План заняття

1. Характеристика витрат та їх класифікація.

2. Групування витрат за економічними елементами.

3. Витрати виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

4. Витрати, що не входять до собівартості реалізованої продукції.

5. Планування витрат підприємства.

6. Механізм ціноутворення на підприємстві.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Розпочинаючи вивчення цієї теми, перш зха все, слід звернути увагу на поняття „витрати”.

Витратами визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Не визнаються витратами:

- платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

- попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

- погашення одержаних позик.

Витрати класифікуються за наступними ознаками:

- за місцем виникнення

- залежно від характеру та призначення виконуваних процесів

- за єдністю складу

- за видами

Під економічними елементами витрат слід розуміти сукупність еко­номічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групу­вання дає змогу відповісти на питання, що витрачено на даний об'єкт).

Статті калькуляції "показують" як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показуються за і'х ви­дами (елементами), інші – за комплексними статтями (включають де­кілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.

Витрати на підприємстві формуються залежно від видів його діяль­ності.

Під звичайною діяльністю мають на увазі будь-яку діяльність, що передбачається підприємством, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності.

До надзвичайної діяльності відносять такі операції або події, які відрізняються від звичайної діяльності, не відбуваються часто або регулярно та не передбачаються суб'єктом підприємництва. Це – стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії тощо.

Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на операційну, фінансову й інвестиційну.

Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

До основної діяльності відносять операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є визначальною метою створення суб'єкта господарювання і забезпечують основну част» ку його доходу.

Інвестиційною діяльністю вважають придбання та реалізацію необоротних активів, фінансових інвестицій, а також інших активів які ні є еквівалентами грошових коштів.

Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного і позикового капіталу суб'єкта підприємницької діяльності.

Виробнича собівартість – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції, виконані роботи та на­дані послуги.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) входять:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Характеристика вказаних витрат наведена в П(С)БО 16 "Витрати".

Розгляд п’ятого питання семінару слід розпочати з визначення мети планування витрат підприємства - це економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для вироб­ництва кожного виду та всієї продукції підприємства, що відповідає ви­могам щодо її якості.

Метою розробки плану витрат підприємства є визначення плано­вих економічно обґрунтованих витрат щодо:

• валового, товарного і реалізованого обсягу господарської діяль­ності з виробленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт, придбаних товарів);

• здійснення загальногосподарського управління підприємством;

• виконання господарських операцій зі збуту продукції;

• сплати податкових платежів;

• здійснення капітальних інвестицій;

• виконання господарських операцій у сфері фінансової діяльності.

Вихідними даними для планування витрат є:

• планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному та вартісному виразі;

• обсяги капітальних інвестицій щодо забезпечення обсягів госпо­дарської діяльності;

• норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному виразі;

• ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхідних для господарської діяльності;

• облікові ціни підприємства на ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності;

• норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників, умови оплати їх праці, що визначаються на підприємстві;

• економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, ставки відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі тощо;

• плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріаль­них цінностей, поліпшення використання трудових ресурсів і необоротних активів.

Розробці плану витрат підприємства передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період, виявляються внутрішньовиробничі резерви та розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

Результати планових розрахунків виражаються показниками абсолютної величини, відносного рівня та динаміки витрат, що обчислюються для одиниці продукції або до загального обсягу випуску певного виду продукції та продукції, що реалізується.

При розгляді останнього питання семінар необхідно дати визначення поняттю „ціна” - це грошовий вираз вартості виготовленої продукції (товару, робіт, послуг).

Ціна виконує ряд функцій, а саме: планово-облікову, стимулюючу; розподільчу; регулюючу.

Поняття ціни тісно пов’язано з поняттям „ціноутворення”.

Ціноутворення – це процес обгрунтування, затвердження та пере­гляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури.

У народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом вста­новлення:

• державних фіксованих цін (тарифів);

• граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від дер­жавних фіксованих цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які мають визначальний вплив на загальний рівень і динамі­ку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджене на підприємствах, що посідають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв'язку із зміною умов виробництва і реалізації продук­ції, що не залежать від господарської діяльності підприємств.