Тема 2. Загальні положення про договори у господарській діяльності

1. Поняття договору та господарського договору, його ознаки і функції.

2. Класифікація господарських договорів.

3. Зміст господарського договору.

4. Форма господарського договору.

5. Умови укладання, зміни і розірвання договору.

1. Поняття договору, господарського договору, його ознаки та функції.

У нормативних актах різних країн зустрічаються два основні терміни – договори і угоди, які є підставою виникнення прав і обов'язків. В деяких кодексах норми, що регулюють угоди і договори включені в розділи, присвячені виключно договорам, а в інших на договори поширюються загальні норми Кодексу про угоди. Так, у Французькому цивільному кодексі 1804 р. увесь нормативний матеріал про договори міститься в книзі третій ("Про різні способи, якими отримується власність") титулу III ("Про договори або про договірні зобов'язання"). Сюди віднесені чотири істотні умови дійсності угоди, окремі види договорів. Відмінним є Німецьке цивільне укладення, де спочатку договір розглядається в розділі про угоди (ст. ст. 145 – 157), а потім в якості одного з видів зобов'язань (ст. ст. 305 – 361). Так само побудований Цивільний кодекс Нідерландів: основні положення розміщені в розділі 2 книги 3 ("Угоди"), а у спеціальній книзі в т. III виділено розділ "Договори взагалі" і книгу 7 "Особливих видів договорів". Цивільний кодекс Нідерландів визнає, що договором є "багатостороння угода, в якій одна або декілька сторін переймають на собі зобов'язання по відношенню однієї або декількох інших сторін"(ст. 213 Книги 6).

У науковій літературі щодо сутності та юридичної природи договору існують різні точки зору. Так, А. М. Мартемьянова ділить договори на договір як юридичний факт; як документ; договір – майнове відношення, в т. ч. зобов'язальне правовідношення. М. И. Брагинский пише, що погляд, що існував в римському праві, дозволяв розглядати договір з трьох точок зору: як основу виникнення правовідношення; як саме правовідношення; як форму, яку правовідношення приймає. В. В. Витрянский вважає, що "договір-угода" є юридичним фактом, який в принципі не може мати власного змісту, "договір-документ" – це текст, який не завжди охоплює усі умови договору. О. Н. Садків бачить суть договору як угоди його сторін і особливість його в тому, що договір – це юридичний факт, що служить підставою виникнення громадянських прав і обов’язків.

Ст. 626 ЦК визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Поняття «господарський договір» законодавством не визначене. Ст. 173 ГК дає загальне визначення господарського зобов’язання як зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Ст. 179 ГК містить також визначення господарсько-договірних зобов’язань, як майново-господарських зобов'язань, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів.

Таким чином, господарський договір є різновидом цивільно-правової угоди, на нього поширюються норми гл. 16, 47 – 53 та інші положення ЦК у разі, якщо вони не суперечать положенням господарського законодавства України відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, відповідно до якої господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК та іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Термін "господарський договір" вживається в таких значеннях:

– як зобов'язання сторін, які ґрунтуються на укладенні ними угоди;

– як угода (операція), яка породжує права і обов'язки учасників господарських стосунків;

– як правовий документ, в якому фіксується факт угоди і вміст зобов'язань сторін.

У господарському праві категорія «договір» використовується у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 179 ГК, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб’єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяльності господарського суб’єкта майнові договори є різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво – з одного боку; договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо – з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність господарюючих суб’єктів, інші – обслуговуючу. Тому законодавець визначає і регулює договори про основну господарську діяльність суб’єктів окремою юридичною категорією – категорією господарського договору.

Господарські договори укладаються на основі:

– вільного волевиявлення (при таких договорах сторони на власний розсуд погоджують умови договору);

– примірного договору, рекомендованого органами управління суб’єктів господарювання;

– типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

– договору приєднання (запропонований однією стороною для іншої).

Ознаки договорів:

1. Особливий суб'єктний склад. Найчастіше такі договори укладаються між суб'єктами господарювання. Проте вони можуть укладатись і за участі інших суб'єктів госп. відносин – органів госп. керівництва (при укладанні держ. контрактів), негосподарських організацій (для задоволення їх потреб в роботах, послугах), громадян (для забезпечення здійснення ними спільній діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання корпоративного типа).

2. Спрямованість на забезпечення господарської діяльності (або зв'язок з господарською діяльністю), тобто для задоволення економічних потреб суб'єктів.

3. Тісний зв'язок з плановим процесом (внутрішнє планування здійснення систематичної діяльності).

4. Об'єднання в договорі майнових (виготовлення продукції, її оплата) і організаційних елементів (визначення порядку її виконання, прийняття виконання, порядку розгляду спорів і ін.).

5. Обмеження договірної свободи за допомогою імперативних правил (захист прав споживачів, типові договори, заборона використовувати недобросовісні заходи конкуренції, ліцензування і ін.).

6. Можливість відступу від принципу рівності сторін (держ. контракти, договори приєднання).

Функції договорів – це основні напрями дії договорів та економічні результати, досягнення яких забезпечується в разі укладення правової форми господ. договору.

Види функцій договорів:

1. Регулятивна (означає, що за допомогою договору здійснюється регулювання стосунків між сторонами, оскільки він є індивідуальним правовим актом).

2. Координаційна (умови договору розробляються сторонами шляхом узгодження між ними своїх інтересів).

3. Контрольно-інформаційна (за допомогою договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання – позитивні результати договірної кампанії свідчать про попит на результати їх діяльності).

4. Охоронна (виявляється в можливості забезпечити захист прав і законних інтересів сторін договору – в судовому порядку відповідно до санкцій договору).

5. Планування (щодо господарських зв'язків і поточної деятельності).

6. Опосередкування стосунків між суб'єктами господарювання (ст. 67 ГК – договори є головною підставою для виникнення зобов'язань між учасниками господ. відносин).

7. Узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку із загальногосподарськими інтересами (ч. 2 ст. 193 ГК – сторони повинні прийняти всі заходи для виконання умов договору з врахуванням інтересів іншої сторони).