1.2. Податкова політика як чинник економічного зростання: світовий досвід.

Формування податкової системи України потребує вивчення досвіду розвинутих країн, податкові системи яких мають багатолітню історію. Наш власний досвід надзвичайно обмежений, оскільки в умовах адміністративно - командного соціалізму відносини між державою і підприємствами базуватися на прямому вилученні значної частини їхніх доходів до бюджету у вигляді відрахувань від прибутку, різного роду платежів.

Вивчення світового досвіду супроводжується порівнянням податкової системи України з податковими системами розвинутих країн, яке стає підставою для визначення шляхів удосконалення податкової системи України.

Щоб визначити адекватну сучасному етапові розвитку України модель податкової системи, треба розглянути загальні закономірності формування податкових систем, що відбивають причинно-наслідковим зв'язкам між певними параметрами соціально-економічного, культурного розвитку країни та характеристиками її податкової системи. Критерієм адекватності буде відповідність характеристик податкової системи цим причинно-наслідковим зв'язкам.

Щоб встановити закономірності, треба розглянути основні риси сучасних податкових систем розвинутих країн, їхню еволюцію та її причини.

При аналізі розміру податків у ВВП розвинутих країн за останнє 25-ліття чітко прослідковується тенденція до його збереження на приблизно однаковому рівні або до незначного збільшення.

Найменші масштаби перерозподілу державою ВВП у США та Японії. Вони, зокрема, зумовлені використанням податкової політики, як засобу створення умов, сприятливих для діяльності промислових компаній, що потребує низького рівня податкового тягаря в країні. У середньому ця величина досить стала. Вона коливається у межах 20 - 35% ВВП (за винятком Данії -50%) і відхилення спостерігаються лише в роки рецесії, коли державні бюджети недоотримували податкових надходжень внаслідок скорочення виробництва. Формування податкових надходжень здійснюється здебільшого під впливом об'єктивних факторів [23].

Більшості країн, у тому числі країнам із соціально - орієнтованою ринковою економікою, властиве помірне оподаткування. Воно є наслідком проведення такої податкової політики як одного з пріоритетних методів державного регулювання, що має на меті оптимальне поєднання двох цілей, а саме:

створення сприятливого податкового клімату для господарської діяльності (ця мета визначає верхню межу оподаткування) й ефективного розв'язання соціальних проблем (ця мета визначає нижню межу оподаткування).

Важливою рисою сучасних податкових систем розвинутих країн є визначення максимальних величин податкових ставок та складових прямих податків.

Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є їхня структура, дослідження якої почнемо з аналізу співвідношення прямих та непрямих податків.

Еволюція структури податкових систем розвинутих країн та сучасна практика оподаткування свідчить про закономірну залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких чинників: життєвого рівня переважної частини населення; досконалості механізму стягнення податків, його здатності звести до мінімуму ухилення від оподаткування; рівня податкової культури, загальної орієнтації західних суспільств на соціальний компроміс, розв'язання найгостріших соціальних проблем; традицій оподаткування.

Переважання на початку і в середині XX ст. непрямих податків зумовлене низьким рівнем доходів більшості населення, що об'єктивно обмежувало масштаби прямих податкових надходжень, а також відносною простотою збирання непрямих податків, адже форма прямого оподаткування потребує складного механізму обліку платників, об'єкта оподаткування, механізму стягнення податків. Прогрес в організації оподаткування, пов'язаний насамперед із комп'ютеризацією, впровадженням автоматизованої системи оброки фіскальної інформації підвищив ефективність прямого оподаткування і створив сприятливі умови для його розвитку.

Очевидним є зв'язок між співвідношенням прямих та непрямих податків і рівнем податкової культури. Адже сама податкова культура, що впливає на ефективність збирання податків, масштаби ухилення від сплати, разом з іншими чинниками створює сприятливі умови для підвищення ролі прямих податків. Пояснюється це тим, що надходження від основних видів прямих податків - податків на прибуток та особистого прибуткового податку залежать від правильності декларування доходів, а остання - як від рівня оподаткування (помірні податки роблять економічно недоцільним ухилення від них, адже деякі способи ухилень потребують великих витрат на їхнє здійснення), так і від податкової культури. Якщо в західних країнах декларування стало невід'ємною складовою громадянського менталітету, а суспільна мораль орієнтована на публічний осуд тих, хто приховує доходи, то в країнах, що розвиваються, культура стосунків ділового світу і громадян із державою ще не набула належного рівня.

Зміна співвідношення між прямими і непрямими податками на користь перших стала також наслідком зростання орієнтованості західних суспільств на соціальний компроміс, що зумовило підпорядкування податкових систем принципу соціальної справедливості. Реалізація цього принципу потребує встановлення оптимальної структури податкової системи , отже, оптимального співвідношення між прямими і непрямими податками. Адже прямі податки, що ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від рівня доходів, вважаються справедливішими, ніж непрямі, оскільки вони не тільки не залежать від розміру доходів, а й мають регресивний характер. Розвиток прямого оподаткування з високими прогресивними ставками властивими податковим системам західних країн у 50-70 рр., дав змогу перекласти основний тягар податків на заможні верстви населення і використати акумульовані державою фінансові ресурси для реалізації соціальних програм, державних замовлень, капіталовкладень.

Однією з важливих причин розвитку непрямих податків у країнах ЄС стала, поряд з історичними традиціями, наполегливо впроваджувана політика уніфікації податкових систем країн співтовариства. Політика уніфікації була проголошена з самого початку інтеграційних процесів у Західній Європі. В наш час результатом цієї політики стало наближення методів вилучення непрямих податків, тоді як у сфері прямого оподаткування окремим країнам надається більша самостійність.

Значні масштаби непрямого оподаткування у Франції, Італії, Німеччині, окрім вищезазначеної причини, зумовлені також особливостями соціально-економічної політики урядів цих країн, спрямованої, з одного боку, на стимулювання за допомогою податків від господарської діяльності, що потребує застосування широкого спектру податкових пільг для корпорацій тоді як, наприклад, у США податкова реформа 1986 р. скасувала більшість пільг), які зменшують надходження від податку на прибутки до бюджету (в Німеччині частка цього податку - 4,7%, у Франції - 5,4%) [21].

З другого боку, соціально-економічна політика в цих країнах спрямована на розв'язання найважливіших соціальних проблем. Це зумовлює застосування значних пільг щодо особистого прибуткового оподаткування. За допомогою яких держава регулює певні соціальні процеси. Окрім того, проведення активної соціальної політики викликає зростання витрат на соціальне страхування та соціальне забезпечення, а тому й підвищення частки внесків на цю мету у структурі податкових надходжень.

Оскільки значна частина цих витрат перекладається на приватні та державні компанії мають подвійний вплив на співвідношення прямих і непрямих податків:

1) внески на соціальне забезпечення, що збираються з підприємців, відносяться до непрямих податків, збільшуючи їхню частку;

2) ці внески відносяться на витрати виробництва та обігу, впливаючи на прибуток, що оподатковується, і зменшуючи його частку в податкових надходженнях.

Значна роль непрямих податків у багатьох західних країнах викликана також їхньою високою фіскальною ефективністю і використанням цих податків для збалансування місцевих бюджетів (зокрема в Німеччині). Можливість останнього зумовлена тим, що споживання є більш-менш рівномірним у територіальному розрізі, тому непрямі податки забезпечують рівномірніші надходження до місцевих бюджетів.

Наступним важливим аспектом структури податкових систем розвинутих країн є структура прямих податків, яка характеризується певними закономірностями, а саме - залежністю співвідношення між податком на прибуток корпорацій і особистим прибутковим податком від структури національного доходу.

Отже, активне використання в практиці державного регулювання саме податкових важелів, і зокрема податку на прибуток, а також розуміння характеру регулюючого впливу цього податку на господарську діяльність створили необхідність зменшення його частки в структурі податкових надходжень. Однією з причин більш високої питомої ваги податків на прибуток в Японії є менше значення податкових методів державного регулювання, про що вже йшлося. І використання цього податку переважно у його фіскальній функції.