Тема 19. Оплата праці.

1. Сутність, функції і принципи організації заробітної плати.

2. Тарифна система оплати праці: сутність, склад і зміст.

3. Безтарифна система оплати праці.

4. Форми і системи оплати праці: відрядна і почасова.

5. Додаткове заохочення працівників.

6. Особливі умови оплати праці працівників і робіт

7. Фонд оплати праці.

1. Сутність, функції і принципи організації заробітної плати

В основі заробітної плати лежить ціна праці як чинника виробництва, який зводиться до його граничної продуктивності. Згідно з теорією граничної продуктивності праці, працівник повинен виробити продукт, що відшкодовує його зарплату, отже, заробітна плата ставиться в пряму залежність від ефективності праці працівника.

Для працівника заробітна плата є головною й основною статтею його особистого доходу, засобом добробуту його самого й членів його сім'ї. Стимулююча роль заробітної плати полягає в поліпшенні результатів праці для збільшення розміру отримуваної винагороди.

Для працедавця заробітна плата працівника є витратами виробництва, і він прагне їх мінімізувати, особливо на одиницю продукції.

Заробітна плата виконує мотиваційну й відтворювальну функції, оскільки є формою плати за працю і важливим стимулом для працівників.

Механізм організації заробітної плати відображає процес перетворення ціни робочої сили в зарплату. Через організацію заробітної плати досягається компроміс між інтересами працівника і працедавця, який повинен сприяти розвитку відносин соціального партнерства між двома силами ринкової економіки.

Політику підприємства в області оплати праці визначають такі чинники:

• фінансове становище, що є результатом його господарської діяльності;

• рівень безробіття в регіоні серед працівників відповідних спеціальностей;

• рівень державного регулювання в сфері заробітної плати;

• рівень заробітної плати, що виплачується конкурентами;

• вплив профспілок і об'єднань працедавців.

Організація заробітної плати включає:

• встановлення обґрунтованих норм праці;

• розробку тарифної системи;

• визначення форм і систем оплати праці;

• формування фонду заробітної плати.

Заробітна плата має чотири основні функції.

Відтворювальна функція - встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації.

Стимулююча функція забезпечує рівень оплати праці, який дасть змогу кожному працівнику найефективніше діяти на своєму робочому місці.

Регулююча функція реалізує принцип диференціації рівня заробітку за фахом, кваліфікацією та складністю трудових завдань.

Соціальна функція забезпечує однакову оплату за од­накову роботу; вона має поєднувати державне й договірне її регулювання.

Розміри оплати праці найманого працівника залежать від результатів його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.

Державна політика оплати праці практично реалізується через механізм її регулювання. Зокрема мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівнів економічного розвитку країни, продуктивності праці, середньої заробітної плати, а також вартісної величини мінімального споживчого бюджету («кошика»).

Політика оплати праці підприємств, організацій та інших первинних суб'єктів господарювання формується й реалізується в межах чинного законодавства, передусім закону України «Про оплату праці» (1995 р.).

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на підставі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, тобто на підставі укладання системи тарифних угод на трьох рівнях: міжгалузевому (генеральна тарифна угода); галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіональна тарифна угода); виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).

Тарифна угода – це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці й соціальних гарантій.

Практична організація оплати праці базується на державному й договірному регулюванні її абсолютного рівня та механізмі визначення індивідуальної заробітної плати всіх окремих категорій працівників (робітників, спеціалістів, службовців, керівників) підприємств та установ різних форм власності.

У практиці виокремлюють такі види заробітної плати:

номінальна заробітна плата  це грошовий вираз заробітної плати, яку працівник одержує за свою працю відповідно до її кількості й якості.

Реальна заробітна плата  це сукупність матеріальних і культурних благ, а також послуг, які може придбати працівник за номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання й послуги.

Принципи організації заробітної плати - це об'єктивні, науково обґрунтовані положення, що відображують дію економічних законів, спрямованих на якомога більшу реалізацію функцій заробітної плати:

- принцип простоти, логічності та доступності форм і систем оплати праці, що забезпечує широку інформованість про їх сутність. Стимул виникає лише в тому випадку, коли в працівника є зрозуміла інформація про нього. Виконавець повинен чітко уявляти, у якому випадку величина заробітної плати зросте;

- принцип підвищення рівня оплати праці на основі зростання ефективності виробництва, який зумовлений, у першу чергу, дією таких економічних законів, як закон продуктивності праці, що підвищується, закон піднесення потреб. Із цих законів випливає, що зростання оплати праці працівника має здійснюватися лише на основі підвищення ефективності виробництва.

- принцип випередження зростання продуктивності суспільної праці порівняно зі зростанням заробітної плати, яке випливає із закону продуктивності праці, що підвищується. Він покликаний забезпечити необхідні накопичення та подальше розширення виробництва.

- принцип урахування впливу ринку праці забезпечує формування оцінки різних видів праці та показує зв'язок заробітної плати з місцем працівника на ринку.

- принцип матеріальної зацікавленості в підвищенні ефективності праці випливає із закону продуктивності праці і закону вартості, що підвищується. Необхідно не просто забезпечити матеріальний інтерес у певних результатах праці, але й зацікавити працівника в підвищенні ефективності праці. Реалізація цього принципу в організації оплати праці сприятиме досягненню певних якісних змін у роботі всього господарського механізму.

- принцип диференціації заробітної плати залежно від трудового вкладу працівника в результати діяльності підприємства, утримання й умов праці, регіону розміщення підприємства, його галузевої належності. Він базується на необхідності посилення матеріальної зацікавленості працівників у підвищенні кваліфікації своєї праці, забезпеченні високої якості продукції.

- принцип державного регулювання оплати праці передбачає законодавче, податкове регулювання, встановлення державних гарантій з оплати праці тощо. Крім того, регулювання оплати праці здійснюється на основі генеральних, галузевих, територіальних, колективних та індивідуальних договорів і угод.

- принцип оплати за витратами та результатами, який випливає з усіх вказаних вище законів. Протягом тривалого періоду часу вся система організації оплати праці в державі була спрямована на розподіл за витратами праці, який не відповідає вимогам сучасного рівня розвитку економіки. У даний час більш повним є принцип оплати за витратами та результатами