49.Дайте харак здобутків націон відродження 20-30-х рр в Галичині.Обгр значення «Руської трійці»

Національне відродження, що розпочалося в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості українців у Галичині, яка перебувала в складі Австрійської імперії.В умовах відсутності національної інтелігенції роль ініціатора національного відродження в Галичині взяло на себе греко-католицьке духовенство. Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут у Перемишлі, при церквах Галичини були відкриті парафіяльні школи. Вони поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. Навчання у школах велося польською мовою. Це викликало протест греко-католицького духовенства, яке вимагало запровадити навчання українською мрвою.

В цей час у середовищі прогресивно налаштованих українських студентів духовної семінарії та Львівського університету склалося літературне угруповання "Руська трійця",вони прагнули сприяти піднесенню освітнього рівня та пробудження національної свідомості галицьких русинів. Важливим кроком на цьому шляху повинно було стати видання альманаху «Русалка Дністровая». Її багатогранний характер відчутно впливав на національну свідомість галичан.

47. Охарак особл розгортання селян.Рухів на Наддніпрян. В 1полов 19ст.

Неприйняття феодальних порядків, підтримуваних царським урядом, спричиняло протести селян, що набували різних форм. Селянські виступи мали здебільшого стихійний і локальний характер. Селяни, продовжуючи вірити в «доброго царя» зверталися до нього зі скаргами. Скарги селян на своїх панів йшли губернаторам, приставам та іншим державним службовцям. Іншими формами протесту були: відмова від сплати оброку та праці на панщині, підпали поміщицьких маєтків, вбивства поміщиків та їх управителів, утечі, збройний опір представникам влади.  Ще одним осередком опору були військові поселення, що почали створюватись царським урядом з 1816 р. на землях, заселених державними селянами з метою економії бюджетних коштів на утримання війська. У військових поселеннях селянські сім'ї не тільки займалися землеробством, а й утримували власним коштом 1—2 солдатів. Життя військових поселенців суворо регламентувалося. Вони повинні були вставати, відпочивати, працювати тільки за командою капралів. Усі чоловіки мали займатися муштрою. Такі поселення створювалися на Харківщині, Катеринославщині, Херсонщині, Київщині і Поділлі. 1817 р. при спробі перевести їх в розряд військовопоселенців підняли повстання Бузькі козаки на Херсонщині. Ще більше повстання спалахнуло у військовому поселенні в Чугуєві (1819). Уряд послав туди два полки з артилерією. Повсталі трималися два місяці, після чого настала розправа. Не менше 80 осіб було забито на смерть шпіцрутенами. До відкритих збройних виступів удавалися і селяни. Таких виступів відбулося кілька сотень. Значного розмаху надобув селянський рух на Поділлі, очолений Устимом Кармалюком (1787—1835). За непокору він був відданий поміщиком у рекрути, але 1813 р. втік з уланського полку і повернувся на батьківщину. Організувавши групу народних месників, Кармалюк упродовж чверті століття вів свою боротьбу. Його загоном було здійснено понад сто нападів на поміщицькі маєтки та на місцевих багатіїв. Але 1835 р. Кармалюк потрапив у засідку, і його було вбито.