20. Основні напрямки розробок планувальних схем міст, котрі підлягають реконструкції.

З давніх часів російські міста будувалися по замкнутій структурі. Такі планувальні системи обумовлювалися міркуваннями оборони, коли кріпосні стіни або вали споруджувалися по периметру міста. Організуючим началом міст були кремлі або монастирі. У основу міського плану закладалися дороги, що променеподібно розходяться, або системи з прямокутно пересічними вулицями. Створювалися концентрично поясні, прямокутні компактні системи і лінійні міста, схеми яких показані на мал. 1.

Мал. 1. Планувальні схеми міст, що склалися:

а — радіально-кільце; б — прямокутна; у — лінійна

У подальші періоди міські системи перероджувалися, пристосовуючись до нових умов експлуатації. Цей процес протікав хаотично, що відобразилося на планувальній структурі міст. Проте при всій хаотичності в структурі, як правило, зберігалися ознаки вказаних вище систем.

Реконструкція старовинних міст представляє складну проблему. Містобудівники висунули численні пропозиції по зміні планувальної структури міст, що реконструюються. Ці пропозиції направлені на подолання хаотичного розвитку міста, створення рухомих в часі планувальних структур, які дозволили б вільно розвивати міську територію. На відміну від замкнутих, перешкоджаючих територіальному розвитку міста, такі системи називають відкритими.

Існує три напрями, що визначають побудову планувальних схем реконструкції міста. У першому випадку місто розвивають за рахунок створення міст-супутників, що тяжіють до метрополії. Завершена в частині сфери обслуговування структура супутників дозволяє обмежити їх територію оптимальними розмірами. Містам-супутникам передають такі функції, як відпочинок, виховання дітей, спорт «у порогу будинку» і турботи про впорядкування побуту. За рахунок того, що супутники відбирають частину функцій у міста-метрополії, територія останнього може зберігатися в стабільних межах.

Територію міста-метрополії реконструюють, підпорядковувавши сучасним принципам містобудування. Тут створюють супідрядну систему обслуговування, використовуючи ту, що склалася і часто унікальну систему установ, оновлюють стару забудову, розширюють і реконструюють вулиці, частину яких перетворюють на швидкісні магістралі. Загальну планувальну структуру міста зберігають. Внутрішньо-міські вулиці, що перетворюються на магістралі, подовжують, створюючи зовнішні транспортні Комунікації. Ці комунікації пов'язують місто з супутниками. Подібний принцип прийнятний як для радіально-кілець, так і для прямокутних міст

Мал. 2. Схеми розвитку міських систем:

а, б – схеми розчленованого міста (а—розчленовано-радіальна, б — розчленовано-лінійна); в, г- компактні (в —направлено-смугова; г — потоково-лінійна).

Міста радіально-кільцевих систем розвивають за рахунок подовження деяких радіальних вулиць, а в містах прямокутних схем—за рахівниць виділення головних магістралей і продовження їх за межу міста. В результаті реконструкції по описуваному методу створюють так зване «розосереджене» місто (мал. 2, а, б).

У другому випадку істотно удосконалюють планувальну структуру в межах існуючого міста. При цьому прагнуть до компактних схем, стримуючих протяжність транспортних комунікацій. Головну увагу концентрують не тільки на впорядкуванні міських територій, але і на створенні рухомих в часі планувальних рішень. Такі рішення передбачають перетворення замкнутих міських структур у відкриті, не перешкоджаючі перспективному зростанню міста в строго заданих напрямах.

Залежно від конкретних географічних умов розвиток території намічають в одному напрямі, створюючи потоково-лінійну схему міста (мал. 2, г), або обирають декілька напрямів, застосовуючи направлено-смугову структуру (мал. 2, в).

Третій випадок розвитку міської структури передбачає створення компактного міста, яке в межах агломерації має стійкі зв'язки з іншими населеними пунктами, що поступово перетворюються на міста-супутники. У такому рішенні як би суміщають обидва попередні способи реконструкції.

Поєднання компактної і розосередженої структур в одному рішенні характерний для реконструкції найбільших міст. Вони розвивалися впродовж багатьох століть і мають складну планувальну схему. Як правило, в результаті тривалого розвитку в структурі простежуються традиційні виробничі і культурно-побутові зв'язки з навколишніми поселеннями. Порушення цих зв'язків при реконструкції звичайно небажано, тому в планах перспективного розвитку передбачають перетворення тяжіючих до міста населених місць в міста-супутники і їх включення в єдину систему — агломерацію.

Реконструкцію міста проектують, зіставляючи декілька варіантів його розвитку. При розробці варіантів заздалегідь оцінюють межі можливих територій розселення, розміщення пунктів інтенсивних соціально-економічних зв'язків (трудових і масових відвідин), транспортну доступність цих пунктів. Перевагу віддають варіанту, оптимальному з погляду економіки, техніки, комфорту і архітектури.

Реконструкція припускає не тільки вибір територій для перспективного розвитку міста, але і регулювання існуючої забудови. Планувальну структуру підпорядковують сучасним містобудівним вимогам, але при проектуванні дотримують умови спадкоємності розвитку міста. Перш за все територію міста розділяють на планувально-структурні райони. Таке районування виконують за функціональною ознакою. Розрізняють три види планувально-структурних районів: спеціалізовані, комплексні і комбіновані.

До спеціалізованих районів відносять житлові території, відокремлені від місць масового додатку праці, і крупні зони відпочинку.

Райони крупних промислових підприємств з великими санітарно-захисними зонами також вважають спеціалізованими.

Комплексними називають райони, в яких місця додатку праці максимально наближені до житла і розташовані на територіях, що є сусідами. Припускають, що в таких районах забезпечений замкнутий трудовий баланс: число робочих місць відповідає чисельності населення. Проте трудовий баланс комплексного району носить нестійкий характер, особливо в крупних містах з широкими можливостями жителів у виборі роботи. З часом населення набуває немало трудових і культурно-побутових зв'язків, що виходять за межі району.

Комбінованими є райони широкого призначення. Вони об'єднують житлову забудову і багатофункціональний комплекс місць додатку праці. Багатофункціональність розширює можливість населення району у виборі роботи, сприяє гнучкості працевлаштування і підсилює місцеві трудові зв'язки жителів. Широка варіабельність зв'язків забезпечує стабільність трудового балансу в часі, дозволяє своєчасно пристосуватися до запитів, що змінюються.

У практиці реконструкції міст використовують всі три види районів. Проте перевагу віддають комбінованій структурі, що більшою мірою відповідає завданням гнучкого і рухомого зонування території.

Межами планувально-структурних районів звичайно служать природні або штучні перешкоди: річки, яри, смуги відчуження і т.д. Магістральні вулиці з інтенсивним рухом транспорту також є відчутними перешкодами, що розчленовують територію міста на відносно самостійні частини. .