3. Політика Директорії

Внутрішня політика Директорії

З початку свого правління лідери Директорії не приховували своїх соціалістичних поглядів, намагаючись насадити на «українському ґрунті свій рідний соціалізм». Тому багато зусиль витратила Директорія на покращання становища трудових мас населення. Внутрішня політика цього державного органу влади була такою:

• 26 грудня 1918 року-опубліковано Декларацію про ліквідацію гетьманської влади і відновлення незалежної УНР; давалося багато обіцянок соціал-демократичних перетворень;

• відновлено 8-годинний робітничий день, надано право робітникам на страйки, організацію профспілок, введено робітничий контроль на виробництві тощо;

• влада на місцях належала Трудовим радам та призначеним комісарам; були відновлені земства;

• провели обшуки в будинках буржуазії, поміщиків, звільнили колишніх гетьманських чиновників;

• розпочали аграрну реформу, але в цій справі проявили непослідовність:

  1. спочатку декларували вилучення у поміщиків землі без викупу,

  2. потім, щоб заспокоїти поміщиків, обіцяли їм грошові компенсації,

  3. недоторканими проголошувалися землі промислових підприємств, цукрових заводів, землі іноземних підданих, ділянки заможних куркулів(до 15 десятин) Більшість селян відкинуло цю реформу, як пропоміщицьку;

• 26 грудня 1918 року – утворено виконавчий орган влади - Рада народних міністрів, на чолі з соціал-демократом В.Чехівським;

• 22-28 січня – відбулося засідання законодавчого органу влади –Трудового Конгресу (було позбавлено виборчих прав поміщиків, буржуазії, міських вчителів, юристів, лікарів, професуру). З 3593 делегатів на Конгрес прибуло 300, засідання пройшло в суперечках, тому реальної законодавчої влади так і не вдалося створити.

Зовнішня політика Директорії

У зовнішній політиці :

• вдалося розширити міжнародні зв’язки: такі країни як Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Італія, Ватікан визнали УНР;

• але залишалися складні відносини з Радянською Росією(знаходилися в стані війни), з Польщею(претендувала на західно-українські землі), з блоком Антанта(в листопаді 1918 року в Одесі і Севастополі висадилися французські та англійські інтервенти, що мали допомагати білогвардійцям і полякам в боротьбі проти радянської влади; окупанти захопили майже весь південь України, Крим, грабували, знищували місцеве населення, інтереси Директорії розглядали як другорядні), з білогвардійцями(від війни з командуючим Денікіним до цілковитої підтримки Врангеля);

• 22 січня 1919 року – в Києві проголошено акт злуки УНР і ЗУНР(Західно - Української Республіки), що знаменував собою возз’єднання східних і західних земель, але цей союз мав більше ідеологічно-демонстративний, ніж державно-правовий характер( та й існував надто мало).

4. Помилки Директорії та її розкол

Конфлікти і радикалізм

Через свої непродумані радикальні дії Директорія залишилася без підтримки більшості спеціалістів, чиновників державного апарату, промисловців, без яких неможливе нормальне існування держави. Різкий перетряс кадрів, зняття чиновників, службовців, призначених гетьманом, анулювання свідоцтв про освіту, наданих гетьманською чи більшовицькою владою викликали загальне обурення. Деякі міністри опинилися в тюрмах, гетьманського прем’єра М.Устимовича було вбито, а Ф.Лизогуб взагалі пропав безвісти. Гальмували роботу Директорії та Трудового конгресу численні дискусії, сварки з приводу, яку модель державності - європейського чи радянського типу треба обрати. Михайло Грушевський, не обраний навіть у президію, провів в Кам’янці-Подільському конгрес своїх прихильників, де висловився за встановлення радянської влади, підписання миру з Радянською Росією, за незалежну соціалістичну Україну, критикував Директорію за зв’язки з Антантою. Емігрувавши до Франції, відомий історик створив «Комітет незалежної України» та запевняв французькі урядові кола, що українську проблему не варто пов’язувати з Директорією. Сам уряд Директорії за рівнем хабарництва і нехлюйства далеко перевершив царських чиновників колишньої Російської імперії. Міністерство юстиції заводило справи, але реальних заходів проти корупції не вживалось.

Особливо гострими виявилися конфлікти таких політиків, як Володимир Винниченко та Симон Петлюра.

Погляди Володимира Винниченка

В.Винниченко більше схилявся до радянської системи влади, але при збереженні демократичних принципів управління, за скоріше вирішення соціальних проблем, покращення життя селянства; за боротьбу з анархією і сваволею, за збереження системи Рад; проти союзу з Антантою, який принижує Україну, за порозуміння з Радянською Росією, яка може визнати незалежну Україну. Його підтримували Шаповал, Макаренко, Чехівський.