5. Проаналізуйте досвід відомих педагогів — новаторів.

Амонашвілі Шалва Олександрович (нар. 1931) — грузинський педагог, доктор психологічних наук, професор, академік РАО. Педагог-новатор, розробник педагогіки співробітництва. Автор праць з проблем ролі оцінки у педагогічному процесі, гуманістичного підходу у вихованні. Основні праці: "Навчання", "Оцінка", "Відмітка" (1970), "Здрастуйте, діти!" (1983), "Як живете, діти?" (1986), "В школу з шести років" (1986), "Єдність мети "(1987) та ін.

Шалва Амонашвілі - почесний академік багатьох університетів, викладач Мос­ковського педагогічного університету, керівник лабораторії гуманної педагогіки при Московському будинку вчителя, веде семінари з батьками. Він очолює Видавничий дім Шалви Амонашвілі і є автором кількох книжок, перекладених багатьма мовами світу. Прислухаймось до його клятви: "Я, Амонашвілі Шалва Олександрович, добровільно обравши професію Вчителя і знайшовши в ній своє покликання, усвідомлюючи свою причетність до збереження і розквіту життя на Землі, беру на себе турботу про долю Дитини. Клянусь: Любити дітей, кожну дитину. Бути оптимістом за будь-яких обставин.

Зобов'язуюсь турбуватися про олюднення знань, олюднення середовища навколо кожної дитини. Але це буде потім. А спершу було ось що: волею Всевишнього відчув внутрішню потребу вивчати педагогіку. І тільки гуманну. Тому знову вступив до інституту. Педагогічного, і на всі факультети відразу. В учителі до себе я запросив Ісуса Христа, Будду, Магомета, Соломона і Педагогів - Сухомлинського, Коменського, Ушинського, Корчака... Витоки духовності - в чотирьох світових релігіях -християнстві, ісламі, іудаїзмі, буддизмі".

Зробити світ щасливим без справедливої і доброї школи не можна. А такою її роблять учителі. Мудрець Амонашвілі не повчає, а розмірковує. Не треба розпов­сюджувати навколо дитини погані думки. Думати треба добре про кожну дитину. Наша добра думка - то її захист. Тоді ніяка бридота не пристане до неї. "Моя мислеформа, - каже Шалва Олександрович, - завжди вивищується над темним. А ствердитись дитина має перш за все вдома. Дорослі здебільшого категоричні, зловживають заборонами. І це погано. А тим часом дитина приходить у цей світ не випадково.

Я сприймаю дитину як істоту космічно-земну. Згадаймо, як академік Вернадський постійно підкреслював: "Людина має два походження. - космічна душа і земне тіло. Виходити треба тільки з цього". "ПОЕТИЧНА ПЕДАГОГІКА" АМОНАШВІЛІ

Амоношвилі Шалва Олександрович, грузинський педагог-новатор, доктор психологічних наук, вчений, працював з діьтми дошкільного і молодшого шкільного віку.

В своїй праці Ш.О. Амонашвілі "Добридень, діти!" автор розповідає про свій досвід навчання шестилітніх дітей в школі, спираючись на свою багатолітню педагогічну практику. Треба зазначити, що на час випуску книги (1983), проблема навчання дітей шестилітнього віку була дуже актуальною, оскільки це було певним новаторством, а тому було необхідно уважно поставитися до цього питання. Для автора було важливо описати, по-перше, загальний підхід до організації шкільного життя дітей, по-друге, творчу лабораторію педагога. Однією з перших задач, які постають в книзі, це потрібно чи непотрібно дітям шестирічного віку навчатися в школі: це забирає в них дитинство чи за правильними методиками це розвичає дітей, готуючи їх до першого класу. Амонашвілі вважає, що саме за правильним підбором методів та форм навчання можно розкрити дитину та зробити з неї особистість.

Першою з проблем, які спіткають шестирічну дитину в школі, це перелік правил шкільної поведінки. Амонашвілі зазначає, що кожний учень має сам, спілкуючись з однолітками, встановлювати характер відносин, правил своєї поведінки в суспільстві. Під "сам", автор має на увазі, організований ним процес виховання, який приведе до виникнення у дитини самостійних етичних висновків. Педагог має чітко підходити до питання організації перерв між уроками. Вони мають бути організовані таким чином, щоб пустощі дітей не заборонялися, а були скеровані в тому напрямку, який буде розвивати дитину. В своєму експерементальному класі автор повісив дошку для малювання крейдою, а також папір для розмалювання олівцями. Був використаний магнітофон для того, щоб діти могли вчитися розпізнавати музичні твори, а також надади вихід своїй енергії, танцюючи під цю музику, тощо. Що стосується певних предметів, наприклад рідної мови, російської мови(на той час

теж рідною), математики, то автор подає свій досвід як можна навчити дітей

правильно розуміти завдання предметів, використовувати наглядні матеріали,

допомогати один одному, доводити свою точку зору, та поважати право кожного

учня виказкати власну. Амонашвілі зупиняється на тому, що необхідно педагогу

завжди слідкувати за своїми питаннями, оскільки вони сприймаються дітьми не

зовсім так як те здається вчителю. Автор розповідає про його методи подолання

феномену Піаже, яке досить розповсюджене у дітей, тобто коли, діти плутають

кількість речей з ії розміром .

Звертаючи увагу на ігри, які необхідно використовувати у роботі з шестирічними

дітьми, автор говорить про те, що "педагогічними можна вважати ігри, які

підвищують дітей - всіх разом і кожного зокрема до рівня його престижу, ті ж ігри,

які можуть принизити дитину навіть трохи, є непедагогічними, і їх не можна

проводити на уроках ".

За Амонашвілі, дітям необхідно пропонувати такі справи, за які вони можуть братися

не колись, а зараз же, і перші кроки мають приводити їх до перших успіхів, а не

невдач.

Узагальнюючи свою роботу, автор виділяє по 10 питань, на які він категорично

відповідає "так" чи "ні".

Питання, на які дається відповідь "ні!":

Чи можна використовувати в підготовчому класі досвід роботи з І класом без змін?

Чи можна заставляти дитину одразу виконувати накази та розпорядження вчителя?

Чи можна дітям ставити оцінки?

Чи можна давати дітям обов'язкові домашні завдання?

Чи можна говорити в класі хто з дітей вчиться краще?

Чи можна вимагати від дітей, щоб вони сиділи на уроках "не рухаючись"?

Чи потрібно забирати в дитини іграшки, які вона принесла до школи?

Чи можна залишати дітей на другий рік?

Чи можна вимагати дітей приходити в шкільній формі з портфелями?

Чи можна приймати в підготовчий клас дітей, яким до 6 років залишається 2-3 місяці?

Питання з відповіддю "так!":

Чи потрібна спеціальна методика для викладання в підготовчому класі?

Чи можна використовувати тут досвід виховної роботи з старшими дошкільнятами з

дитячих садків?

Чи потрібно заохочувати дітей, щоб вони йшли попереду вчителя у вивченні

матеріалу?

Чи може педагог спеціально робити помилки, щоб діти знаходили та виправляли їх?

Чи потребує педагог бути артистичним в роботі з дітьми?

Чи можна давати дітям різні завдання на їх вільний вибір?

Чи потрібно посилювати самостійну роботу дітей?

Чи потрібно давати батькам характеристики дітей та готувати для них пакети з

роботами дитини?

Чи потрібно, щоб діти оцінювали урок?

Чи потрібно проводити відкриті уроки для батьків?

Перелік цих питаннь систематизує досвід та уявлення Ш. Амонашвілі про виховання

та навчання дітей шестирічного віку в підготовчих класах школи.

До школи в шість років

Шестирічні діти - особливий народ у країні дитинства. Тому нам, їхнім учителям і вихователям, необхідно, по-перше, знати, які через це можуть виникнути проблеми; по-друге, працювати з ними потрібно інакше, до кінця усвідомлюючи, що за партами сидять інші діти, а не такі самі або майже такі, як семирічні; по-третє, визначити свою педагогічну позицію й обумовлені нею форми та методи навчання, виховання і, що найголовніше, спілкування з шестирічними.

Шаталов Віктор Федорович (нар. 01.05.1927) - педагог — новатор, творець оригінальної технології інтенсивного навчання, заслужений учитель УРСР (1987), народний учитель СРСР (1990).

Народився в м. Сталіно (нині Донецьк). Учасник Великої Вітчизняної війни. В 1953 р. закінчив Сталінський педагогічний інститут.

Ще в період навчання в інституті почав займатися педагогічною роботою в школі, а з 1956 р. ввів експериментальну роботу з учнями загальноосвітніх шкіл. З 1973 р. Шаталов являвся науковим співробітником Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР, а з 1985 р. - керівником Донецької лабораторії проблем інтенсифікації навчально-виховного процесу НДІ змісту і методів навчання Академії педагогічних наук СРСР. У 1992 р. був запрошений працювати доцентом Інституту післядипломної освіти в Донецьку.

У створеній В. Ф. Шаталовим технології використовуються авторські методичні матеріали, що представляють програмний матеріал головним чином у вербально-графічній формі (у вигляді певних малюнків, схем, які поєднують наочну і смислову інформацію) й спрощують процес його викладення і сприйняття. Замість традиційних домашніх завдань застосовуються великі «пропозиції», обсяг і складність яких варіюються на етапах навчання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.

Технологія В. Ф. Шаталова припускає використання різноманітних нестандартних форм обліку й контролю знань кожного учня на кожному уроці, що дозволяє відмовитися від учнівських щоденників та класних журналів. Також практикуються оригінальні форми взаємоперевірки учнів, у тому числі з метою збільшення часу для розв'язання завдань високої складності й розвитку продуктивного мислення. Схвальні відгуки в засобах масової інформації (часопис «Юність», газети «Комсомольська правда», «Вчительська газета», «1 вересня» та деякі інші) про розроблену В. Ф. Шаталовим технологію (систему) інтенсивного навчання та результати, які досягаються учнями, не виключали критичності в оцінках практики втілення авторських ідей в роботу школи.

Зокрема, після публікації «Навчальних завдань з математики для роботи з опорними сигналами в 4 класі» (Вчительська газета, 1 серпня, 11 серпня, 20 серпня, 29 серпня 1987 р.) відомий методист-математик А. А. Столяр виступив на шпальтах часопису «Математика в школі» зі статтею «Тривожні сигнали», у якій запропонував широкому загалу вчителів загальноосвітніх шкіл детальний аналіз математичної і методичної «безглуздості і багатьох помилок», тиражованих автором опорних сигналів. Час показав, що ідеї В. Ф. Шаталова краще оцінені вчителями-практиками, ніж ученими. Про це свідчить відсутність подальших пошуків у напряму, закладеному ним, а також раритетність опорних конспектів як специфічного виду навчальних посібників, потрібних учням для успішного навчання. Відомого в світі педагога-новатора Віктора Шаталова нагороджено почесною відзнакою Донецької міської ради "За заслуги перед містом" Вчителеві, доктору Академії педагогічних наук України також вручено почесну грамоту Донецької міської ради.

Нагородження відбулося з нагоди Дня міста. Донеччанин Віктор Шаталов має чимало відзнак, у тому числі орденів. Заслужений вчитель України є також лауреатом премії Сороса, почесним президентом італійської асоціації "Данте Алігьєрі". На думку Шаталова, який має понад півстолітній педагогічний стаж, навчання у загальноосвітній школі має тривати дев'ять років. Тривалість навчання на день має становити п'ять годин, у тому числі уроки фізкультури. Оцінювання більш ефективне за традиційною п'ятибальною системою, а не за запровадженою дванадцятибальною. В.Ф. Шаталов відзначає, що головне у дитину вірити, щоб над нею не висів страх оцінки, страх відчуження й осуду. В основі досвіду вчителя фізики В.Ф.Шаталова - виклад нового матеріалу укрупненими блоками, що спричиняє значне скорочення термінів вивчення окремих навчальних предметів. Це серйозно змінює технологію навчання. За методикою В.Ф.Шаталова робота над новим матеріалом охоплює такі етапи:

1) розгорнуте, образноемоційне пояснення вчителем відібраних для уроку параграфів;

2) стислий виклад навчального матеріалу за опорним плакатом (збільшена копія аркуша з опорними сигналами);

3) вивчення опорних сигналів, які отримує кожний учень і вклеює їх у свої альбоми;

4) робота з підручником і аркушем опорних сигналів у домашніх умовах;

5) письмове відтворення опорних сигналів на наступному уроці;

6) відповіді за опорними сигналами;

7) постійне повторення й поглиблення раніше вивченого матеріалу.

Сім етапів роботи над теоретичним матеріалом забезпечують глибоке розуміння учнями теоретичних питань, що, в свою чергу, викликає бажання випробувати свої сили на практиці, а час, заощаджений на сконцентрованому вивченні теорії, уможливлює збільшення кількості розв'язуваних задач, урізноманітнює їх типологію, збільшує варіативність шляхів розв'язання.

CофіяЛисенкова Педагогічна система С.М. Лисенкової ґрунтується на розумінні молодшого шкільного віку як важливого етапу формування творчого мислення дитини. Але в пошуках методів розвитку творчого потенціалу слід враховувати особливість психіки, своєрідність пізнавальної та емоційної сфер дітей цього віку. Педагогічна техніка вчителя складається з кількох компонентів, які розглянуто й обґрунтовано педагогом-новатором. По-перше, це - організація спостереження. ■ По-друге, стимулювання творчої уяви у дітей. Софія Миколаївна формулює вимоги щодо організації діяльності: дитині потрібно допомогти зрозуміти побачене, почуте, пережите, а також знайти зв'язки, відношення між явищами та предметами, і тим самим закласти основи творчого мислення. По-третє, розвиток у дитини потреби у творчості. На занятті треба створити атмосферу престижності творчого процесу. При цьому варто використати притаманну дітям цього віку імпульсивність і спрямувати її на творчість: запропонувати придумати риму, загадку, казку, самостійно віднайти що-небудь цікаве у природі тощо. По-четверте, підтримка позитивних емоцій щодо навчання. Завдання педагога полягає в тому, щоб дозволити дитині отримати почуття задоволення від власних досягнень, від власної творчої праці. По-п'яте, виховання вольових рис характеру дитини, таких як самостійність, сміливість, наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, здатність піти на ризик. Одним з ефективних засобів виховання вольових рис характеру С.М. Лисенкова вважає різноманітні ігри: дидактичні, рольові, сюжетно-рольові тощо і - пропонує використовувати їх у навчально-виховному процесі в початковій школі. С.М. Лисенкова виходить із положення, що будь-який вид діяльності, який пропонується дитині, повинен містити елементи творчості. Для того, щоб здатність до творчого мислення не залишалася тільки в пасивному стані, щоб отримати певні результати, потрібен постійний стимул, двигун, який буде активізувати творчість. На її думку, таким двигуном можуть стати різні заходи позакласної виховної роботи, зокрема гуртки, конкурси, олімпіади, змагання тощо. На основі зазначених принципів виховання творчої особистості побудовано велику кількість методик щодо організації навчально-виховної роботи з дітьми 6-9 років. Однією з таких методик є випробуваний у реальному житті метод «перспективного випереджаючого навчання», автором якого є С.М. Лисенкова. Вона пропонує почати вивчення складної теми завчасно, бо це, на її думку, є та перспектива, яка допомагає уникнути відставання, дає повні та міцні знання, залишає час для творчого осмислення й розвитку індивідуальних здібностей у дітей. Основними прийомами, що забезпечують успішність навчання дітей, за системою С.М. Лисенкової, є коментоване управління процесом навчання й опорні схеми. Але для досягнення результату, як вважає педагог, вчителю необхідно співпрацювати з батьками та постійно усвідомлювати, наскільки важливим для дитини є її успіх у навчанні. Виховання успіхом - це провідний принцип педагогічної системи С.М. Лисенкової. Успіх чи то в роботі, чи то в навчанні приносить радість, задоволення, спонукає до подальших досягнень. Учитель вважає, що виховувати учнів потрібно успіхом, тому рекомендує ніколи не зловживати докорами, зауваженнями, двійками, а навпаки - підтримувати невстигаючого учня, хвалити за кожний, навіть незначний крок уперед. Боротися за успіх у навчанні, на думку С.М. Лисенкової, означає вчити дітей учитися, виховувати організованість, самостійність, відповідальність, дисциплінованість. Успіх у навчанні неможливий без розуміння та співпраці вчителів і учнів, батьків і дітей, вчителів і батьків. С.М. Лисенкова зауважує, що в початкових класах для успішного навчання дитини обов'язковим є постійний контроль з боку батьків за організацією навчальної роботи вдома. Саме тому вона рекомендує батькам виховувати в дитині організованість як важливу моральну якість особистості. Важливим прийомом, що забезпечить позитивні результати виховання, С.М. Лисенкова вважає раціональну організацію розпорядку дня дитини і рекомендує батькам допомогти молодшому школяреві дотримуватися його в повсякденні. Прийомами організації діяльності дитини молодшого шкільного віку, що сприятимуть прищепленню певних позитивних норм поведінки, С.М.Лисенкова називає щоденні домашні обов'язки, а також щоденне читання. Вчитель на основі багаторічних спостережень, на підставі педагогічного досвіду роботи впевнено стверджує: «Учню, який уміє добре читати, не складно вчитися грамотно писати, він легше розв'язує математичні задачі». С.М. Лисенкова пропонує коллегам,учителям і батькам якомога частіше просити дитину переказати казку, оповідання, проглянутий фільм, виставу тощо. Надзвичайно важливою справою для батьків є створення необхідних умов для життєдіяльності дитини, а також організація її вільного часу. Для цього, на думку С.М. Лисенкової, потрібно, не залишаючи дитину без догляду, дати їй можливість займатися улюбленою справою. Важливим елементом педагогічної системи С.М. Лисенкової є коментоване управління процесом навчання. За С.М. Лисенковою, справжній урок - це урок, на якому на все вистачає часу. Вчитель зосереджує увагу на деяких положеннях, що принципово впливають на організацію навчальної роботи на уроці: «...найбільше часу забирають невстигаючі учні. З них доводиться витягувати слово за словом, спонукати - «ну», «далі». Тому потрібно, щоб діти навчилися говорити вголос, коментувати кожну свою дію, що дозволяє включити в роботу кожного. Слід налагодити зворотній зв'язок, коли кожне питання вчителя викликає активну реакцію учнів - відповідь». Коментоване управління, як метод С.М. Лисенкової, поєднує разом три дії: «думаю, говорю, записую». Саме цей метод дозволяє зробити навчання більш свідомим для учнів, а для вчителя - оптимально контролювати рівень знань, умінь і навичок учнів з метою коригування наступних педагогічних дій і прогнозування успіхів учнів. С.М. Лисенкова вважає, що у дитини, яка навчилася мислити вголос, виникає потреба думати, доводити, розмірковувати під час самостійної роботи, коли говорити вголос уже не потрібно. Суттєві ускладнення виникають у дітей при переході від яскравої та зрозумілої наочності до більш складного матеріалу коли, базуючись на засвоєних знаннях, потрібно будувати власні роздуми. Опорні схеми С.М. Лисенкової- це оформлені у вигляді таблиць, карток, малюнків висновки, які народжуються під час пояснення. Від традиційних наочностей вони відрізняються тим, що стають опорою думки, опорою дії. Дивлячись на ці схеми, учні формують свою відповідь. Результатом навчальних дій, організованих за методом С.М. Лисенкової, є те, що правила запам'ятовуються свідомо, міцно й майже без зусиль. Ефективна організація часу на уроці за допомогою коментованого управління та опорних схем створює резерв часу, а отже, дозволяє виконати більше вправ, більш детально зупинитися на складних для розуміння темах. Перспективне навчання означає, що робота проходить поступово та послідовно, від найпростішого конкретного до найскладнішого абстрактного, до вироблення навички. С.М. Лисенкова визначила й обґрунтувала такі основні етапи роботи за темою: - Повільне, поступове знайомство з новими поняттями, розкриття теми. На цьому етапі активно використовуються опорні схеми. Практичні роботи (вправи) виконуються лише з коментуванням учнями своїх навчальних дій; • робота з підручником: уточнення понять, узагальнення матеріалу. Учні усвідомлюють основні положення теми, виконують самостійні завдання з метою формування необхідних умінь і навичок. Слід зауважити, що домашні завдання даються С.М. Лисенковою за умови доброго опрацювання матеріалу на уроці. На цьому етапі відбувається випередження через те, що багато завдань із підручника виконано ще на попередньому етапі організації навчальної роботи; використання часу, який залишається («створенного випередження»). На цьому етапі, як зазначає авторка системи, схеми вже не потрібні. В учнів сформовані навички автоматичної дії, тому є час для виконання творчих завдань. На наступному етапі педагог рекомендує переходити завчасно до вивчення нової, більш складної теми.

Євгеній Ільїн До педагогічних технологій, обґрунтованих та апробованих Є.М. Ільїним, слід віднести принципи і прийоми розвиваючого навчання, що є результатом його наукових пошуків, здійснених у процесі практичної педагогічної роботи, яку він веде як учитель,дослідник: ідея художньої образності уроку; робота з деталлю в системі виразних засобів навчання; проведення уроків «Відкритої етики». Педагог враховує специфіку викладання літератури як виду мистецтва. С.В. Міхалков писав: «Але не можна ж викладати літературу як хімію або біологію! Література - не наука, а мистецтво. Її пізнавальна функція невіддільна від естетичної. Істинне вивчення літератури неможливе без одночасного виховання почуття прекрасного, почуття насолоди художнім твором». Саме це почуття завжди присутнє на уроках Є.М. Ільїна, формуючи у школярів істинне задоволення творчістю й навчальним предметом. Про це свідчить той емоційний стан, який панує на його уроках. Для педагога урок літератури - урок мистецтва, бо воно здатне виховувати юну душу, захоплювати життям, «справами людськими». Саме тому Є.М. Ільїн пропонує в аналізі художнього твору раціональніше користуватися тими засобами, якими користується письменник. Тому урок педагог — майстер будує на основі яскравої конструктивної деталі, складного морального питання, творчого прийому. Прагненням бачити й вирощувати краще в людині визначає методику й стиль спілкування з дітьми і книгою. На рівні мистецтва й засобами мистецтва вчитель переконує дітей у тому, що урок літератури - потрібний і цікавий, а себе - в можливості бути художником свого уроку, тобто сценаристом, режисером, виконавцем і вимогливим критиком, який знає недоліки й достоїнства; І Літературознавцем, що вміє науково пояснити, точніше виразити свій і дитячий інтерес до книжки. Принципи, які покладено в основу педагогічної системи Є.М. Ільїна, такі:

1.Викладання літератури - це художньо-педагогічний процес. Це означає, що вчитель повинен враховувати специфіку літератури як виду мистецтва, а не тільки педагогічні закономірності навчання дітей.

2. На уроці необхідно створити своєрідну ситуацію естетичної комунікації, в ході якої організується вільне самовираження й спілкування учнів на основі навчального матеріалу; необхідно викликати естетичне співчуття в учнів змістом твору або розповіддю вчителя.

3. Вчитель-майстер упроваджує такі методи та прийоми організації пізнавальної активності учнів, як «проблемні питання», коментарі до ілюстрацій, рольові ігри, складання плану,сюжету, дискусії тощо. Сила педагогічної творчості Є.М. Ільїна полягає в тому, що всі відомі методичні прийоми використовуються ним не інтуїтивно, а саме на основі усвідомлення суті і психологічних особливостей діяльності вчителя літератури, яка є художньо-педагогічною.

Міні-модуль 2.6. Освіта на сучасному етапі національного відродження. Лекція 10.Освіта і педагогічна думна в Україні на етапі національного відродження (90-ті роки 20 століття) 1. Напрямки відродження освіти в Україні.

12.09.1991р. Рішенням колегії Міністерства освіти України було затверджено Концепцію середньої загальноосвітньої школи України. Основні тези преамбули: — критика існуючої школи і освіти:

1. Проголошений ідеологічний принцип (постулат) про обов'язковість середньої освіти без врахування реального стану справ у країні, орієнтація школи і вчителя на нівелювання природних задатків, інтересів та можливостей дітей, нехтування принципом диференціації навчання призвели до погіршення якості підготовки випускників школи, різкого падіння соціального статусу і престижу знань серед молоді. Школа все більше перетворювалась в бюрократичну ідеологічну установу, де панувала одноманітність, відчуження учня від школи, учителя від учня.

2. Особливо занедбаною виявилася сільська школа (недостатнє фінансування, слабка навчально-матеріальна база, невлаштованість вчителів).

3. Загострилося протиріччя між вимогою суспільства забезпечувати кожній людині єдиний, досить високий рівень загальної освіти і необхідністю всіляко задовольняти і розвивати індивідуальні інтереси та здібності учнів, поглиблюване хибним тлумаченням принципу єдиної школи.

4. Неминучим наслідком вульгарного розуміння принципу єдиної школи стала жорстка централізація всіх сторін її життя, яка призвела до відчуження школи від суспільства і національної культури, до втрати школою національних традицій, до дискредитації вивчення рідної мови, літератури, історії свого народу.

5. Ігнорування того, що школа завжди є національною. Спроби формування позанаціональної, так званої загальнорадянської школи без будь-яких національних ознак і особливостей призвела до кризових явищ.

Враховуючи той факт, що в сучасних умовах школа повинна виступати важливим фактором відродження нації, виховання в молоді почуття національної свідомості й гідності, активним засобом боротьби з національним нігілізмом, з проявами комплексу національної неповноцінності, нижчості, відступництва від своєї нації, міністерство освіти вирішило розробити і затвердити концепцію загальноосвітньої школи України, що визначатиме основні підходи до відновлення культуротворчої функції школи і її відродження на гуманістичних і демократичних засадах з пріоритетом у її діяльності загальнолюдських цінностей і моралі над класовими і національними. Вихідними положеннями концепції є:

1. Забезпечення суверенності за законодавством, структурою і змістом навчання і виховання системи народної освіти на Україні.

2. Спрямування змісту і організації навчально-виховної роботи в школі на формування національної самосвідомості, органічне поєднання в діяльності школи національної та інтернаціональної, загальнолюдської культури.

Забезпечення випускникам школи обсягу наукових знань на рівні світових стандартів загальної середньої освіти.

4. Відмова від політизації навчально-виховного процесу, нав'язування шкоді ідеологічних догм і доктрин окремих партій, організацій, рухів, церкви тощо. 5. Забезпечення незалежності державної системи освіти від церкви і її світського характеру.

6. Організація навчально-виховного процесу на основі максимального врахування і розвитку індивідуальних здібностей, нахилів, обдарованості дітей.

7. Автономність школи у виборі форм І методів навчально-виховного процесу.

8. Орієнтація виховної діяльності школи на розвиток особистісних сил учнів, здібностей, талантів, рис якостей, відносин.

9. Надання учням можливості реалізувати будь-які свої вимоги демократичним шляхом, об'єднуватися в добровільні демократичні дитячі організації, в діяльності яких пріоритет надається загальнолюдським духовним цінностям.

10. Органічне поєднання державних і громадських засад в управлінні народною Освітою, відмова від заформалізованих управлінських структур і командно-адміністративних методів управління.

11. Оптимізація оплати праці педагогів з урахуванням дійсних затрат сил і робочого часу, а також результативності педагогічної діяльності.

Мета, завдання і структура загальноосвітньої школи.

1. Головна мета школи — формування і розвиток соціально активної, гуманістично спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією, системою знань про природу, людину, суспільство, почуття національної самосвідомості, готовся до професійного самовизначення. Ця мета досягається різноманітними, диференційованими засобами.

2. Трудовий характер школи передбачає формування в учнів культу інтелектуальної і фізичної праці, поваги до людей праці, готовності до включення в трудову діяльність. Основними засобами для цього є послідовна реалізація принципу поєднання навчання з продуктивною працею, формування в учнів комплексу загально-трудових умінь, підготовка до свідомого вибору професії. Політехнічний характер школи передбачає засвоєння учнями наукових основ сучасного промислового і сільськогосподарського виробництва, усвідомлення соціальних та екологічних наслідків науково-технічного прогресу.

3. Державна система загальної середньої освіти відокремлена від церкви і носить світський, відкритий характер Приватні громадяни республіки можуть навчати своїх дітей релігії індивідуально чи в створюваних релігійними організаціями навчальних закладах і групах. За баханням дітей чи їхніх батьків у школі може бути організоване добровільне вивчення «Історії релігії».

4. Найважливішим принципом загальноосвітньої шкоди є принцип гуманізму, відповідно до якого людині як вищій цінності суспільства надаються сприятливі умови для всебічного розкриття її здібностей і таланту, розвитку особистості. Школа покликана сприяти досягненню гармонії в поєднанні інтересів особи, суспільства і держави. Гуманізація і гуманітаризація школи передбачає зміцнення органічного зв'язку навчання в ній з витоками національної культури, гуманітарними традиціями людства, досягненнями вітчизняної і світової громадської думки, подолання розриву культурою, наукою і освітою. Гуманізм школи полягає в послідовному поєднанні інтересів учнів і вчителів та виявляється у довір'ї та диференційованому підході до школярів, заснованому на врахуванні і розумінні їхніх індивідуальних особливостей і здібностей, запитів та інтересів, поваги до їх честі і гідності.

5. Головними напрямами відродження школи є. реалізація в навчанні та вихованні підростаючого покоління ідеї народності на основі засвоєння позитивних традицій національних культур; демократизація всіх сторін шкільного життя, перетворення школи з відомчої ідеологічної установи в громадсько-державний інститут, відхід від жорсткого одержавлення і регламентації діяльності, широкий розвиток самодіяльних засад, залучення громадськості до визначення і здійснення шкільної політики; індивідуалізація навчально-виховного процесу, організація його з врахуванням здібностей, нахилів, інтересів дітей та їхнього інтелектуального, фізичного і психічного розвитку; диференціація, яка передбачає варіативність змісту, форм і методів навчання та виховання; інтеграція зусиль від соціальних інститутів виховання — сім'ї, школи, трудових колективів, громадських організацій для поліпшення виховання підростаючого покоління. 6. Загальноосвітня школа функціонує у вигляді навчальних закладів різних типів:

— середня загальноосвітня школа. Забезпечує базовий рівень освіти з усіх загальноосвітніх предметів;

— школа з поглибленим вивченням окремих предметів. Забезпечує базовий рівень освіти з більшості навчальних предметів, а з деяких — вищий рівень знань;

— школа з профільним навчанням або спеціалізована школа. Передбачає базовий рівень освіти з більшості навчальних предметів і поглибленні знання з одного або декількох профілів: наукового спрямування (фізико-математичного, фізико-технічного, хіміко-біологічного, сільськогосподарського, філологічного, історико-суспільствознавчого, економічного, педагогічного тощо); художнього спрямування (музичного, образотворчого, акторського, вокального, хореографічного тощо; спортивного спрямування (за різними видами спорту).

Школи з поглибленим вивченням окремих предметів, з профільним навчанням та спеціалізовані школи можуть функціонувати як гімназії, ліцеї, колегіуми тощо;

- професійно-технічні училища (технічні ліцеї). Забезпечує майбутнім робітникам базових гуманітарних і природничо-наукових знань, загальнотехнічних дисциплін на галузевому рівні, а також спеціальних знань.

— можливе створення навчального закладу «дитячий садок-школа»;

— вечірні (змінні) загальноосвітні школи, очно-заочні середні школи;

- спеціальна школа для дітей з вадами розвитку. Загальноосвітня школа є триступеневою: І ступінь — початкова школа з тривалістю навчання — 3-4(5) років;

II ступінь — основна школа з тривалістю навчання 5 років;

III ступінь — повна середня школа (2-3 р.).

Ступені загальноосвітньої школи залежно від місцевих умов можуть функціонувати автономно. Між ступенями загальної середньої освіти забезпечуються єдність і взаємозв'язок, наступність мети, змісту, методів, засобів, організаційних форм навчання і виховання. Школа і національна культура.

Школа об'єктивно виступає провідним фактором прилучення молоді до національної культури і традицій. Тут закладаються основи національної самосвідомості, прищеплюється любов до рідної мови, повага до свого народу, його історії і культури.

Споконвічність, первинність культурно-історичної традиції народу, її діалектична єдність з загальною людською культурою, виступає вихідним принципом при конструюванні змісту освіти і всієї виховної діяльності школи. Національний компонент змісту освіти включає знання рідної мови й літератури, історії свого народу, його традицій, звичаїв, ідеалів, витоків і особливостей рідної культурі, народної творчості, знання про суспільний і державний устрій України її міжнародне становище, населення, природні ресурси, економіку, науку, культуру, сучасні етнічні процеси. Ці знання розкриваються як в обов'язкових навчальних предметах, так і в предметах за вибором учнів, у факультативних курсах. Національне самовизначення школи вимагає широкого відображення національних елементів у її виховній діяльності, відродження краєзнавчої роботи у всіх можливих напрямках, залучення учнів до активної участі в збереженні і охороні святинь свого народу, пам'ятників історії, культури і природи, до освоєння традиційних ремесел і народних промислів. В навчально-виховному процесі школи має широко використовуватись вироблена тисячоліттями мудрість народної педагогіки, виражена в усній народній творчості, в споконвічних загальнолюдських моральних засадах і нормах людини праці. Зміст загальної освіти. Під змістом освіти автори концепції розуміють узагальнену систему знань про природу, сучасне виробництво, суспільство, культуру й мистецтво, про людину; систему узагальнених інтелектуальних і практичних умінь, навичок творчого розв'язання практичних і теоретичних проблем, етичних норм. У процесі засвоєння змісту освіти в учнів формується уявлення про цілісну наукову картину світу, здійснюється їхній інтелектуальний, емоційний, морально-етичний, естетичний, фізичний розвиток, виробляється громадянська позиція, орієнтація на вільний вибір професій і спеціальностей згідно з прагненнями і здібностями. Одним з провідних принципів формування змісту освіти є гнучкість і відкритість, а також відносна стабільність. Сучасний етап соціального і науково-технічного прогресу вимагає істотного оновлення змісту загальної середньої освіти в таких основних напрямах:

- широке відображення національної історії, духовим та матеріальної культури, мистецтва в органічній єдності із світовою історією, культурою, здобутками людської цивілізації;

— встановлення більш раціонального співвідношення часу на вивчення соціально-гуманітарних, природничо-математичних, мовних, художньо-естетичних предметів, на трудове і фізичне виховання;

— визначення оптимального поєднання класичної спадщини і сучасних досягнень відповідної науки в змісті окремих навчальних предметів;

— відображення в змісті освіти інтегративних процесів, які відбуваються в сучасній науці та виробництві, запровадження ряду інтегративних курсів з метою формування цілісної наукової картини розвитку природи і суспільства і усунення навчального перевантаження учнів;

— узагальнення, систематизація і генералізація знань на основі фундаментальних наукових ідей, теорій, законів, принципів, наукових картин світу;

— врахування, інтересів учнів та їхніх індивідуальних особливостей, орієнтація змісту на розвиток здібностей та емоційно ціннісних ставлень учнів, їх. наукового світогляду та творчого мислення;

— посилення гуманістичного, політехнічного і екологічного спрямування змісту освіти, дієвості засвоюваних учнями знань;

— забезпечення варіативності навчальних планів і програм з метою врахування як регіональних і національних особливостей, так і відмінностей в інтелектуальній, емоційній, моральній сферах учнів у темпах і рівнях психічного розвитку

дітей. Концепцією середньої загальноосвітньої школи України в змісті освіти виділяються два компоненти; державний і шкільний, які опрацьовуються відповідно Міністерством освіти України і школою. Державний компонент змісту освіти є інваріантним стандартом загальноосвітньої підготовки, незалежним від регіональних умов та індивідуальних особливостей учнів. В Концепції досить детально викладається характеристика предметів чи інтегрованих курсів як державного, так і шкільного компонентів, акцентується увага на курси за вибором і профільне навчання, факультативи й додаткові заняття, розглядається вивчення предметів мовного циклу.