Про країну дханакатта (сучасна беджвада?)

Ґрунт багатий та родючий і регулярно обробляється, дає багаті врожаї. Це дуже занедбана країна, і міста в ній мають невелику кількість жителів.

Про країну чола

Країна занедбана й дика. Вона вкрита болотами та джунглями. Населення в ній нечисленне, і зграї роз­бійників відкрито бродять країною... Люди тут безпутні й жорстокі. У них люта природна вдача. Вони схильні до єретичного вчення.

Про махараштру

Ґрунт тут багатий і родючий. Він регулярно оброб­ляється й дає великий урожай... За своєю вдачею народ правдивий і простий. Люди тут високі на зріст, а характе­ром суворі й мстиві. Людям, які роблять їм добро, вони відповідають тим самим, але до ворогів безжалісні. Якщо їх ображають, вони задля помсти готові жертвувати жит­тям, але, якщо хто в біді звертається до них по допомогу, вони забувають самих себе в бажанні якомога швидше подати цю допомогу. Коли людина йде помститися за образу, вона перш за все сповіщає про це кривдника, а потім і той, і інший із зброєю в руках вступають у бій один з одним. Якщо один з них утікатиме, інший переслідуватиме його, але не вб'є, якщо той визнає себе пере­моженим. Коли воєначальник програє битву, жителі Махараштри не карають його, але дарують йому жіночий одяг, і тому він сам змушений шукати собі смерть. У країні є загін захисників чисельністю в декілька сотень людей. Щоразу, як вони готуються до битви, вони оп'я­няють себе вином, і тоді одна людина готова зустріти й викликати на бій тисячу чоловік. Якщо один з таких захисників зустріне людину та вб'є її, то за законами країни він не підлягає покаранню. Завжди, коли вони кудись вирушають, то попереду йдуть барабанщики. Крім того, беручи із собою на війну сотні слонів, вони напою­ють їх доп'яна, самі напиваються вина, потім, кинувшись уперед усією масою, затоптують на своєму шляху все, і ніякий ворог не може встояти перед ними.

Про царство аталі (сучасний уччх?)

Населення численне. Кількість коштовного каміння й коштовних речей, які тут є, надзвичайно велика, земля дає все необхідне, а втім торгівля — головне заняття жителів

Про країну валабха

Населення тут дуже численне. Люди багаті. Є майже сотня родин, що володіють сотнями лакхів[14]. Тут часто зустрічаються рідкісні й цінні продукти з віддалених областей.

ПРО СІНД

Ґрунт тут сприятливий для зернових і дає щедрий урожай пшениці та проса. Країна багата також на золото, срібло й мідь. Вона має сприятливі умови для розведення биків, овець, верблюдів, мулів та інших видів худоби. Верблюди тут невеликі на зріст і одногорбі. Тут добува­ють багато солі червоного кольору, немов кіновар. Люди тут суворі й запальні, проте чесні... Берегами ріки Сіндх (Інд), на пласкій та болотистій рівнині, яка простяглася приблизно на тисячу лі, живе кількасот тисяч родин... Вони займаються виключно тваринництвом і з цього жи­вуть. Над ними немає хазяїв, і будь то жінки чи чоловіки, серед них немає ані багатих, ані бідних...

Харшавардхана

Цар, який тепер займає престол, належить до (варни) вайшіїв. Його ім'я — Харшавардхана. Землею володіє група чиновників. Протягом двох останніх поколінь (на престолі) побували три царі. Батька нинішнього царя зва­ди Прабхакаравардханою, ім'я його старшого брата — було Радж'явардхана.

Радж'явардхана посів трон як старший син і гідно правив країною. Та в цей час цар Карнасуварни, країни На сході Індії, ім'я якого було Шашанка [15], став часто звертатися до своїх міністрів з такими словами: «Якщо сусідня країна має гідного правителя, то це нещастя для нашого царства». Тому вони одного разу запросили Радж'явардхану до себе на переговори й підступно його вбили.

Народ залишився без свого правителя, країна почала розпадатися. Тоді головний міністр Бханді, чия влада та авторитет мали велику вагу, звернувся до міністрів з такою промовою: «Тепер повинна вирішитися доля наро­ду. Син старого царя помер. Проте брат Радж'явардхани — чуйний та добрий за своєю вдачею, яку дарувало йому небо, сповнений усвідомлення обов'язку й покори. Тому він міцно прив'язаний до своєї родини, і народ йому віритиме Я пропоную, щоби він узяв царську владу. То нехай кожен скаже: що він думає з цього приводу».

Усі присутні погодилися з такою пропозицією й ви­знали її дуже правильною.

Потім усі головні міністри та посадові особи захо­дилися переконувати його (царевича):

«Нехай царевич вислухає! Здобуті заслуги й видатні чесноти попереднього царя (батька) були настільки вели­кими, що забезпечували щасливе управління його царст­вом. Коли Радж'явардхана успадкував його титул, ми ма­ли надію, що дні свої він закінчить як цар, та через помилки власних міністрів він потрапив до рук ворогів, і тепер царство зазнає великих страждань. Однак усе це помилки міністрів. Думка ж народу, що її можна почути в піснях, доводить його справжню покору вашим видатним чеснотам. Тож будьте славним царем для цієї країни, здобудьте перемогу над ворогами вашого роду, відплатіть за удари, завдані вашому царству та пам'яті вашого славнозвісного батька! Нехай стануть великими ваші заслуги в цій справі! Ми благаємо вас не відмовлятися від нашого прохання».

Царевич відповів:

«Управління країною — важка справа, пов'язана з труднощами. Обов'язки государя такі, що про них треба добре поміркувати. Стосовно мене, то я насправді мало значу. Проте, оскільки мого батька й брата більше немає, то якщо я відмовлюся від корони, це може завдати шкоди народові. Я повинен прислухатися до думки народу й забути про свою неспроможність. На березі Гангу є статуя бодхісаттви Авалокітешвари [16], яка творить різні дива. Я піду до неї та попрошу пораду».

Він одразу вирушив до місця, де стояла статуя, і зали­шався перед нею з молитвами, дотримуючись посту. До­відавшись про його щирі наміри, бодхісаттва обернувся в тілесну форму й запитав його:

«Чого ти прагнеш, з такою щирістю творячи мо­литви?»

Царевич відповів:

«Я страждаю під тяжким тягарем. Мій дорогий добрий батько помер, а мого брата, людяного й ніжного, під­ступно вбили. Я, недостойний, схилився перед цими бі­дами. Проте народ прагне передати мені царський титул, аби я зайняв високе місце мого славетного батька. Але ж справді недостойний та нерозумний. У своїх ваганнях рошу священної вказівки бодхісаттви». Бодхісаттва відповів:

«У колишньому своєму існуванні ти жив у цьому лісі самітником і своїм запальним старанням та непохитного гою здобув таку силу релігійних заслуг, що народився царським сином. Цар країни Карнасуварна знищив Закон Будди. Тепер, коли ти успадкував владу царя, ти повинен використати її для великої любові та співчуття (як цар Шашанка використовує царську владу для пере­слідування буддистів). Якщо ти спрямуєш свій розум на співчуття нещасним і дбатимеш про них, то довго управлятимеш (усіма) п'ятьма Індіями. Якщо ти, зміцнивши свою владу, виконуватимеш мій наказ, то завдяки моїй таємничій силі отримаєш ще додаткове знання, і тоді жоден із сусідніх государів не зможе тебе здолати. Проте не сідай на лев'ячий трон і не називай себе магараджею [17].

Отримавши ці вказівки, він (Харшавардхана) повернувся і прийняв царську владу. Він назвав себе кумара, а тул його був Шиладітья [18]. І тоді він наказав своїм міністрам: «Вороги мого брата ще не покарані, сусідні країни не приведені до покори. Доки це так, моя права рука ніколи не піднесе їжі до мого рота. Тому ви всі, простий люд і чиновники, будьте єдиними й збирайте сили».

Згідно з цим наказом вони зібрали всіх вояків своєї країни, скликали всіх богатирів. Вони зібрали військо, що складалося з п'яти тисяч слонів, 20 тисяч вершників і 50 тисяч піших вояків. Він (Харшавардхана) пройшов зі ходу на захід, підкоряючи всіх, хто сам не підкорився; слонів не звільняли від упряжі, вояки не знімали поясів. За шість років він підкорив (усі) п'ять Індій. Коли його володіння настільки розширилися, він збільшив і своє військо: тепер у нього було 60 тисяч бойових слонів 100 тисяч вершників. Тридцять років його зброя відпо­чивала й він царював мирно.

Наскільки міг, він дотримувався правил помірності й так дбав про зростання дерева релігійних заслуг, що інколи забував їсти й спати. Під страхом смертної кари він без жалю заборонив по всіх п'яти Індіях умертвіння будь-яких живих істот чи вживання в їжу м'яса [19]. Він збудував на берегах ріки Ганг кілька тисяч ступ [20], кожна з яких досягала ста футів висоти, по всій Індії в містах і селах, на всіх великих шляхах він спорудив спеціальні будинки для подорожуючих, які забезпечувалися їжею та питною водою, і направив туди лікарів, аби вони скуповувалися і давали ліки мандрівникам та бідним жителям. Скрізь, де були священні реліквії (Будди), він звів сангхарами.

Раз на п'ять років він скликав великі збори, які називалися Мокша. Він спустошував свої скарбниці, аби роздати все майно, а зберігав лише зброю для вояків, бо вона не годиться для того, щоб віддавати її в дар. Щороку він збирав ченців з усіх країн і третього й сьомого дня наділяв їх чотирма різновидами дарунків. Він прикрасив трон закону [21] та щедро оздобив приміщення для молитов. Ченцям він наказав дбати про проведення диспутів і сам висловлював думку з приводу деяких їхніх аргументів не залежно від того, були вони слабкими чи переконливими

Він роздавав нагороди добрим і ніс покарання злим понижував у посадах грішників та висував талановитих людей. Якщо хто-небудь із ченців дотримувався моральних настанов та ще й славився релігійною чистотою, він сам підводив такого монаха до лев'ячого трону й отримував від нього повчання стосовно закону (Будди). Якщо хто-небудь, навіть відомий праведним життям, не відзначався в навчанні, того він поважав, але не дуже вшановував. Якщо хто-небудь порушував настанови моралі заживав поганої слави за зневажання пристойності, того він висилав з країни, аби ніколи більше не бачити його й не чути про нього. Якщо хтось із сусідніх царів чи їхніх головних міністрів вів життя монаха, щиро прагнув цноти, не зневажав праці, такого він, узявши за руку, садовив на своє місце й називав «славетним другом», проте не дивився з презирством і на тих, хто мав іншу вдачу. Коли треба було займатися державними справами, він розсилав посланців, які постійно вирушали й потім поверталися до двору. Якщо у звичаях жителів міст з'являлася певна розбещеність, він ходив поміж них. Куди він не їздив, протягом усього перебування там, він жив у розбірному будинку. Під час сильних злив тримісячного сезону дощів він не мандрував країною. У своєму похідному палаці він постійно тримав добірну їжу для людей усіх вірувань.

СТОСУНКИ ХАРШІ 3 ПРАВИТЕЛЕМ КАМАРУПИ [22] І ВАСАЛАМИ

Раджа (цар) Шиладітья (Харша), збираючись повернутися до міста Каньякубджа, проголосив про скликання релігійних зборів. У супроводі декількох сотень тисяч людей він пішов південним берегом річки Ганг, в той час як Кумара-раджа [23] з декількома десятками тисяч людей перебував на північному березі. Таким чином, роз'єднані рікою, вони рухалися і сушею, і водою. Двоє царів вели своє розкішне військо; деякі вояки пливли в човнах, інші їхали на слонах, били в барабани, дуділи в роги, грали на сопілках та арфах. Через 90 днів вони прибули до міста Каньякубджа й зупинилися на західному березі Гангу, посеред квітучого гаю.

Потім до них приєдналися ті, хто супроводжував ченців і брахманів, найвідоміших в їхніх країнах, посадові особи та солдати, царі двадцяти трьох країн, які отримали наказ Шиладітьї-раджі.

Перш за все цар збудував на західному березі ріки велику сангхараму, а на східному — чудову башту близько ста футів висотою, посередині якої встановив золоту статую Будди, таку ж на зріст, як сам цар. На південь від цієї башти, у місці для обмивань статуї Будди, він спорудив коштовний вівтар. На відстані 14—15 лі на північний схід від цього міста він звів будинок для відпочинку мандрівників.

Йшов другий місяць весни. З першого до двадцять першого дня цього місяця він пригощав ченців і брахманів [24] вишуканою їжею. Між тимчасовим палацом і сангхарамою стояли багато прикрашені павільйони, де розмістилися музиканти, які грали на різних інструментах. Цар, після того, як вийшов з палацу, наказав везти попе­реду золоту статую Будди близько трьох футів висотою, встановлену на розкішно прикрашеному великому слоні, ліворуч ішов цар Шиладітья, одягнений як Шакра [25], він тримав коштовну парасольку, в той час як Кумара-раджа, вбраний немов Брахма-раджа [26], тримав біле опахало та йшов праворуч. В ескорті кожного з них були 500 бойових слонів, обряджених у броню. Попереду й позаду статуї Будди йшли ще сто великих слонів, що везли музикантів, які грали та били в барабани. На честь трьох дорогоцінних об'єктів вшанування цар Шиладітья розкидав на своєму шляху праворуч і ліворуч перли й різні коштовності разом із золотими та срібними квітами. Після того, як статую омили в духмяній воді біля вівтаря, цар особисто переніс її на своїх плечах до західної башти, де здійснив перед нею підношення десятків, сотень і тисяч шовкових убрань і тканин, прикрашених коштовним камінням. В цей час тут були присутні лише близько двадцяти ченців, які брали участь у процесії; царі різних країн становили ескорт. Після трапези скликали багато різних учених людей, які обговорювали вишуканою мовою найважливіші пи­тання. Ввечері цар повернувся до свого тимчасового палацу.

1. Лі —традиційна китайська одиниця вимі­ру відстані. Приблизно дорівнює 0,5 км.

2. Корову індуси вважають священною тва­риною, а тому ореол священності поши­рюється й на все те, що дає корова.

3. Сангхарама — буддійський храм, моли­товня.

4. Народ ху — один із дрібних етносів Пів­денного Китаю. Тобто не буддисти.

5. Шрамани (мандрівники, бродяги) —адеп­ти аскетичних шкіл у системі традиційних, релігій Індії, до яких відносять і буддизм.

7. У системі традиційного індійського су­спільства кшатрії являли собою спадко­вий стан військових, брахмани — жерців.

8. Брахмадева (Брахма) — верховне божест­во індуїстської міфології, творець Все­світу.

9. Йдеться про варни (санскр. варна —колір) — спадкові соціальні стани традиційного індійського суспільства.

10. Мова йде про касти (джаті) — спадкові страти традиційного індійського суспіль­ства, система диференціації яких ґрунтувалася, насамперед, на відмінностях в їх­ній професійній діяльності.

11. Тріпітака (санскр. Тіпітака — «Три ко­шики») — збірка канонічних текстів ор­тодоксального буддизму. 12. Харшавардхана (Харша, 606—646) — наймогутніший раджа (цар) держави Пушпабхуті, останній індійський володар доісламської доби, якому вдалося об'єднати в межах єдиної індо-буддійської імперії майже всю Індо-Ганзьку долину.

13. Мушлі каурі середньовічні індійці вико­ристовували як дрібні грошові одиниці, своєрідні «розмінні монети».

14. Лакх — сто тисяч.

15. Шашанка — правитель північно-індійського царства Гауда, яке за його володарю­вання (кінець VI ст. — 30-ті роки VII ст.)вело тривалу й виснажливу боротьбу з державою Пушпабхугі за регіональну ге­гемонію.

16. Авалокітешвара — божество милосердя в системі буддійської міфології.

17. Махараджа — великий цар.

18. Кумара — царевич, Шиладітья — сонце доброчесності.

19. Принцип «не убий» буддизм завжди трак­тував значно ширше від християнства й періодично поширював не лише на лю­дей, а й на все живе взагалі.

20. Ступа — різновид сангхарами.

21. Трон закону—своєрідна кафедра для про­голошення релігійних проповідей.

22. Камарупа — царство у Східній Індії.

23. Кумара-раджа — правитель Камарупи, який визнав на початку VII ст. добро­вільну залежність від Харші, за що мав його особливу довіру.

24. Тобто жерців буддійського та брахмансь­кого культу.

25. Шакра — буддійський аналог брахмансь­кого бога Індри (бога грому та блис­кавки).

26. Брахма-раджа — див. Брахмадева.

Щинчко Шелі Тутунг БІОГРАФІЯ СЮАНЬ ЦЗАНА (УЙГУРСЬКА ВЕРСІЯ)

...Коли вони наблизилися до воріт

палацу правителя Шиладітьї [1],

цар разом з двадцятьма

видатними учнями — знавцями Закону [2]

вийшов назустріч, повів їх до палацу, посадив.

Пригостивши всілякими вишуканими

стравами та напоями,

розсипавши квіти, музикою й танцями

він віддав їм пошану.

Цар сказав:

«У місті Каньякубджа на честь наставника в Тріпітаці [3]

я скличу великий собор для того, щоб

священнослужителям п'яти держав Індії

та єретикам, що сповідують фальшиве вчення [4],

він показав привабливу сутність

учення махаони [5]

та звів нанівець їхні зневажливі й дурні думки».

Прибули

...три тисячі священнослужителів,

досвідчених у махаяні та хінаяні [6], єретиків,

брахманів і послідовників секти ніргрантха [7]

прибуло дві тисячі чоловіків,

прибула тисяча священнослужителів

із монастиря Шріландаарама [8]. Крім того,

на місце збору прибули

всі благородні, що глибоко

знають граматику і тлумачення,

щедро наділені даром красномовства,

мають судження та переконання,

засновані на глибокому осяганні.

Правитель Шиладітья розпорядився

збудувати на місці проведення собору

два великих павільйони,

аби встановити статую Будди

і розмістити тих, що зібралися...

Цар сказав:

«З тої пори, як я, Шиладітья, зійшов

на трон, став правителем, минуло

тридцять років. Здавна

я дбаю про те,

щоб мої чесноти не переставали збільшуватися

та колишній причинний зв'язок (карма)

був подовжений. Ось тому

я, накопичивши майно, коштовності й перли,

підготував зручне місце для

спорудження майданчика в країні Праяга,

між двох річок [9],

раз на п'ять років скликаю

брахманів і священнослужителів,

а також незаможних і бідних, безпорадних і знедолених,

самотніх і сиріт з усіх п'яти князівств Індії,

впродовж вісімдесяти днів без перерви

роздаю пожертви, Я п'ять разів у такий спосіб

роздавав пожертвування. І ось

у мене є намір зробити це вшосте.

...Як прийшли на місце роздачі

пожертв, вони разом усі —

священнослужителі та миряни

склали майже 500 тисяч осіб...

зробили підношення Будді,

а другого дня — Сур'ї [10],

третього —Махешварі [11] ...

Впродовж місяця Харша роздав усі скарби та майно,

накопичені в державній скарбниці за п'ять років.

.. .Потім наставник у Тріпітаці, попрощавшись,

пішов. Уся община на чолі

з двома правителями проводжала його

і несла харчові припаси в дорогу

впродовж 10 лі.

Як дійшли до місця розставання,

вони цілувалися та проливали сльози,

і стогін їхній не стихав.

1. Шиладітья — друге ім'я царя Харші, яке він отримав під час правління, що означає в перекладі із санскриту «Сонце добро­чесності».

2. Йдеться про вчення Будди.

3. Тріпітака (санскр. — «Три кошики») — священний канон буддистів.

4. Єретиками Сюань Цзан називав брахманів (послідовників традиційного вчення Вед) і всіх інших небуддистів.

5. Махаяна — реформаторська течія класичного буддизму.

6. Хінаяна — ортодоксальна течія класич­ного буддизму.

7. Ніргрантха — одна із сект буддизму махаяни.

8. Шріландаарам — буддійський монастир на півночі Індії.

9. Праяг (сучасний Аллахабад) — місце злит­тя двох великих рік — Гангу і Джамни.

10. Сур'я — бог сонця, якого традиційно вшановувала царська родина.

11. Махешвара — одне з імен одного з найпопулярніших у традиційній Індії бога зни­щення й відновлення Шиви, якого теж завжди поважали в царській родині.