорога складаєьться із нижньої и верхньої будови. Нижня будова – земляне полотно, інженерні спорудження (мости, труби). Дорожня одежа складається з покриття і основи в автомобільній дорозі, баластного шару, шпали і колії – з.д., що становить верхню будову. Автомобільна дорога складається із проїжджої частини, кюветів и обрізів. Ширина смуги буває 19 м, 33 м. Радіуси кривих от 15 до 60 м. Ухили от 6 до 8%. Покриття може бути із щебеня, гравію.

Урбаністика

1. Функціональне зонування території населе-них міст.

Функціональне зонування - це дилеренціація тери-торії міста по характеру використання, тобто по типу функціонального призначення. Діють в Україні правила і норми планування і забудови міст передбачають виділення наступних основних функціональних зон: сельбищної, промислової, комунальної, складської, зовнішнього транспорту і відпочинку.

Сельбищна зона, залежно від величини поселення і характеру забудови може проектуватися з розра-хунку 80-180 м2 на 1-го мешканця. З них ділянки міських громадських будівель і споруд займають 15-20%, вулиці і площі 15-20%, загальноміські озе-ленені території 10-15%. Що залишилися 50% доводяться на житлову забудову.

Територія промислової зони залежно від характеру виробництва і його шкідливості вимагає сані-тарно-захисних розривів 50-3000м, що озеленюють не менше ніж на 40%. При великих розривах про-мислова зона відноситься до території приміської зони. Технологічні площі і цехи промислової зони повинні складати не менше 50% території, озеле-нення і резервні ділянки 35%, дороги і транспортні споруди-10%, адміністративно-суспільні центри – 5%.

Складська зона проектується з розрахунку 3-5 м2 на 1-го жителя, причому на склади повинно використовуватися не менш-60% території.

Комунальна зона включає територію водозаборів, теплоцентралі, інші головні споруди систем інже-нерного устаткування і міського господарства, кла-довища і ін., що розміщуються з розривом від сельбищних зон.

Зона зовнішнього транспорту може займати до 10% території міста. Залізниця вимагає розриву від сельбищної зони не менше 100м, порт – 50м, авто-мобільні дороги I і II класи- 200м, аеропорт (5-30 км).

Лісопаркові зони відпочинку проектуються з розрахунку на 1-го мешканця 50м² в малих і середніх містах, 100м2 у великих містах, 200м2 в крупних містах. Зони відпочинку входять в приміські зони.

Залежно від виду населеного місця можуть бути виділені і деякі інші зони (загальноміського суспільного центру, відпочинку і спорту, вищих і наукових установ).

Взаєморозташування зон залежить від характеру промисловості, розмірів міста і місцевих конкретних умов.

Сельбищні зони повинні розміщуватися на сухих, піднесених, добре інсольованих, озеленених і об-воднених ділянках території міста. По відношенню до промислової зони їх потрібно розміщувати з підвітренной сторони і вище за течією річок.

Промислові зони слід розміщувати на території із спокійним рельєфом, поблизу залізничних магіст-ралей або водних шляхів.

Транспортні зони не повинні перетинати сельбищні і інші зони міста. Вони повинні бути зручно пов'язані з промисловістю. Пасажирські вокзали не повинні заважати нормального життя міста і разом з тим повинні бути зручно пов'язані зі всіма його частинами.

Зони відпочинку доцільно розміщувати на ділянках з складним, сильно пересіченим рельєфом, незручних для забудови, в зелених масивах і поблизу водоймищ. Їх слід розміщувати ближче до периферії міста, але з урахуванням зручних транспортних зв'язків.