42. Оцінка ефективності управління структурою капіталу на основі фінансового левериджу.

Формування оптимальної структури капіталу вимагає забезпечення найбільш ефективної пропорції між рентабельністю та фінансовою стійкістю підприємства, тобто максимізацію його ринкової вартості.

Показником, який характеризує використання підприємством позикових засобів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу, і дозволяє оцінити на скільки відсотків зміниться величина чистого прибутку підприємства при зміні доходу до сплати відсотків і податків на один відсоток є показник фінансового левериджу, який розраховується за наступною формулою:

Де: ЕФВ - ефект фінансового левериджу. що полягає в прирості коефіцієнту рентабельності власного капіталу, %;       СОП - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;ЕР - економічна рентабельність, %:       СРСВ - середня розрахункова ставка відсотку за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, %:       ПК - середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;       ВK - середня сума власного капіталу підприємства. Практика показує, що чим вище питома вага позикових засобів у загальній сумі капіталу підприємства, що використовується, тим більший рівень прибутку воно одержує на власний капітал.

З метою аналізу у формулі розрахунку ефекту фінансового левериджу виділяють три складові:

1. Податковий коректор фінансового левериджу (1 - СОП) - показує в якому ступені виявляється ефект фінансового левериджу у зв'язку з рівнем оподаткування прибутку;

2. Диференціал фінансового левериджу (ЕР - СРСВ ) - який представляє різницю між коефіцієнтом економічної рентабельності (валової рентабельності активів) і середнім розміром відсотку за кредит. Диференціал фінансового левериджу є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджу.

3. Коефіцієнт фінансового левериджу (ПК/ВК) - характеризує суму позикового капіталу, що використовується підприємством у розрахунку на одиницю власного капіталу.

Для оцінки ефективності залучення додаткових обсягів позичкових коштів розраховуються показники економічної рентабельності (валової рентабельності активів) та рентабельності власного капіталу.

Валова рентабельність активів визначається за формулою:

(2.2)

(2.2)

Де: ВП - сума валового прибутку без урахування витрат на сплату відсотків за кредит);       А - середня сума всього капіталу, що використовується.

Рентабельність власного капіталу:

(2.3)

Де: ЧП - сума чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків;      А - середня сума всього капіталу, що використовується.

43. Оцінка ринкової позиції підприємства: аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища. Якісні та кількісні характеристики ділової активності підприємства.

Дослідження стану зовнішнього середовища в перебігу діагностики потенціалу виживання підприємства передбачає проведення наступних етапів роботи.

1 етап. Структурування зовнішнього середовища підприємства, визначення найвагоміших елементів (чинників), що потребують дослідження. Доцільним є виокремлення зазначених нижче чинників.

1 група - чинники, взаємопов'язані з діяльністю підприємства, вплив яких з часом може суттєво змінюватися. Це умови, які формуються під впливом змін попиту, діяльності конкурентів, зміни на ринку ресурсів тощо. Ця група чинників є найбільш динамічною і посідає особливе місце в загальній системі.

2 група - чинники, характер впливу яких на діяльність підприємства з часом суттєво не змінюється. Це зміни політичної ситуації в державі, соціально- економічні чинники макрорівня, рівень розвитку культури, демографічні зміни.

З група - специфічні чинники, дослідження яких дає можливість оцінити потенційні можливості розвитку підприємства, напрями диверсифікації діяльності в інших галузях та на інших ринках, виявити можливість появи нових конкурентів з інших сфер діяльності тощо. Склад цієї групи чинників формується в кожному окремому випадку залежно від специфіки підприємства та ринку його діяльності. Доцільність виокремлення цієї групи чинників полягає у тому, що підприємство змушене контролювати ситуацію за межами власної діяльності, бо, як правило, саме там виникають проблеми, які впливають на подальший розвиток підприємства.

2 етап. Визначення „критичних точок" та меж аналізу зовнішнього середовища. Кількість та перелік „критичних точок" - найбільш важливих елементів середовища, що підлягають дослідженню, - визначаються індивідуально з врахуванням розміру підприємства, характеру його діяльності (спеціалізації), цілей та умов проведення діагностики, жорсткості часового обмеження та інших особливостей.

Розміри підприємства неоднозначно впливають на визначення кола значущих чинників зовнішнього середовища. З одного боку, велика організація має більші можливості контролювати зовнішнє середовище, ніж невелика. Вплив великого підприємства на зовнішнє середовище може деякою мірою нейтралізувати дію зовнішнього світу на його діяльність. Тому цілий ряд елементів зовнішнього середовища для великої організації менш значущі, ніж для маленької (наприклад, велика організація має, як правило, стабільні, добре налагоджені контакти з постачальниками, вона менш вразлива до конкуренції, має серйозні фінансові переваги у плані освоєння нових технологій і т.д.). З іншого боку, великі підприємства, по-перше, менш рухливі та гнучкі, ніж малі, а тому мусять добре орієнтуватися в зовнішньо™}'' середовищі для того, щои мати змогу завчасно підготуватися до майбутніх змін, по-друге, несуть більшу соціальну відповідальність перед внутрішніми учасниками, споживачами, суспільством в цілому; по-третє, існують об'єктивні передумови (достатній інтелектуальний потенціал) для проведення необхідних досліджень.

Характер (спеціалізація) підприємства також обумовлює різницю в оцінці чинників зовнішнього середовища та виборі критичних точок. Наприклад, для торговельних підприємств більш суттєве значення мають соціальна політика, ситуація з виплатою зарплати, динаміка валового національного продукту, митна політика, порівняно з політичними ризиками, технологічними змінами, обсягом державного інвестування тощо. Якщо аналіз середовища обмежений часовими рамками, в перебігу дослідження, як правило, зосереджуються лише на тих елементах зовнішнього середовища, які критично впливають на поточне функціонування (тобто на елементах робочого середовища), за відсутності часових обмежень з'являється можливість більш поглибленого аналізу зовнішнього середовища.

З етап. Збирання інформації, необхідної для проведення дослідження. Вивчення стану та перспектив розвитку окремих чинників та критичних точок зовнішнього середовища базується на збиранні якісної та кількісної інформації, її аналітичної або експертної обробки та формуванні відповідних аналітичних висновків.

Інформаційною базою проведення дослідження є зведена статистична звітність, макроекономічні дослідження, огляди кон'юнктури окремих ринків, аналітичні огляди, опубліковані в спеціальних економічних виданнях та періодичній пресі, результати вибіркових досліджень та спостережень, вивчення точок зору спеціалістів підприємства та зовнішніх фахівців, проведення зборів та обговорень тощо.

4 етап. Визначення методичного інструментарію дослідження. Як відомо, аналізуючи однакову інформацію за допомогою різних інструментаріїв можна отримати різні результати, тому що кожен з методів має особливу групу критеріїв за якими наявна інформація аналізується. Тому доцільність застосування методу визначається динамізмом змін у зовнішньому оточенні, специфікою чинника, вплив якого оцінюється.

Узагальнююча оцінка ступеня сприятливості або несприятливості зовнішнього середовища для розвитку підприємницької діяльності (виду бізнесу) підприємства здійснюється експертним методом на основі використання оціночного коефіцієнта ворожості зовнішнього оточення. Його значення розраховується як сума часткових коефіцієнтів ворожості, враховує індивідуальний набір чинників, які визначають сприятливість зовнішнього середовища для розвитку підприємницької діяльності.

5 етап. Проведення дослідження та узагальнення отриманих висновків. Результати розрахунку коефіцієнта ворожості зовнішнього оточення можуть використовуватись не тільки для визначення потенціалу виживання підприємства, але й для формування загальних висновків стосовно формування або зміни стратегії діяльності підприємства.

По-перше, є можливість визначити ступінь сприятливості зовнішнього середовища для розвитку підприємства, в тому числі для нейтралізації кризи та виходу з неї. Сприятливий стан або очікувані сприятливі зміни зовнішнього оточення полегшують подолання кризових явищ; негативний стан або прогнозування погіршення ситуації - спричиняє поглиблення кризи, посилює загрозу банкрутства підприємства.

По-друге, необхідно визначити характер ставлення підприємства до стану та змін у зовнішньому середовищі: пасивне або активне. За пасивного ставлення в перебігу розробки антикризової програми необхідно передбачити заходи, реалізація яких сприятиме пристосуванню економічної поведінки підприємства до змін у зовнішньому середовищі. У іншому випадку (активне ставлення) антикризове управління підприємством має передбачати підпорядкування чинників зовнішнього середовища інтересам підприємства, отримання максимальної вигоди від очікуваної сприятливої зміни окремих чинників.

Об'єктами внутрішнього аналізу виступають: функціональна діяльність і потенціал підприємства.

Предметом внутрішнього аналізу є характеристики наступних позицій історії, стану перспектив бізнесу фірми з точки зору формування ними потенційних внутрішніх сильних сторін (внутрішніх можливостей, потенціалу) і слабких сторін фірми: загальна характеристика підприємства; місія, цілі та стратегія фірми; маркетинг; фінанси фірми; НДДКР; виробництво; система управління; конкурентоспроможність витрат; результативність діяльності.

Основне ж завдання внутрішнього аналізу полягає у тому, щоб встановити потребу підприємства в ресурсах, його сильні та слабкі сторони і, відтак, його потенційні можливості та конкурентний статус щодо окремих його бізнесів чи СЗГ.

Внутрішній аналіз охоплює такі аспекти:

• загальну характеристику фірми і джерел її фінансування;

• структуру продуктів та виробів, що випускаються фірмою;

• структуру продажу;

• фінансовоекономічний стан (аналіз) фірми;

• зайнятість на фірмі;

• організаційну структуру підприємства;

• позицію, завойовану фірмою на ринку;

• розроблені патенти і наявні авторські права;

• рівень знань і міру ефективності виробництва;

• обладнання для випуску продуктів та виробів;

• запаси для виробництва;

• конкурентоспроможність витрат тощо.

Проведений за цими позиціями внутрішній аналіз підприємства повинен дати відповіді на такі запитання: (що є проблематикою внутрішнього аналізу):

• Які дії, цілі і стратегії (в т. ч. конкурентні) характеризували дане підприємство в минулому і яким чином вони були реалізовані?

• Які переваги і які слабкі сторони є характерними для даного підприємства порівняно з минулими, теперішніми і майбутніми конкурентами?

• Який імідж притаманний підприємству у контактах із клієнтами?

• Які сфери і галузі діяльності можуть забезпечити даному підприємству успіх у майбутньому?

• Які підходи до забезпечення конкурентоспроможності (конкурентні підходи) можуть забезпечити даному підприємству успіх у майбутньому?

• Які фінансові і технологічні можливості є у даного підприємства, а також, яка кваліфікація його трудового колективу щодо досягнення поставленої мети?

Дані внутрішнього аналізу (аналізу та оцінки внутрішніх факторів, факторів внутрішнього середовища підприємства) використовують, яку комплексі (за показниками: стратегічного потенціалу окремих компонент внутрішнього середовища підприємства; стратегічного потенціалу підприємства в цілому; стратегічного потенціалу окремих підрозділів підприємства, тобто стратегічного потенціалу підприємства щодо окремих його інтересів чи СЗГ; конкурентного статусу чи сили підприємства), так і, зокрема (за окремими чинниками як функціональних, так і процедурних групових компонентів внутрішнього середовища підприємства, що визначені (оцінені) як слабкі чи сильні сторони підприємства із ним рівнем важливості (різним рівнем ваги та інтенсивності впливу на підприємство)), проведення позиціювання підприємства в зовнішньому середовищі (за допомогою методів ТОТ, 8РАСЕ, матриць МакКінсі-Шелл, АБЬ, Томпсона – Стрікленда тощо) і визначення вибору) ефективної стратегії розвитку бізнесу підприємства.

Отже, опис внутрішнього середовища підприємства врешті – решт повинен дати уявлення про сильні і слабкі сторони його діяльності, внутрішні можливості, потенціал і, на сам кінець, про його конкурентний статус (силу) в бізнесі.

Якісні та кількісні характеристики ділової активності підприємства

Аналіз ділової активності підприємства здійснюється на якіс­ному та кількісному рівнях. Якісний рівень оцінки може бути отриманий у результаті порівняння діяльності даної компанії з однотипними за сферою застосування капіталу підприємствами. Такими якісними критеріями є:

• широта ринків збуту продукції;

• наявність продукції, що експортується;

• наявність унікальної продукції, техніко-економічні парамет­ри якої перевищують або відповідають світовим аналогам;

• репутація підприємства;

• стійкість зв'язків з клієнтами, партнерами тощо.

Кількісну оцінку та аналіз ділової активності здійснюють за двома напрямами:

1) ступенем виконання плану на основі показників, що забез­печують задані темпи їх зростання;

2) рівнем ефективності використання ресурсів.

Найбільш інформативні аналітичні висновки формуються в результаті зіставлення темпів їх змін. У цьому зв'язку найоптимальнішим є зіставлення таких показників:

100% < Тск < Тр < Тп,

де Тск – темп зміни сукупного капіталу, авансованого в діяль­ність підприємства;

Тр – темп зміни обсягів реалізації продукції;

Тп – темп зміни прибутку.

Перша нерівність (100 % < Тск) означає, що економічний по­тенціал підприємства зростає, тобто розширюються масштаби його діяльності.

Друга нерівність (Тск < Тр) вказує на те, що в порівнянні із збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації підвищу­ється більш високими темпами, тобто ресурси комерційної орга­нізації використовуються більш ефективно, підвищується віддача з кожної грошової одиниці, вкладеної в компанію.

Із третьої нерівності (Тр < Тп) видно, що прибуток зростає ви­переджальними темпами, що свідчить про відносне зниження ви­трат виробництва та обігу як результат дій, спрямованих на оптимізацію технологічного процесу і взаємовідносин з контрагентами.

Однак можливі також відхилення від цієї ідеальної залежнос­ті, які не завжди слід розглядати як негативні. Причинами пору­шення системи нерівності можуть бути освоєння нових перспек­тивних напрямів застосування капіталу, реконструкція та модерні­зація діючих виробництв, упровадження продуктових нововве­день тощо. Така діяльність завжди пов'язана із значним вкладен­ням фінансових, матеріальних, інтелектуальних ресурсів, які по­рушують наведене співвідношення показників, але це не свідчить про зниження ділової активності підприємства.