Додаткова

39. 100 великих режиссеров. – М.: Вече, 2004.

40. Бобошко Ю.М. Режисер Лесь Курбас / Ю.М. Бобошко. – К., 1987.

41. Вериківська М.І. Становлення української радянської сценографії. – К.: Мистецтво, 1981.

42. Голубовский Б.Г. Наблюдение. Етюд. Образ. – учебное пособие.- М.: ГИТИС, 2001. – 154с.

43. Дикий А.Д. Избранное /А.Д. Дикий. – Л.: ВТО, 1976.

44. Захаров М. Как я мешаю жить молодым режиссерам / М. Захаров //Сов. Культура, 1985.

45. Зверева Н.А., Ливнев Д.Г. Словарь театральних терминов. Создание театральных терминов. – М.: Издательство ГИТИС, 2007. – 133с.

46. Клековкін О. Сакральний театр: Ґенеза. Форми. Поетика (Структурно - технологічне дослідження). – К.: КДІТМ, 2002.

47. Кнебель М.О. О том, что мне кажется особенно важным /М.О. Кнебель. – М.: Искусство, 1971.

48. Немеровский А. Пластическая выразительность актера. – М.: Искусство, 1988.

49. Шевелев Г.В. Сцена. Механическое оборудование (учебное пособие для театральных колледжей и вузов). – М.: Издательство «ГИТИС», 2007. – 282с.

Основні терміни та поняття

Авансцена – передня частина сцени перед кулісою, теж саме, що й просценіум.

Амплуа – тип ролі, що відповідає акторської індивідуальності: герой, трагік, інженю й ін.

Аналіз – процес пізнавання п'єси й ролі

Акт – зовнішній поділ п'єси на частині приблизно рівноцінної значимості у відповідності згодом і розвитку дії. Від лат. дія.

Аналіз п’єси режисерський - складова частина режисерського постановочного плану, в якій на основі історичного стилістичного та дійового дослідження п'єси, вивчаються її запропоновані обставини. Складається з таких розділів:

I. Специфіка зображеної у п'єсі реальності (час: написання, політичний та історичний аспекти, головні проблеми і соціальні конфлікти дійсності в цей період, відображення їх в драматичному творі, побут, середовище, норови, національні особливості).

II. Творчий шлях драматурга (біографія, світогляд, естетичні принципи, особливості творчості, основні твори).

ІІІ. Літературно-сценічна історія п'єси (історія написання, місце і значення п'єси в творчості драматурга, історія постановок).

ІУ. Ідейно - тематичний аналіз ( основний конфлікт - його зміст; головні події, сюжет, тема, ідея, архітектоніка, композиція, фабула, жанр, стиль, мова і характеристики персонажів).

Антракт – проміжок часу, між дією в плині якого гра переривається, а публіка може залишати зал; розрив, що означає повернення реального соціального часу, руйнування ілюзії, можливість міркування.

Акторський тренінг – система вправ, спрямованих на розвиток елементів акторської майстерності.

Архітектоніка – (грець. - мистецтво побудування) - формальний розподіл п'єси на акти, картини, явища, діалоги, монологи, авторські відступи, зонги і т. ін. - співвідношення фабульних та позафабульних елементів. Композиційна побудова.

Атмосфера – (грець. - повітря + сфера) - загальний емоціональний настрій спектаклю або його окремого епізоду. Створюється усіма виразними засобами театру - і понад усе –актором.

Біографія ролі – прийом активізації творчої роботи актора над роллю, запроваджений К.С.Станіславським: складання біографії ролі на основі запропонованих обставин п'єси.

Біомеханіка – запроваджена Вс. Ем. Мейєрхольдом система тренажу актора, в основі чого полягає вчення психолога У. Джемса, сутність якого висловлюється за формулою : " Я побіг і тому злякався". Рефлекс, за думкою Джемса, попереджає відчуття, а не є його наслідком.

Бутафорія – предмети спеціально виготовлені й уживані замість справжніх речей у театральних постановках. Вихідна подія – це первісна подія, від якого виходять всі наступні дії й інші події. Вона може відбутися поза гранями прописаного сюжету і, як правило, відбувається безпосередньо в «границях» художнього твору.

Внутрішній конфлікт – зіткнення несумісних бажань, почуттів, соціальних міжособистісних і групових ролей у свідомість, внутрішню перешкоду, бар'єр і виконанню дії вчинків.

Внутрішній монолог – 1. Процес мислення, який виражається у словах, що не промовляються, а іноді переходить у звукову мову. Процес мислення персонажу - і тому тільки в репетиційний період можливо йти "від себе", а на сцені або кіно-майданчику, тільки від особи персонажу. 2. Термін, що використовується в художній практиці К.С.Станіславського і Вол. І. Немировича - Данченко, та розуміється ними, як вид мислення, як більш або менш чітке промовлення слів чи фраз; мова мінус звук, образи слів чи фраз. Один з прийомів активізації творчої уяви і наповнення зон мовчання актора.

Декламація – від лат. вправа в красномовстві. Мистецтво виразного проголошення тексту актором, їм у втішливому змісті, дуже театральна манера читання й протяжна манера віршованого тексту.

Декорація – матеріальне середовище спектаклю, в якому діє актор. «Гарна декорація. - говорив А.Д.Попов, - являє собою художній образ місця події та одночасно майданчик з багатьма можливостями для здійснення на ньому сценічного дійства».

Діалог – розмова між двома й більше персонажів.

Дія – послідовність сценічних подій, що відбуваються головним чином залежно від поводження персонажів, одночасно це втілена в конкретну форму сукупність трансформаційних протікаючих на сцені та характеризуючих психологічні й моральні зміни персонажів. Дія - основний засіб виразності і в акторському мистецтві. В драматургії - дія - розвиток подій, через які розкривається конфлікт. Дією зветься також закінчена частина драматичного твору або спектаклю – акт.

Довільна увага – це свідомо регульоване зосередження на об'єкті, спрямоване вимога діяльності.

Драма – рід літературного твору в діалогічній формі, призначеного для сценічного втілення.

Драматичний конфлікт – зіткнення, що лежить в основі протистояння діючих осіб.

Драматична дія – основний засіб виразності в акторському мистецтві.

Драматургія – теорія, мистецтво побудови драматургічного добутку.

Жанр –(фр. – рід, вид) – історично складена форма композиційної, стилістичної та сюжетної організації матеріалу, пов'язана з визначеним змістом та емоційною установкою. Жанр твору визначається понад усе характером конфлікту, а також особливостями побудування характеристик дійових осіб, проблематикою, побудуванням діалогу, композицією і т. ін. Жанр, - за визначенням Г.О. Товстоногова, - це спосіб відображення життя, кут зору автора на дійсність, заломлений в художньому образі. Жанр твору визначається способом відбору запропонованих обставин. Театральний жанр - це цілісна система засобів та прийомів театральної виразності, що склалася на основі втілення драматургії визначеного жанру в умовах конкретної національної культури.

Задум – загальне уявлення про зміст і форму майбутньої вистави пронизане визначеною ідеєю, що склалася в уяві режисера. Як складова частина режисерського постановочного плану, включає такі компоненти: 1. Трактування драматичного твору - надзавдання і наскрізна майбутнього спектаклю. 2. Образ спектаклю –метафора дії. 3. Єдиний режисерський прийом. 4. Жанр спектаклю. 5. Композиція спектаклю - режисерські епізоди ( їх назва, зміст, атмосфера, темпоритм, завдання та дії персонажів). 6. Режисерські акценти. 7. Режисерське трактування персонажів – характеристика персонажів.

Зав'язка – елемент композиції драматичного твору - перша сценічна подія, що визначає початок конфлікту та розвиток наскрізної дії.

Завдання сценічне – ціль, що поставлена в конкретних запропонованих обставинах вистави, до якої спрямована ідея актора. "Заради чого" стверджується ціль, процес досягнення цілі, спосіб досягнення "пристосування" з урахуванням запропонованих обставин.

Зерно – таке емоційне почуття, що поєднує глядача й актора в момент творчого акту.

Зажим акторський – напруженість, скутість м'язів актора, паралізуючий його психічну діяльність. Виникає уразі невпевненості, високого інтелектуального контролю або відсутності вірної для ролі об'єкту а уваги у актора. Існує і психологічний варіант.

Запропоновані обставини - факти художнього твору, явища і процеси, що відбуваються в житті акторів-персонажів і служать об'єктами їх психічного відображення, а також закони, за якими створено світ персонажів п'єси. Запропоновані обставини – будь-які факти, які буквально фізично зачіпають персонаж і актора та примушують його діяти.

Ідея –відповідає на питання «заради чого?». Головна думка художнього твору, що відображає відношення художника до Теми (де зберігаються будь-які явища дійсності). Поруч з головною ідеєю існують побічні явища, як і теми звичайно тісно пов'язані з Головною ідеєю. Існує суб'єктивна ідея - автора (Драматурга, Режисера) і об'єктивна, та, що переросла авторську і об'єктивно відображає світ з його поняттями, устроєм , сутністю.

Конфлікт – це основне протиріччя драматургічного твору, що приводить до зіткнення дій, характерів, наскрізної й контр наскрізної дій, поглядів, світосприйняттів. Сторони конфлікту ведуть боротьбу за предмет конфлікту. Предметом конфлікту може бути людина, його свідомість, учинок, соціальна група й т.д.

Кульмінація – подія, що є емоційною й значимою вершиною наскрізної дії; переломний момент, коли загострення протиріч досягла апогею.

Кульмінація – сама гостра фаза в розвитку конфлікту, де відбувається вирішальна переломна подія по лінії наскрізної дії.

Композиція –(лат. – складання, з'єднання) - розчленування і закономірний взаємозв'язок різнорідних елементів твору, співвідношення цілого та часток. Динамічна композиція конфлікту включає такі елементи: основоположна походяча подія, експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, спад дії, розв'язка, фінал.

Контрдія – є неминучим супутником наскрізної дії. Функції:1) підсилює наскрізну дію; 2)надає своєю конфліктною неминучістю гостроту, динаміку й драматизм розвитку подій.

Мізансцена – розташування акторів на сцені в той або інший момент спектаклю. Мистецтво мізансцени – один з найважливіших елементів режисури.

М'язова воля –це така воля, коли актор у пропонованих обставинах виконує певні, що вимагаються від нього завдання й дії, витрачаючи стільки енергії, скільки необхідно від нього в даний момент.

Монолог – розгорнуте висловлення однієї особи, не пов'язане з репліками інших осіб.

Метод дійового аналізу – розроблений К.С.Станіславським в останні роки життя - метод аналізу п'єси і роботи над спектаклем. Сутність методу полягає в тому, щоб визначити у п'єсі чіткий по дійний ряд , розбити п'єсу на ланцюг подій і створити умови для органічної сценічної дії актора. Психологічний та логічний аналіз п'єси проходить в процесі мізансценування методом проб та помилок , визначення психофізичної дії. Метод дійового аналізу - це репетиційний прийом втілення образу, через моментальний аналіз зробленого виконавцем, за основою попередніх аналізів.

Метод фізичних дій – сутність методу полягає в тому, що складні творчі, психологічні, філософські завдання конкретизуються через ясну і чітку лінія фізичних дій, виконання якої служить формуванню в актора правильного переживання, що відповідає його творчим спрямуванням. Вірне життя тіла породжує вірний почуттєвий ряд. Робота над роллю за методом фізичних дій базується за принципом "від простої фізичної дії - до неправдивого психічного переживання".

Метод етюдний - один з допоміжних прийомів, що використовуються у роботі методом дійового аналізу, сутність якого складається в тім, що після попереднього розбору , п'єса аналізується шляхом пластичних етюдів, як без тексту, так і з імпровізованим текстом.

Надзавдання – це те, заради чого художник хоче впровадити свою ідею в свідомість людей, те, до чого художник прагне. Це головна всеосяжна мета, що притягає до себе все без винятку завдання.

Наскрізна дія – по Станіславському завжди спрямована на досягнення надзавдання п'єси, вона з'єднує воєдино всі елементи й направляє їх до загальної надзадачі.

Надсвідомість – термін К.С.Станіславського. Механізм творчої інтуїції, де відбуваються відкриття всього нового, що не контролюється свідомістю та вольовим контролем навіть при високому рівні психічної активності. Найвищий етап творчого процесу, як фаза після вичерпаних спроб вирішити проблему свідомім шляхом.

Надхнення – становище своєрідного напруження та підйому духовних сил, творчого хвилювання художника, режисера, актора і т.ін., що призводить до виникнення або реалізації задуму та ідеї в мистецтві. Характеризується підвищеною активністю людини, незвичайною продуктивністю його діяльності, свідомістю легкої творчості, переживанням "одержимості" та емоційного заглиблення в мистецтво. Надхнення, що здається спонтанним, як правило, є результатом напруженої праці.

Образ спектаклю –метафора головної дії, головної боротьби (теми, наскрізної дії, зерна) спектаклю; видовищна метафора основного процесу, що відбувається у п'єсі, основної метаморфози , що відбувається в спектаклі. Цільність типового, особливого і метафоричного вирішується всіма виразними засобами театру і, понад усе, – через актора.

Оцінка факту – процес сценічного сприйняття нових запропонованих обставин та подій, який включає: зміну об'єкту уваги, збирання ознак - від низького до вищого, установлення нового відношення, народження нової цілі, нової дії. Відтворюється внутрішнім монологам і, - штовхає дію.

Підсвідомість – сполучення непритомних психічних процесів, актів і становищ, що накопичуються у підкірці, як несвідома пам'ять і онтогенез - тобто є пам'ять колишніх поколінь – громадська свідомість, узята з книжок, на лекціях, уроках, під час спілкування з іншими людьми та т.ін.

Пропоновані обставини – факти художнього твору, явища, що відбуваються в житті акторів-персонажів із сукупності яких виникають драматичні ситуації.

Підтекст – це зміст, що вкладається в слово крім його прямого значення. Підтекст розкривається не тільки у тексті, але й в паузах, у внутрішніх монологах, у ритмічній організації спектаклю, в інтонаціях і т.ін. Підтекст - це внутрішня лінія ролі, яка безперервно тече в дії "під текстом" - по наскрізній дії, виправдовуючи і оживлюючи його.

Подія – будь-яка зміна в пропонованих обставинах, що змінює взаємини діючих осіб, їхнього поводження, породжує нові потреби персонажів. Подія – це якісна зміна діючої лінії персонажа або персонажів.

Подія – дійовий факт, по події якого міняється відношення діючих осіб до що відбувається.

Показ режисерський – один з прийомів роботи режисера з актором. На відміну від акторського показу, що демонструє ЯК треба грати, режисерський показ лише дієво визначає ЩО треба грати. Показ не повинен носити утилітарно-прикладний характер. Його ціль - показати сутність, тенденцію, напрямок, але без давлення своїм показом актора, надати зрозуміти актору, що це лише показ.

Постановочний план спектаклю – план постановки режисером спектаклю, як обґрунтованість режисерського задуму і способів його реалізації. Режисерський постановочний план включає такі розділи: 1. Обґрунтування включення п'єси до репертуару. 2. Режисерський аналіз п'єси. 3. Режисерський задум спектаклю. 4. Шляхи втілення задуму, пошук рішення, розробка задуму.

Прийом режисерський – спосіб викладання сценічної історії, постановочний спосіб організації у просторі і часу спектаклю наскрізної дії. Практично все різномаїття режисерських прийомів знаходиться у рамках трьох основних способів викладання сценічних історій і взаємодії з глядачем : "четверта сцена" (підглядання), "театр у театрі" (видовище), "хепенінг" (співучасть).

Пристосування акторське – внутрішня та зовнішня форма спілкування людей, психологічні ходи, що використовуються ними один до одного, винахідливість у впливі однієї людини на іншу.

Ритм – 1)Чергування яких-небудь елементів (звукових, мовних), що відбувається з певною послідовністю, частотою; 2)швидкість протікання, здійснення чого-небудь.

Рішення режисерське – розробка, здійснений задум, знайдене приладдя, прийоми і форми найбільш виразного донесення задуму до глядача. Рішення - це комплекс театральних прийомів і акцентів, відповідь на запитання, поставлене в задумі "як" поставити спектакль, яким ключем його відкрити. Пошук режисером рішення припускає постановку завдань: акторам – відносно загальних принципів над ролями в даному спектаклі; сценографу ; композитору або музичному оформлювачу; драматургу - про зміни в тексті п'єси і т. ін. Вирішити спектакль, розробити режисерський задум - це означає провести задум через усі компоненти спектаклю, через усі виразні засоби театру - режисерські епізоди, їх атмосферу, темпоритм, мізансценічне, тональне рішення, пластику, конкретну поведінку сценічних персонажів.

Ритм-внутрішня характеристика дії (напруга, розслаблення актора).

Режисура – (фр., лат. – управляти) – створення гармонічно цілого художнього твору - спектаклю - колективом акторів під ідейно-творчим і організаційним керівництвом режисера на основі даного автором драматургічного матеріалу. Професійна діяльність, спрямована на організацію взаємодії акторів у запропонованих обставинах п'єси і спектаклю на основі інтерпретації драматургічного твору і створеного режисером задуму, а також наука про загальні принципи організації творчої діяльності засобами театрального мистецтва.

Реквізит – предмети, що використовуються в театральних постановках.

Репетиція – (лат. - повторення) – основна форма підготовки спектаклю, що проводиться театральним колективом під керівництвом режисера. Репетиція застільна - перший етап репетиційної роботи, яка проходить за столом - дійовий аналіз п'єси і ролі. Репетиція у вигородках - репетиція в декораціях, що зібрано з театральних запасів і розташованих, вигорожених у репетиційному приміщенні приблизно до ескізу і макету. Репетиція сценічна – репетиція з поступовою заміною вигородок декораціями. Репетиція прогонна – показ акту чи всього спектаклю режисеру. Репетиція монтувальна – підгін, притирання та встановлення на сцені готових декорацій та інших деталей сценічного оформлення спектаклю, перевірка перестановок окремих акторів. Монтувальні репетиції проводяться спочатку без акторів, яких запрошують для засвоєння сценічної обстановки тільки після повної підготовки декораційного оформлення. Репетиція світлова — уточнення і розробка світлової партитури спектаклю перш, ніж запрошувати акторів. З акторами світлові репетиції проводяться тільки за повним оформленням і у костюмах. Репетиція – прогін чернеткова –так би мовити "адова" репетиція, на якій всі компоненти майбутнього спектаклю – світло, музика, декорації, костюми, актори та ін. зводяться разом. Репетиція генеральна - показ спектаклю з усіма компонентами спочатку режисеру-постановнику, а потім – головному режисеру і Художній раді.

Розв'язка – заключний момент у розвитку дії, художнього твору, доставляє останні штрихи до характеристик осіб.

Свідомість – властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються у ньому, своїх дій, у попередньому мисленому накресленні їх і передбачення наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю. Це знання, які можна передати іншим людям.

Сценічна дія – це вільне прагнення актора, спрямована на актора, з метою вплинути на його поводження.

Сценічна увага – це основа внутрішньої техніки актора, це перша, сама головна умова правильного внутрішнього самопочуття

Сценічна правда – це те, у що вірить артист під час своєї творчості на сцені.

Система Станіславського – розроблений Станіславським метод акторської роботи, що дозволяє акторові створювати образ ролі, розкривати в ній «життя людського духу» і втілювати її в художній формі.

Спектакль – ( видовище, постановка) – динамічна цілісна видовищна система взаємодій акторів у запропонованих обставинах, що виражається образно-метафорично у просторі та часі, і розрахована на переважно візуальне сприйняття її глядачем. Ця "система" функціонує у визначених, заданих режисером параметрах, які спираються на принципи класового підходу, народності, гуманізму, історизму, ідейності (надзавдання), розвитку, реалістичного відображення дійсності ( правда філософська, соціальна, історична, побутова, етнографічна, психологічна, театральна), образного перестворення дійсності ( правда театральна - жанр, дія, мізансцена, метафоричність, гіперболізм, конфліктність, контрастність, просторово-часовий розвиток), упорядкування (композиційної вибудови, жанрового визначення), активності та діяльності, колективності, синтетичності, урахування глядача, органічності дії, емоційної виразності, новизни художньої інформації ( оригінальності).

Спілкування сценічне – процес взаємодії акторів на сцені, який припускає обмін інформацією, ідеями та емоціями з ціллю зміни свідомості та поведінки партнера. Зміст спілкування передається у мові, жесті, міміці, пластиці і т. ін.

Сценографія - (лат. - писати на сцені) - мистецтво створення зорового образу вистави, його художньо-образного середовища, котре як єдине художнє ціле складається з визначених відносин ліній об'єму, кольору та руху. За визначенням М.А. Френзеля – це "специфічний дієво-зображувальний вид мистецтва, що являє собою образне пластичне рішення сценічного простору засобами предметного середовища, кінетики, костюмів і гримів, що передбачає смислову і фізичну взаємодію з актором-персонажем".

Сприйняття – відношення глядача до спектаклю і його активність; спосіб використання ним отриманої від сцени інформації для її розуміння й аналізу.

Сюжет – (фр. - предмет, зміст) – подійний ряд, система подій, що складає зміст дії драматургічного твору, ширше - "історія характеру" (М.Горький), яка показана у конкретній системі подій. Сюжет - основна тема драми у більш конкретному виразі. Фабула – це розповідь про події у їх часовій послідовності, сюжет - розповідь про події з особливим підкресленням причино-наслідкового зв'язку.

Тема – це досліджуване драмою протиріччя, виражене у формі конкретної боротьби персонажів з обставинами п'єси в певному просторі й часі.

Темпоритм – термін К.С.Станіславського. Темпоритм – це показник психологічної напруженості, емоційної насиченості та ступеню мобілізованості дії, що виконується. Темпоритм - показник ступеню фізичної підготовки до здійснення будь-якої дії.

Тренінг – (англ.) – система виконання, оволодіння, удосконалення, і закріплення дій – вмінь та навичок, яка цілеспрямована, спеціально організована та має повторення.

Уява – це здатність і вміння актора відбивати у своїй пам'яті сюжетні події з детальним викладом на основі реального, відновляти задумане, нафантазоване в реальних образах.

Увага – це зосереджена свідомість на певному об'єкті, що забезпечує його особливо ясне відображення.

Увага – уміння зосереджувати над заданим об'єктом.

Увага – це один з елементів акторської психотехніки , що характеризується зосередженням свідомості на сценічному об'єкті.

Фабула – послідовний виклад ланцюга вчинків і з персонажів у їх тимчасовій і причинно-наслідковій залежності.

Фабула – ( лат. - розповідання, історія) – послідовний виклад ланцюга вчинків та контрвчинків персонажів у їх часовій і причинно-наслідковій залежності.

Фантазія –це здатність і вміння артиста відбивати у своїй пам'яті події з детальним викладом на основі реального або нереального, котре могло колись бути, а може й не бути взагалі.

Характеристика персонажу - (гр. - риса, особливість) – сукупність даних про психологічні особливості особистості, що характеризується, її характер, здібності і, більш всього про домінуючі потреби. Режисерська характеристика персонажу включає визначення надзавдання, наскрізної дії, зерна, внутрішнього конфлікту, внутрішньої та зовнішньої характеристики, динаміки розвитку та лінії поведінки. Режисерська характеристика складається на основі характеристики, яку дає персонажу автор. Об'єктивні дані про персонаж можна виявити, проаналізувавши все, що говорить про персонаж автор, інші персонажі, сам персонаж і, нарешті - що він робить. Мовна характеристика персонажа – розкриття відмінних рис та властивостей характеру персонажу засобами його прямої мови.

Етюд – уривок сценічної дії.

Етюд – закінчена сценічна дія, в умовах виправданого мовчання.

Етюд – це робота на сценічній площадці з уявлюваним предметом в

умовах виправданого мовчання.

Епілог – заключна частина, що розкривається в долі героїв після

всіх зображуваних подій.

Експозиція – зображення положення діючих осіб, докладності й обстановки в якій вони перебувають до початку дії.