- •I. Загальні основи педагогіки
- •1. Предмет і завдання педагогіки, її основні категорії, їх сутність.
- •2.Роль Духновича, Грінченка, Ушинського у розвитку нац.Пед.Думки
- •3. Мета, характер, ідеал національного виховання. Укр.Нар.Пед-ка про мету вих-ня
- •4. Основні напрямки всебічного розвитку особистості
- •5. Методологія та методи н-п дослідження. Їх елементи (етапи)
- •6. Поняття про розвиток і формування ос-сті.
- •7. Діяльність, активність і спілкування як чинники розвитку особистості
- •8. Вікова періодизація розвитку школяра
- •12. Особливості системи освіти в провідних країнах світу
- •II. Теорія виховання
- •1,2. Сутність виховання, його мета. Завдання складових частин всебічного, гармонійного розвитку особистості.
- •3. Самовиховання, його сутність, умови, етапи, прийоми реалізації
- •4. Закономірності виховання їх характеристика.
- •5. Принципи національного виховання. Їх характеристика.
- •6. Сутність методів, прийомів і засобів виховання.
- •7. Методи формування свідомості особистості
- •9. Характеристика методів стимулювання поведінки і діяльності вихованців. А.С. Макаренко і в.О. Сухомлинський про місце і роль покарань і заохочень у системі виховання.
- •10. Методи контролю та аналізу рівня вихованості.
- •11. Розумове виховання. Формування наукового світогляду
- •12. Завдання і зміст морального виховання. Шляхи і засоби морального виховання.
- •12А. Завдання, шляхи та засоби трудового виховання. Ідея трудового виховання в історії розвитку педагогіки і шкільництва.
- •13. Завдання, шляхи та засоби естетичного виховання.
- •14. Завдання, шляхи та засоби фізичного виховання.
- •15. Колектив і його роль у вихованні школярів. Ознаки колективу. Стадії розвитку колективу.
- •16. Діалектика розвитку колективу. А.С. Макаренко і в.О. Сухомлинський про особливості виховання особистості в колективі.
- •16. Розвиток дитячого колективу
- •17. Дитячі та юнацькі організації
- •18. Участь сім'ї і громадськості в організації дозвілля школярів
- •19. Позашкільні навчально-виховні заклади
- •20. Місце і роль сім’ї у вихованні дітей. Функції сім’ї у вихованні дітей.
- •21. Принципи сумісної роботи педагогів і батьків
- •22. Стилі стосунків між батьками і дітьми (за Макаренко - батьківський авторитет)
- •III. Теорія навчання
- •1. Сутність навчання, його методологічна основа, рушійні сили процесу навчання.
- •2. Функції та мотиви навчання. Типи навчання, їх характеристика.
- •3,4. Процес навчання та Учіння.
- •5. Викладання як діяльність учителя. Структура діяльності вчителя в навчальному процесі
- •6. Принципи навчання, наукові засади їх становлення в історії розвитку.
- •7. Принцип систематичності і послідовності.
- •8. Принцип науковості та доступності навчання
- •9. Принцип наочності навчання
- •10. Принцип активності та свідомості у навчанні
- •13. Взаємозв'язок загальної, політехнічної і професійної освіти
- •14. Навчальні програми
- •15. Навчальні підручники і посібники. Вимоги до них. Проблема створення електронних джерел
- •16. Навчальні плани
- •17. Сутність методів, прийомів і засобів навчання. Підходи до класифікації методів навчання.
- •18. Характеристика методів організації навчально-пізнавальної діяльності
- •19. Методи стимулювання навчальної діяльності учнів
- •20. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
- •21. Організаційні форми навчання. Типологія уроків
- •22. Урок, як форма організації навчання. Вимоги до уроку. Структура уроку
- •23. Класно-урочна система. Історія виникнення та сучасний стан
- •24. Структура уроків в залежності від дидактичної мети
- •25. Домашня навчальна робота. Види д/з.
- •26. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів. 12-бальна система оцінювання
- •27. Нетрадиційні кроки, їх характеристика
- •28. Поняття контролю. Методи і форми контролю. Ф-ії контролю
- •29. Види навчання. Їх характеристика
- •30. Нові технології навчання
- •IV.Школознавство
- •1,2. Предмет школознавства. Принципи управління освітою
- •3. Управління. Ф-ії, методи та принципи управління освітою.
- •5. Структура органів управління освітою
- •6. Керівництво навчально-виховною роботою школи
- •7. Планування роботи школи. Перспективне. Річне. Поточне
- •8. Педагогічна та громадська ради.
- •9. Методична робота в школі. Її напрямки
- •10. Основні форми методичної роботи в школі
- •11. Передовий педагогічний досвід. Вивчення, узагальнення і поширення
- •12. Структура діяльності вчителя як засіб підвищення професійної майстерності.
12. Завдання і зміст морального виховання. Шляхи і засоби морального виховання.
Моральне виховання – виховна діяльність школи, сім'ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки.
Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм – гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високороз-виненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот.
Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості.
Мораль – система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми.
Мораль виконує пізнавальну, оціночну, виховну функції, а її складовими є моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Норми і принципи моралі, моральні ідеали та почуття становлять систему моралі, яка складає основу, життєву позицію особистості.
Моральний ідеал – образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути.
Це той взірець моральної досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований виховний процес.
Моральна норма – вимога, яка визначає обов'язки людини щодо навколишнього світу, конкретні зразки, які орієнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати й контролювати її.
Возведена в систему сукупність моральних норм утворює моральний кодекс.
Якщо мораль є суб'єктивним уявленням людини про добро та зло, то практична її діяльність щодо творення добра, спонукана внутрішніми мотивами («голосом совісті») постає як моральність.
Моральність – втілення у практичній діяльності людей моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почуттів та принципів. Моральні переконання – стійкі, свідомі моральні уявлення людини (норми, принципи, ідеали), відповідно до яких вона вважає за потрібне діяти так і не інакше. Моральні почуття – стійкі переживання у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій в різних ситуаціях, її суб'єктивне ставлення до себе, інших людей, окремих явищ суспільного життя, суспільства загалом. Моральні якості – типові риси поведінки особистості.
Основу морального виховання становить етика (від грец. еіпіка – звичка, звичай) – філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми. Вона досліджує моральні категорії, в яких втілені моральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки. Сукупність етичних проблем охоплюють питання про те, як має чинити людина (нормативна етика), а також теоретичні питання про походження і сутність моралі.
Характерною особливістю морального становлення особистості є врахування її менталітету (ментальності) – специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних чинників.
Дисциплінованість, організованість – суттєві ознаки моральної вихованості та культури людини. Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вміннями і звичками моральної поведінки.
Основні якості моральності формуються в ранньому дитинстві на основі так званого «соціального успадкування». Вирішальною у цьому є роль батьків: їх поведінка, цілеспрямований вплив на особистість дитини. Особливо важливо задіяти в моральному вихованні можливості усіх соціальних інституцій:
– сім'ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних цінностей дитини;
– педагогічну діяльність дошкільних виховних закладів;
– освітньо-виховну діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій);
– діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів);
– засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет та ін.);
– діяльність мистецьких закладів (театрів, музеїв, консерваторій, клубів, будинків культури тощо);
– соціально-виробничу діяльність громадян на підприємствах, в організаціях.
У моральному, як і будь-якому іншому, вихованні не можна абсолютизувати або недооцінювати жодного із засобів. Тільки оптимальне їх поєднання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів забезпечить очікуваний результат. Головне – забезпечити цілеспрямованість, єдність й узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.
Дотримання моральних норм співжиття потребує самоорганізації, самодисциплінованості особистості. У її формуванні велике значення має навчально-виховний процес у школі. Шкільна дисципліна – це дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке и організоване виконання ними своїх обов'язків, дотримання традицій тощо.
Свідома дисципліна виявляється в суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки, ґрунтується на почутті обов'язку та відповідальності.
Обов'язок – усвідомлення особистістю громадських і моральних вимог.
Відповідальність – якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з точки зору користі або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з суспільними нормами, законами.
У вихованні свідомої дисципліни, почуття обов'язку і відповідальності важливою є спільна робота вчителів і вихователів, спрямована на засвоєння учнями правил поведінки в школі, їх прав та обов'язків, формування в них потреби постійно дотримуватися їх, створення оптимальних умов для свідомої діяльності, а головне – постійний тактовний контроль за поведінкою учнів, чіткі та безкомпромісні вимоги.
Вимогливість і суворість учителя мають бути доброзичливі. Він повинен розуміти, що учень може робити помилки через брак життєвого досвіду або з інших причин. Тому педагог має вміти прощати помилки, допомагати дітям знаходити оптимальні рішення у складних життєвих ситуаціях.