54. Валютні ситеми

Валютна сист. — форма організації та регулювання валютних відносин, яка закріплена нац. законодавством або міжн. угодами. Валютну сист. можна розглядати з екон. та орг.-прав. погляду. З екон. погляду валютна сист. — це сукупність валютно-екон. відносин, що історично склалися на основі інтернаціоналізації госп. зв'язків. З орг.-прав. погляду — держ.-правова форма організації валютних відносин країни, що склалася історично на осн. інтернаціоналізації госп. зв'язків і закріплена нац. законодавством з урахуванням норм міжн. права. Розрізняють національну, регіональну і світову валютні системи. Раніше виникла нац. валютна сист. Нац. валютна сист. — сукупність валютно-екон. відносин, за допом. яких здійснюється міжн. платіжний обіг, утворюються і використовуються валютні ресурси країни. Регіональна валютна сист. — це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн (наприклад, Європейська валютна система об'єднує 12 країн Європи). Регіональна валютна сист. відображає особливості функціонування екон. відносин в окремих регіонах світу. Світова та міжнародна валютні сист. — це форми організації міжн. валютних (грошових) відносин, що історично склалися та закріплені міждерж. домовленістю, тобто це сукупність способів, інструментів, міждерж. органів, за допом. яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у межах світ. госп.

52. Валютний ринок

За своїм економічним змістом валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якомуурівноважуються попит і пропозиціяна такий специфічний товар, як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у

основу для с-ми, а с-ма є механізмом забеспечення функціонування і регулювання ринку.

Нац. В. с-ми базуються на національних грошах і, по суті, єскладовими грошовиз с-м окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.

Міжнродні та сітові в. с-ми грунтуються на багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колективних) валютах (євро, СДР та ін.) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.

Формування в. с-ми України розпочалося одночасно з формуванням нац. Грошової с-ми, складовоїю якої вона є. Уже Законом України “Про банки і банківську діяльність”, ухваленому 1991р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті, дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; забов”язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів. Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної с-ми.

Помітні успіхи в антиінфляційній політиці 1994р. створили передумови для переходу до другого етапу розбудови валютної с-ми, що тривав до вересня 1996р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення ліберізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через купівлю-продаж на біржі та на міжбанківському валюному ринку. У травні 1995р. зменшено до 40% частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов”язковому продажу. Був також розформованмй Тендерний комітет. Все це сприяло консолідаціївалютного ринку, зростання пропозиції та попиту на інвалюту, посиленняю їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу. Зросла довіра до нац. Грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995р. обігу іноземної валюти на внутр. Ринку України.

З вересня 1996р. після випуску в обіг постійної нац. Валюти гривні, розпочався третій етап формування валютної с-ми України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були: остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, з 2000 р. – введено вільне плавання; введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень; певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших

багатства країни на трвалий період. “коеф-т достатності” ЗВР – показник відношення обсягу централізованого ЗВР до річного обсягу імпорту. Якщо у держави є значні обсяги ЗВР, вона може інтервенційними заходами локалізувати будь-які чинники, що спричинюють порушення рівноваги на вал.ринку і втримати курс валюти на потрібному рівні.

53. Валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів регламентувати вал.відносини економ.суб’єктів та їх діяльність на вал.ринку. Регламентується: процес курсоутворення, діяльність комбанків, здійснення міжнародних платежів, ввезення та вивезення вал.цінностей, формування та викоритсанння золотовалютних резервів тощо. Через введення чи скасування певних обмежень органи вал.регулювання мають можливість скеровувати вал.потоки в найвигідніших для націон.економіки напрямах. Цей інструмент має переважно адміністративний х-ер і суперечить тенденції лібералізації вал.відносин. Зараз в Укр. це один із ключових валютних інструментів. Методи, які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини: курсова політика (цілеспрямоване проведення комплексу заходів з

девальвації - зниження обмінного курсу: підвищення конкурентноспроможності націон.виробника, стимулювання експорту, але зростання цін на імпортн товари; політика ревальвації – підвищення обмінного курсу: стимулює розвиток імпорту, збільшується пропрозиція на товарних ринках, але експортери зазнаватимуть втрат); облікова (дисконтна) політика ЦБ – зниження чи підвищення облікової ставки, ставки депозитного та позичкового %. Збільшення %ї ставки сприяє зростанню курсу нац.валюти; валютна інтервенція – оперативне підтримання вал.ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи зменшення купівлі чи продажу ЦБ іноземної валюти за національну. НБУ активно застосовує валютні інтервенції. Стерилізована інтервенція – у разі продажу іноземної валюти на валют.ринку на таку ж суму на відкритомі ринку купують ЦП, а при купівлі іноземної валюти продають ЦП.

До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила у листопаді 1992р. Першому етапу формування вал.системи , який співпав з періодом високої інфляції, був характерний суто адміністративний порядок вал.регулювання (обвальне падіння курсу укр.валюти). Другий етап з 1994 по 1996 роки - повернення до ринкових методів організації вал.відносин, в 1995р. офіційна заборона обігу іноземної валюти, децентралізація вал.ринку, визначення офіційного курсу на підставі результатів торгів на УМВБ, зменшення до 40% частки вал.виручки експортерів, яка підлягала обов’язковому продажу.

1. Походження і суть грошей.

2. Еволюція форм грошей та їх вартості.

3. Натурально-речові форми грошей, причини та механізм їх еволюції.

4. Різновиди сучасних кредитних грошей.

5. Взаємозв’язок грошей і часу.

6. Функції грошей.

7. Роль грошей у ринковій економіці.

8. Металістична та номіналістична теорії грошей.

9. Класична кількісна теорія грошей.

10. Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей.

11. Внесок Д.Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей

12. Монетаристська версія кількісної теорії грошей.

13. Поняття грошового обороту, суб’єкти, структура.

14. Грошові потоки.

15. Маса грошей, що обслуговує грошовий оборот. Грошові агрегати.

16. Регулювання маси грошей в обігу.

17. Суть грошового ринку.

18. Інституційна модель ринку грошей.

19. Економічна структура грошового ринку.

20. Попит на гроші.

21. Пропозиція грошей.

22. Рівновага на ринку грошей.

23. Суть грошової системи та її елементи.

24. Типи грошових систем, їх еволюція.

25. Грошова система України.

26. Фіскально-бюджетна й грошово-кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки.

27. Державне регулювання грошового обороту, методи здійснення.

28. Інфляція: суть, види, причини та наслідки.

29. Теорії інфляції.

30. Особливості інфляції в Україні.

31. Поняття, цілі та види грошових реформ.

32. Необхідність і сутність кредиту.

33. Функції кредиту.

34. Форми та види кредиту.

35. Плата за кредит, гарантії повернення кредиту.

36. Розвиток кредитних відносин в економіці України.

37. Поняття кредитної системи та її структура.

38. Сутність та призначення фінансового посередництва.

39. Основні види спеціалізованих фінансово-кредитних установ.

40. Міжбанківські об’єднання

41. Проблеми розвитку фінансових посередників в Україні.

42. Поняття банківської системи.

43. Центральні банки, їх походження, призначення та функції.

44. Статус та функції НБУ.

45. Грошово-кредитна політика НБУ.

46. Банки другого рівня, їх походження та правові основи організації.

47. Функції і типи комерційних банків.

48. Операції комерційних банків, їх характеристика.

49. Показники діяльності банків.

50. Поняття валюти, її види.

51. Валютний курс та конвертованість валют.

52. Валютний ринок.

53. Валютне регулювання.

54. Валютні системи.

55. Поняття та еволюція світового кредитного ринку.

56. Міжнародні та регіональні валютно-кредитні та фінансові організації.

57. Роль МВФ і Світового банку у функціонуванні сучасної світової валютної системи.

58. Банк міжнародних розрахунків (БМР), його функції та основні напрямки діяльності

59. Роль регіональних валютно-кредитних організацій.

60. Участь України в діяльності міжнародних та регіональних валютно-кредитних організацій.

Формула «рівняння обміну» має вигляд:

, (1)

Де – М – кількість грошей в обороті;

V – швидкість обігу грошей за певний період;

P – середній рівень цін;

Q – фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовані за цей період.

Коефіцієнт, що характеризує частину сукупного доходу, яку економічні суб'єкти бажають тримати у грошовій (ліквідній) формі.

«кембриджського рівняння»:

, (4)

Де Md – попит на гроші (касові залишки);

k – коефіцієнт, що виражає частину річного доходу, яку суб’єкти зберігають у ліквідній формі (коефіцієнт Маршала);

P – середній рівень цін;

Y – обсяг виробництва у натуральному виразі.

М_ф = М_н, (5)

де М_ф – фактична маса грошей в обігу,

М_н – об’єктивно необхідна для обігу маса грошей.

де PxQ - сума цін за реалізовані товари та послуги;

К – сума продажів товарів і послуг у кредит, термін оплати яких не настав;

П – сума платежів, строк оплати яких настав (платежі за зобов'язаннями);

ВП – сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів

V - середня кількість обертів грошової одиниці за рік

• М0 = готівка (гроші поза банками);

• М1 = М0 + депозити до запитання, грошові вклади на банківських рахунках;

• М2 = М1 + строкові депозити, кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств, валютні заощадження;

• М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Грошовий мультиплікатор

m = 1/MR*100,   (8)

Т акож коефіцієнт можна визначити за наступною формулою:

(9)

m – грошовий мультиплікатор;

C – відношення суми готівки до депозитів;

MR – норма обов'язкового банківського резерву.

Максимальна сума нових грошей (∆М), які можуть бути утворені банківською системою на основі суми наднормативних резервів (Е), використовують формулу 

ΔМ = Е * m = Е * 1/ MR*100

Сума простого відсотку обчислюється за такою формулою:

, (12)

де І – сума відсотку за певний період часу;

Р – початкова сума грошового внеску;

n – кількість періодів, за якими здійснюється розрахунок відсоткових платежів;

і – ставка відсотку, що використовується (десятичний дріб).

Майбутню вартість грошей, дисконтовану по простих відсотках, визначають за формулою:

S = Р + І (13)

Або

S = Р * (1 + nі) (14)

де Р – початкова сума грошового внеску;

n – кількість періодів, за якими здійснюється розрахунок відсоткових платежів (кількість місяців, кварталів, років);

і – ставка відсотку, що використовується (десятичний дріб).

Основна формула теорії відсотків визначає майбутню вартість грошей:

,

(15)

де PV – дійсне значення вкладеної суми грошей,

FV – майбутнє значення вартості грошей,

n – кількість періодів часу, на який провадиться вкладення,

r – норма прибутковості від укладення.

Дійсне (сучасне) значення визначеної майбутньої суми грошей визначається за допомогою формули:

,

(16)