35. Охарактеризувати альтернативні джерела енергії

Альтернативні (поновлювані) джерела енергії – це джерела енергії природного походження, які постійно поповнюються. До них відносяться:

Біопалива (біодизель, біогаз, генераторний газ, брикети і гранули з відходів деревини, соломи, лузги та інших);

- енергія сонця (сонячні колектори);

- енергія вітру (вітрогенератори);

- енергія води (гідроелектростанції);

- геотермальна енергія.

Виробництвом альтернативних видів енергії займаються як великі корпорації так і малі підприємства та підприємці. Енергію сонця, вітру та біопалив використовують для своїх потреб і звичайні громадяни, тим самим заощаджуючи кошти на оплаті енергоносіїв. Уряди більшості країн стимулюють використання альтернативної енергетики, яка не завдає такої шкоди навколишньому середовищу і може, якщо не повністю, то хоч би частково замінити видобувні енергоносії, запаси яких не безмежні. В Україні також діє Закон Про альтернативні джерела енергії, який повинен був би стимулювати розвиток цієї галузі. Проте, на сьогоднішній день доля альтернативної енергії в нашій країні складає менше 1%. В той час як деякі країни Європи вже довели частку виробництва альтернативних енергоносіїв до 20% і ставлять перед собою мету протягом одного-двох десятиліть відмовитись від імпорту видобувних енергоносіїв.

36. Дати характеристику країн нової індустріалізації країн Південно-Східної Азії

60—80-ті роки XX століття стали періодом глобальних змін у загальній структурі країн, що розвиваються, — з їхнього середовища виділилась група так званих нових індустріальних країн (НІК), "нових індустріальних" економік. Переважно до цієї групи зараховують чотири країни Південно-Східної Азії — Гонконг (Сянган), Сінгапур, Тайвань, Республіку Корею. Стосовно об´єднання цих країн і територій (бо не всі вказані держави є незалежними: Гонконг вже став складовою Китаю; КНР своєю частиною вважає й Тайвань; Південна Корея — частина роз´єднаної держави) у "нові індустріальні" серед економістів немає заперечень. Щодо інших країн цієї групи, про які мова піде нижче, то їхня приналежність до НІК визнається не завжди.

З 1960 до 1993 р. 7 із 10 економік світу, що найбільше зростають, знаходилися у регіоні Східної та Південно-Східної Азії. Чотири "азіатські тигри" (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг) мали темпи зростання ВВП на душу населення у середньому 6 % на рік, водночас аналогічний показник у США зростав менше ніж на 2 % щорічно. Темпи зростання Малайзії у середньому становили понад 4 % на рік, а Індонезії трохи менше.

Окремо треба згадати Сінгапур, який у 1995 р. першим з держав Південно-Східної Азії отримав статус "індустріально розвиненої". Це звання йому офіційно надане Організацією економічної співпраці та розвитку. Три десятиліття стабільного економічного зростання перетворили Сінгапур з невеликого порту в дев´яту країну в списку найбагатших країн світу за показником ВНП на душу населення. За умов політичної стабільності промисловість країни постійно зростала на 8,4 % щорічно, а її мешканець підвищив свій життєвий рівень у середньому в 7 разів. Щорічний дохід на душу населення у Сінгапурі в 1995 р. становив 22,3 тис. дол. США, що вище, ніж у Великобританії. За світовим рейтингом конкурентоспроможності економік у 2000 р. Сінгапур є другим серед 47 найпотужніших економік світу. Перші у цьому списку — Сполучені Штати Америки.