Лекція 6. Економічний конфлікт

Сутність економічного конфлікту. Аналіз економічного конфлікту, його сутності, різновидів, джерел, механізмів та динаміки розвитку, шляхів розв'язання, попередження та прогнозування щодо можливостей виникнення нових конфліктних ситуацій в умовах ста­новлення ринкових відносин в Україні набуває особливого значення.

Якщо виходити із загального визначення конфлікту як прояву об'єктивних і суб'єктивних суперечностей, що відбиваються у про­тиборстві сторін, то економічний конфлікт можна представити як протиборство суб'єктів соціально-економічних відносин з приводу дефіциту економічних ресурсів, для подолання якого необхідно ви­користовувати економічні, соціальні та політичні засоби. При цьому слід підкреслити, що будь-які конфлікти в суспільстві, від особистісних до конфліктів духовної сфери, часто можуть бути пов'язані з економічною стороною суспільного життя. Цей зв'язок може про­являтись у матеріальних інтересах, вигодах, а також втратах у ви­гляді як безпосередніх руйнувань, так і опосередкованих економічних збитків. Отже, економічні конфлікти постають як визначальні для інших конфліктів, вони присутні деякими своїми елементами прак­тично в більшості соціальних конфліктів, а перебіг та розв'язання різноманітних конфліктів містять в собі економічну складову.

Сутність економічних конфліктів досить яскраво розкривається через їх функції: виявлення та розв'язання суперечностей, особли­во антагоністичних; пошук виходу із тупикових конфліктних ситу­ацій та створення засад для відносин на новому рівні.

В економічному конфлікті, як і в будь-якому іншому, пред­мет — це об'єктивно існуюча або уявна проблема, заради якої конфліктуючі сторони вступають у боротьбу. В реальному житті це може бути проблема співвідношення державної «присутності» в еко­номічній сфері та вільної конкуренції; проблема обмеженості еко­номічних ресурсів, їх нестачі для всіх учасників економічних відно­син; проблема недосконалості ринкового механізму в його самоор­ганізації тощо.

Об'єктом конфлікту в конкретній системі відносин завжди є певний дефіцитний ресурс, володіти яким прагнуть обидві сторо­ни конфлікту. В економічному конфлікті об'єктом можуть стати рин­ки збуту, споживачі, фінанси, сировина, заробітна плата тощо. Тоб­то, за будь-яких обставин у сучасних умовах цінність чи ресурс стає об'єктом економічного конфлікту, коли має хоча б яке-небудь відно­шення до ринку.

Взагалі ринок постає як мінімум у двох іпостасях: з одного бо­ку, він породжує конфлікти, з іншого — є важливим механізмом їх розв'язання, причому не тільки економічних, а й будь-яких соціаль­них конфліктів взагалі, бо в соціальному житті саме економічний ас­пект найважливіший.

Взагалі раціоналізоване сучасне виробництво породжує конфлікти двох основних типів. По-перше, це конкуренція між ви­робниками товарів. По-друге, зіткнення між роботодавцями та най­маними робітниками. Якщо робочу силу вважати товаром, то обид­ва ці види конфлікту являють собою різновиди відносин у загальній системі, що зветься ринком.

Витоки, причини, рушійні сили та види економічних конфліктів. Спираючись на схему дослідження конфлікту О. Здра-вомислова, можна виділити такі глибинні причини конфліктів у еко­номічній сфері: варіанти розподілу ресурсів, функціонування інсти­тутів розподілу, а також протилежність економічних установок різно­го типу, прагнення вибрати між вигодою та додержанням умов до­говору між учасниками ринкових відносин.

В цілому дефіцит економічних ресурсів у суспільстві і зумовлені ним економічні конфлікти залежать від двох взаємопов'язаних груп проблем. Перша знаходиться у сфері виробництва, друга — у сфері розподілу.

Слід підкреслити, що дефіцит ресурсів існує у будь-якому суспільстві. Тому конфліктність об'єктивно присутня в самій соціальній структурі суспільства.

З точки зору діалектичної теорії конфлікту суспільство — склад­на соціальна система, в якій неминучі конфлікти. Соціальні групи, займаючи різні позиції в соціальній структурі, об'єктивно мають і різні можливості щодо присвоєння та споживання різного роду ресурсів. Отже, дефіцит ресурсів, а також їх нерівномірний та несправедливий розподіл є однією з основних причин конфліктів у суспільстві: чим більш нерівномірно розподілені дефіцитні ресурси, тим глибше супе­речності між «бідними» та «багатими» і тим більш гострим є конфлікт.

У соціології існує поняття «абсолютного» та «відносного» зу­божіння людей. Перше передбачає, що людина потребує на саме не­обхідне: їжу, одяг, житло тощо. Тут йдеться про біологічне виживан­ня індивіда, групи, соціальної верстви. Друге є показником співвідно­шення доходів «бідних» і «багатих».

Необхідно визначити основні лінії суперечностей, що розділяють конфліктуючі сторони в соціаль­но-економічних конфліктах.

1. На першому місці за своєю конфліктогенністю знаходиться лінія суперечностей, що розділяє власників та найманих робітників. Під власниками тут розуміються керівники крупних підприємств і організацій, а також державні структури (міністерства, відомства), від яких залежить забезпечення населення робочими місцями та випла­та відповідної винагороди за виконану роботу.

Суперечності між власниками та найманими робітниками мож­на розподілити на такі види:

а) суперечності, пов'язані з низькою заробітною платою;

б) суперечності, пов'язані з невиплатою (затриманням) за- робітної плати;

в) незабезпеченість найманих робітників роботою, яка дозво- ляє мати стабільний заробіток, наприклад, приховане безробіття, не- повна зайнятість тощо.

Особливо треба відмітити і такі суперечності, які виникають через зміст праці, стосунки у колективі та інтенсивність трудових зусиль. Ще на початку XX ст. вважалось, що всі виробничі питання можна вирішити за допомогою грошової винагороди. Але заснов­ник індустріальної соціології Е. Мейо показав, що людина на роботі не тільки працює, а й живе (відомі хотторнські експерименти Мейо були проведені у 1927-1932 рр.). Тому тільки «людські стосунки» можуть забезпечити успішність праці як осмисленої діяльності. Спри­ятливий моральний клімат, підвищення задоволеності змістом праці, демократичний стиль виробництва мають безпосереднє відношення до успішної та безконфліктної роботи підприємства.

Подальшого розвитку ідеї Мейо набули у «мотиваційно-гігієнічній» теорії Ф. Херцберга. На його думку, заробітна плата, сто­сунки з керівництвом та колегами, фізичні умови праці не прине­суть повного задоволення робітнику. Це лише гігієнічні умови. Але за таких умов він шукає іншого — збагаченої роботи. Головною оз­накою збагаченості Херцберг вважає варіативність праці, коли сам робітник приймає рішення щодо кращого способу дії. Херцберг пи­сав: «Люди, у яких робота задовольняє їх потреби у зростанні, гідності, відповідальності та визнанні, не так захоплюються сто­ронніми заняттями і не потребують втручання профспілки для «при­боркання» адміністрації. Тут фактично робітник — сам управляю­чий. Його власницький інтерес до управління своєю працею дає йо­му відчуття ідентифікації з компанією».

Друга лінія суперечностей проходить між підприємцями та владними структурами, що регулюють підприємницьку діяльність.

Суперечності між соціальною державою та соціальними гру­пами, що перебувають на так званому державному забезпеченні (сту­денти, пенсіонери, інваліди, непрацюючі батьки з дітьми та ін.).

Суперечності між різними професійними категоріями гро­мадян, зумовлені бажанням перерозподілити ресурси на свою ко­ристь.

До форм трудових конфліктів, які зустрічаються найчастіше, належать: 1) критичні виступи на зборах трудового колективу; 2) звіль­нення, в тому числі колективне, за «власним бажанням» після обго­ворення існуючої ситуації; 3) страйк (попереджувальний, тимчасо­вий, безстроковий та ін.); 4) масові демонстрації і мітинги; 5) сабо­таж (відмова від виконання наказів адміністрації); 6) бунт, що су­проводжується псуванням устаткування, підпаленням. До цього переліку можна додати й такі специфічні форми протесту, як пере­криття важливих залізничних магістралей і шосейних доріг, пікети підприємств, установ з метою недопущення до праці на них штрейк­брехерів.

Сторони конфлікту. Визначення сторін соціально-економічно­го конфлікту та виокремлення його учасників випливає із розуміння сутності цього типу конфліктів. Узагалі до них можна віднести різно­манітні соціальні групи, що ведуть боротьбу за економічні статуси та матеріальні ресурси, яким притаманні різні цінності та норми: власники і наймані працівники; представники ринкових структур та державного сектору; робітники виробничого та невиробничого сек­торів економіки тощо.

Особливості розв'язання колективних трудових конфліктів. Як відомо, колективний трудовий конфлікт зустрічається як на макрорівні (країна, регіон, галузь господарства), так і на мікрорівні (підприємство, цех, бригада і т. ін.).

На макрорівні розв'язання конфліктів цього виду відбувається насамперед шляхом його інституціоналізації на основі співро­бітництва сторін. Зацікавленість у стабільності системи, а також на­явність відповідного законодавства обумовлюють готовність під­приємницьких організацій, профспілкових і правоохоронних органів до гнучкого врегулювання виникаючих конфліктів. Усі ці інститути, включаючи різного роду комісії з примирення, повинні вміти адек­ватно реагувати на різноманітні форми прояву трудових конфліктів.

Для суспільства в цілому оптимальною є модель взаємодії, спря­мована на узгодження інтересів, досягнення консенсусу і поступок. Відмова від такої моделі взаємодії, особливо в період кардинальних соціально-економічних змін, веде до масових трудових конфліктів.

Очевидно, що кардинальне поліпшення конфліктогенної обста­новки в економічних відносинах неможливо без виходу економіки із кризи. Але на виникаючі у суспільстві конфлікти необхідно реа­гувати терміново. Головну роль в урегулюванні цих конфліктів по­винна відігравати держава — як сторона конфлікту, або як посеред­ник чи арбітр.