Питання для обговорення

1. Охарактеризуйте місце і роль прогнозування та планування в системі управління виробництвом.

2. Обміркуйте, чи змінилась роль планування та прогнозування в умовах переходу до ринкових відносин?

3. Чи залежить ефективна діяльність підприємства від специфічних принципів планування? Охарактеризуйте їх.

4. За допомогою яких методів здійснюється планування діяльності підприємств? Охарактеризуйте їх.

5. Охарактеризуйте систему планів діяльності підприємства в сучасних умовах господарювання та покажіть особливості і взаємозв’язок методів планування.

6. Чим відрізняється склад розділів середньострокового та короткострокового плану? Назвіть їх.

7. Обґрунтуйте проблеми вдосконалення внутрішньофірмового планування за умов ринкової системи господарювання.

8. Який вид планування є завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства? Обґрунтуйте, чому?

Тести

1. Прогнозування діяльності підприємства передбачає:

а) вирішення ключових цілей підприємства;

б) проектування моделі майбутнього зовнішнього середовища підпри­ємства;

в) адаптацію до мінливих умов середовища;

г) ймовірну оцінку майбутнього стану підприємства та його середо­вища.

2. В основу пошукового прогнозування покладено:

а) творче бачення людиною майбутнього стану підприємства та її функція;

б) наявна вданий час інформація про підприємство та його середови­ще і перехід до майбутнього стану;

в) оцінка необхідних майбутніх витрат і ресурсів для впровадження накреслених заходів;

г) визначення цілей підприємства.

3. Метод екстраполяції базується на:

а) дослідженні залежності певної величини від іншої величини або ря­ду величин;

б) проектуванні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на май­бутнє;

в) використанні моделей зовнішнього середовища підприємства;

г) формуванні стратегічних цілей підприємства та оцінці його розвит­ку, виходячи з цих цілей.

4. Під плануванням діяльності підприємства розуміють:

а) порівняння основних показників його розвитку у звітному і базовому періодах;

б) розрахунок майбутньої величини прибутків;

в) процес визначення цілей підприємства, а також засобів і шляхів їх досягнення;

г) аналіз перспектив розвитку підприємства порівняно з іншими підприємствами цієї ж галузі.

5. Залежно від терміну, на який розробляється план, існують такі види планів підприємства:

а) довгострокові плани;

б) короткострокові плани;

в) бізнес-план;

г) фінансовий план.

7. Фінансове планування – це:

а) залучення необхідних коштів для покриття потреби підприєм­ства в основному і оборотному капіталах;

б) визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для вироб­ничо-господарської діяльності підприємства, а також джерел їхнього надходження;

в) комплекс робіт, які виконуються на договірних із замовником засадах;

г) шляхи підвищення економічної ефективності виробництва.

8. Дотримання принципу необхідності при плануванні діяльності підприємства передбачає:

а) використання планів в усіх напрямах господарської діяльності під­приємства;

б) повне матеріальне забезпечення господарської діяльності;

в) взаємоузгодженість різночасових планів;

г) координацію планово-економічної діяльності підприємства.

9. Ресурсний метод планування використовується при:

а) значних обсягах випуску продукції;

в) незначній ємності ринку;

г) при монопольному становищі підприємства або слабкій конкуренції;

д) обмеженій номенклатурі продукції.

10. Нормативний метод планування передбачає розрахунок планових показників на основі:

а) прогресивних норм використання ресурсів з відрахуванням зміни цих норм у плановому році;

б) середніх норм використання ресурсів у плановому році;

в) норм використання матеріальних ресурсів на одиницю продукції;

г) середньогалузевих норм витрат ресурсів.

Література

[3; 20; 23; 24; 31, 33, 34]

змістовний модуль ІІІ

СЕМІНАРСЬКЕ заняття № 4

Теми 14: Інноваційна діяльність

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання студентів про:

• поняття інновацій та інноваційні процеси, їх види;

• інноваційну діяльність та напрями її розвитку;

• поняття та значення науково-технічного прогресу;

• пріорітетні напрями інноваційної діяльності в Україні.

План заняття

1. Характеристика інновацій та інноваційні процеси.

2. Інноваційна діяльність, пріорітетні напрями її розвитку в Україні.

3. Значення та основні напрями науково-технічного прогресу.

4. Економічна ефективність технічних та організаційних нововведень.

5. Організаційний прогрес, його сутність і значення.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Розкриваючи зміст питань семінару, треба звернути увагу на правові, економічні і організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, які визначає Закон України "Про інноваційну діяльність".

Інноваційні процеси є сукупністю якісно нових прогресивних змін, що відбуваються у виробничо-господарській системі. Інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і по­ширенням інновацій.

Згідно вище зазначеного Закону України „Про інноваційну діяльність”, інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

На практиці поняття «новинка», «новація» і «нововведення» нерідко ототожнюються, але між ними існують деякі відмінності. Новинкою є новий порядок, новий метод, винахід; нововведення означає, що новинка використовується, а з моменту її поширення вона стає інновацією.

Інновації мають такі властивості:

1) науково-технічна новизна;

2) можливість виробничого використання;

3) комерційна реалізація.

Розрізняють три форми інноваційного процесу:

• простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес;

• простий міжорганізаційний інноваційний процес;

• розширений інноваційний.

В інноваційному процесі, крім створення новинок, важливе значення мають поширення інновацій та їх дифузія.

Поширення інновацій – це інформаційний процес, форми і швидкість якого залежить від особливостей сприйняття інформації господарюючими суб'єктами, їх здатності практично використовувати цю інформацію і т. ін.

Дифузія інновацій – це поширення уже деінде освоєної і використовуваної інновації в нових умовах або місцях використання. В результаті дифузії зростає кількість як виробників, так і споживачів та змінюються їх якісні характеристики.

Розглядаючи друге питання семінару, необхідно звернути увагу на поняття інноційної діяльності.

Згідно із законодавством України інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути: фізичні та юридичні особи України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання юридичних та фізичних осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові й інтелектуаль­ні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, в якому понад 70 відсотків обсягу продукції (у грошовому вимірі) за звітній період є інноваційні продукти або інноваційна продукція визнається інноваційним підприємством.

Активними учасниками інноваційної діяльності є венчурні (ризикові) компанії. Це підприємства, діяльність яких спрямована на наукові дослідження, впровадження нововведень та фінансування інноваційних проектів. Діяльність венчурних компаній пов'язана з досить високим ступенем ризику.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

• нові знання та інтелектуальні продукти;

• інноваційні програми і проекти;

• виробниче обладнання та процеси;

• інфраструктура виробництва і підприємництва;

• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшуютьт структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

• сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

• товарна продукція;

• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Основними напрямами розвитку інноваційної діяльності в Україні є:

1. Впровадження інноваційних проектів під гарантії Уряду.

2. Удосконалення інвестиційного середовища держави

3. Розширення ресурсної бази для розвитку інноваційних процесів в економіці.

4. Створення та розвиток інноваційної інфраструктури, в тому числі технологічних парків, технополісів, бізнес-інкубаторів, дер­жавних небанківських фінансово-кредитних установ.

5. Підвищення інноваційної культури в суспільстві, яка має бути забезпечена як у суб'єктів інноваційної діяльності, так і у пересіч­них громадян через активізацію просвітницької діяльності, стиму­лювання винахідництва та підвищення загального рівня освіти в державі.

При вивченні треього питання семінару, слід звернути увагу на те, що потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науко-технічним прогресом, його темпами і соціальнії економічними результатами.

Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні – це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП властиві еволюційні (зв'язані з накопиченням кількісних змін) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними зміна­ми) форми вдосконалення технологічних методів і засобів вироб­ництва, кінцевої продукції.

Поряд з поняттям „науково-технічного прогресу” існує поняття „науково-технічна революція” (НТР).

Науково-технічна революція – це складова частина НТП, стрибкоподібний процес, що вносить корінні зміни в науку і техніку, які істотно впливають на суспільне виробництво.

За умов сучасного стану та розвитку науки і техніки можна назвати наступні загальні напрями НТП:

1. Створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій.

2. Створення нових і вдосконалення наявних засобів праці та кін­цевої продукції.

3. Створення нових матеріалів і поліпшення якості тих, що застосовуються в сучасному виробництві.

4. Механізація та автоматизація виробництва.

Узагальюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень є економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний період часу.

Величина економічного ефекту обчислюється в наступних формах:

1) народногосподарський загальний ефект (за умов використання нововведень);

2) внутрішньогосподарський (комерційний) ефект, що одержується окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень.

Оцінювання економічної ефективності інновацій здійснюється за показниками абсолютної (загальної) та порівняльної ефектив­ності.

Розраховуючи порівняльну ефективність інновацій усіх видів, треба додержуватись наступних принципів:

• правильний вибір бази порівняння;

• комплексне оцінювання варіантів;

• за економічними, соціальними;

• і екологічними результатами;

• попереднє приведення варіантів до зіставного вигляду;

• визначення впливу нововведень на кінцеві результати виробництва;

• врахування чинника невизначеності (ризику);

• розгляд максимально можливої кількості альтернативних варіантів.

Розраховують народногосподарський економічний ефект, який характеризує ефективність певної групи технічних нововведень з погляду їх впливу на кінцеві показники розвитку економіки України; внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука – виробництво – експлуатація (споживання)".

У сучасних умовах розвитку економіки стає необхідним і можливим новий підхід до визначення ефективності технічних новин і нововведень. Його сутність зводиться до визнання безумовної пріоритет-гі критерію соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів ічних новин і нововведень у порівнянні з основним вимірником їх економічної ефективності. При цьому процедурний механізм порівняння і вибору найкращого з можливих варіантів технічних новин (нововведень) здійснюється у певній послідовності.

Різні напрями НТП породжують конкретні економічні й соціальні наслідки, глибина й ефективність яких багато в чому залежать від міри досконалості організації виробництва і праці, усієї системи господарювання. Організаційний прогрес є узагальненою характеристикою процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відрізняють його від науково-технічного прогресу.

По-перше, НТП є безпосереднім і головним чинником зростання продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний прогрес забезпечує реалізацію створюваних НТП потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів.

По-друге, створення і впровадження нової техніки й технології, застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових виробів призводять до зниження трудомісткості їх виготовлення, а вдосконалення організації виробництва і праці дає змогу зменшити втрати робочого часу і простої устаткування.

По-третє, практична реалізація окремих напрямів НТП постійно потребує великих затрат суспільної праці, матеріальних і фінансових ресурсів; здійснення заходів організаційного характеру в багатьох випадках не потребує нових витрат (у крайньому разі –незначних додаткових ресурсів).

Розрізняють два напрями організаційного прогресу: загальносистемний, внутрішньовиробничий.

Ключовими об'єктами організаційного прогресу є: удосконалення організації виробництва, поліпшення організації праці, раціоналізація елементів господарського механізму.