Розділ 2. Аналіз фіскальної та регулюючої функції системи оподаткування України

2.1. Характеристика діючої системи оподаткування в Україні

В Україні доходи держави (сектора державного управління) включають до себе доходи державного і місцевих бюджетів, а також Пенсійного фонду і фонду соціального страхування (щодо коштів, одержаних за рахунок обов'язкових страхових внесків підприємств, організацій, кооперативів і громадян).

В Україні (якщо судити з обсягу податків і обов'язкових платежів, які фактично збираються у країні) доходи держави приблизно відповідають їх середньому рівню в промислово розвинутих країнах Європи, але є істотно вищими, ніж у США та Японії.

Однак обсяг податків і обов'язкових платежів, які фактично збираються в Україні, не може слугувати коректною оцінкою доходів сектора державного управління, яку закладено в чинному податковому законодавстві. В основу такої оцінки повинні лежати не фактично сплачені, а нараховані (належні до сплати) податки, збори і обов'язкові платежі, оскільки в Україні високим є рівень заборгованості по них.

У 1999 році сумарна славка прибуткового оподаткування середньої заробітної плати (включаючи усі внески по соціальному страхуванню) становила 38,8%, а кожна додаткова гривня валової заробітної плати (заробітної плати і внесків роботодавців по соціальному страхуванню) означала збільшення прибуткового податку і соціальних внесків працівників і роботодавців майже на 50 коп. Зрозуміло, що такий високий рівень податкового навантаження на заробітну плату не може не справляти негативного впливу на ринок праці та функціонування підприємству офіційному секторі економіки. Не випадково в матеріалах вибіркових обстежень ділової активності переважна більшість керівників підприємств (від 82 до 95% опитаних) вважають рівень оподаткування головним фактором, який перешкоджає зростанню виробництва в Україні.

Значні податкові пільги для сільського господарства призводять до зниження частки податків і обов'язкових платежів у його новоствореній вартості. Використання як бази оподаткування показників реалізованої продукції (для відрахувань у дорожній та інноваційний фонди) і заробітної плати (для відрахувань у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування і фонд зайнятості) збільшують питоме податкове навантаження для тих галузей і підприємств, які випускають більш трудомістку продукцію або мають вищий рівень матеріальних затрат.

За обсягом фактично сплачених податків і обов'язкових платежів у бюджет відмінність питомого податкового навантаження виявляється ще значнішою, ніж за нарахованими платежами; якщо на транспорті сума податків та інших обов'язкових платежів у бюджет, а також внесків по обов'язковому соціальному страхуванню в 1996 році становила 54,7% ВВП галузі, то в сільському господарстві - відповідно, тільки 14,6%, тобто майже в - 4 рази менше. У 1998 році податкове навантаження коливалося від 47,3% галузевого ВВП (у галузі зв'язку) до 15,8% у сільському господарстві.

Диференціація фактичного рівня оподаткування є наслідком не тільки особливостей податкової системи (наявності галузевих податкових пільг і податків, прив'язаних до елементів затрат), але й, насамперед, заборгованості підприємств по податках і обов'язкових платежах.

Поведінка підприємств у ринковій економіці, міра свободи їх дій визначаються ринковими цінами і співвідношенням доходів і витрат кожного з них, тобто жорсткістю їх бюджетних обмежень. Однією з ознак такої жорсткості є неможливість для підприємств впливати на нормативи оподаткування. Підприємства ж України досі можуть впливати на умови свого оподаткування через систем неплатежів. Тим самим доходи держави перерозподіляються на користь найменш ефективних підприємств, які завдяки цьому дістають можливість продовжувати діяльність практично незалежно від критеріїв економічної ефективності. Усі спроби Уряду збільшити бюджетні надходження приводили, в кращому разі, до стабілізації доходів у мінімальному виражені (як це було в 1997 і 1998 рр.) або до зниження темпів зростання недоїмки (як це було в 1999 році) [20].

В умовах, що склалися, ефективніші підприємства втрачають свої конкурентні переваги як на міжнародному, так і на внутрішньому ринках:

• по-перше, погіршується їх міжнародна конкурентоспроможність (через вищий, ніж в інших країнах, загальний рівень податкового навантаження);

• по-друге, втрачаються їх порівняльні переваги на внутрішньому ринку (через вищі, ніж для підприємств-боржників, фактичні податкові платежі).

Високі абсолютний і відносний рівні фактичного оподаткування ефективніших підприємств означають, що у відношенні до них податкова система України має дискримінаційний характер. Найефективніші підприємства втрачають стимули до розширення діяльності (принаймні легальної) та створення додаткових робочих місць. Рівень зайнятості та середня продуктивність праці в народному господарстві знижуються, отже зменшуються і доходи бюджету. Скорочення зайнятості, в свою чергу, вимагає додаткових витрат держави щодо соціального захисту.

Тим часом у таких умовах найменш ефективні підприємства зацікавлені в продовженні своєї діяльності, оскільки це є підставою для забезпечення податкових пільг. Наслідком здійснюваної в Україні податкової політики стали зростання кількості неефективних підприємств у народному господарстві та триваюче падіння темпів економічного розвитку, викликане неможливістю перерозподілу обмежених виробничих факторів у найефективніші види діяльності.

В останні роки як інструмент збільшення бюджетних надходжень "в умовах нестачі платіжних засобів" застосовуються взаємозаліки з бюджетом.

В Україні 40% всіх доходів у формі податків, що надходять у розпорядження держави, стягуються шляхом непрямих податків, що надходять у розпорядження держави, тобто об'єктом оподаткування виступають не доход, не прибуток, а витрати. Мається на увазі податок на додану вартість та акцизний збір. Це найнесправедливіші податки, які можуть спричиняти зміну серйозних вартісних пропорцій в економіці держави. Є такий обґрунтований наукою постулат: якщо в загальній кількості податків непрямі податки перевищують 30%, то податкова система має руйнівний характер. Через непрямі податки, скорочуючи споживання, Україна скорочує виробництво. В світовій практиці непрямі податки в жодній з держав не перевищують 30%. Якщо йти шляхом зменшення ставки податку на додану вартість (до 10%), то бюджет недоотримає 4,3 млрд. грн.. А чим поповнити цей доход? Думається, що поповнити ці доходи можна, в першу чергу, за рахунок розширення оподаткування акцизних зборів. На сьогодні ми не маємо наукових досліджень по цьому платежу, але розширюючи оподаткування акцизного збору, ми могли б одержати біля 1.5 млрд. грн. доходу.

Податкова система України базується на двох головних податках - на добавлену вартість та на доход (прибуток) підприємств (Додаток 4). Як свідчать наведені дані, на сьогодні провідне місце в прямому оподаткуванні займає податок на прибуток підприємств та прибутковий податок з громадян. Податок на прибуток підприємств у 1995 році становив 4868,0 млн. грн., або у відсотках до загальних доходів 32,9%, а вже в 1999 році цей податок зріс порівняно з 1995 роком і становив 6367,5 млн. грн., а у відсотках до загальних доходів зменшився і складав вже 22,3%. Прибутковий податок з громадян у 1995 році становив 1597,5 млн. грн., або 10,8%, а в 1999 році зріс і склав 4464,6 або 15,6%. Інші види прямих податків мають другорядне значення. Так, наприклад, земельний податок у 1995 році становив 6488,2 млн. грн., або 4,4%, а у 1999 році відповідно 1104,2 млн. грн., або 3,9% та податок з власників транспортних засобів у 1995 році склав 54,4 млн. грн., або 0,4%, а в 1999 році відповідно 298,7 млн. грн., або 1,0%. У системі прибуткового оподаткування податок на прибуток підприємств 6367,5 або 22,3% перевищує прибутковий податок з громадян 4454,6 млн. грн., або 15,6%.

Серед непрямих податків домінуюча роль належить податку на додану вартість, який виступає основним у податковій системі України в цілому. Так податок на додану вартість у 1995 році становив 4551,9 млн. грн., або 30,8%. а в 1999 році відповідно 7680,9 млн. грн., або 26,9%, Акцизний збір серед надходжень до бюджету становить зовсім мало у 1995 році він становив 403,4 млн. грн., або 2,7%.

Платежі за ресурси, які за змістом не є податками, а тільки мають певні ознаки податкових платежів, складають незначну питому вагу - на рівні 1%. Також неістотною є частка місцевих податків і зборів - до 2%.

Найбільш помітним у динаміці податкової структури було систематичне зростання, починаючи з 1994 року, питомої ваги прибуткового податку з громадян. Правда, слід зауважити, що спочатку було різке зниження частки цього податку -7,2% у 1993 році проти 14.7% у 1992 році. На даний час роль цього податку відновлено; 15.1% у 1996 році і 15,4% у 1998 році. Характерною рисою є також зростання значення місцевих податків і зборів, хоча поки що їх питома вага дуже мала 1,7% у 1998 році. Однак це новий аспект у податковій політиці країни і він поступово набирає сили. Поки що місцеві податки і збори ще не до кінця усвідомлені місцевими органами влади та управління. На нашу думку таке явище є тимчасовим, і розвиток місцевого самоврядування супроводжуватиметься розвитком системи місцевого оподаткування.

Отже, аналіз динаміки структури податкової системи, як і багато інших вище розглянутих факторів, свідчить про нестабільність податкової політики в Україні. Відокремлення трьох періодів в межах 6 років - явно забагато. Постійна зміна акцентів не може сприяти ні зміцненню податкової системи, ні нормальному функціонуванню економіки. З огляду на це, очевидним є першочергове завдання у фінансовій сфері, визначення пріоритетів мінімум на 5 років і стабілізація податкової політики.