Проблемне навчання.

Передбачає послідовні і цілеспрямовані пізнавальні завдання, які учні розв’язують під керівництвом учителя. Основою проблемного навчання є активний пізнавальний пошук.

Важливим поняттям проблемного навчання є проблемна ситуація.

Проблемна ситуація - психологічний стан, що виникає в результаті мислення і викликає пізнавальну потребу розкрити суть процесу або явища, що вивчається. Матеріал сам по собі не викликає в учня пізнавальної потреби. Все залежить від того, наскільки вчителеві вдається надати цьому матеріалу проблемного характеру. Вона виникає тоді, коли для усвідомлення чогось або виконання якихось дій учню не вистачає знань або способів дій. Виникає суперечність між знаннями і незнаннями. Це зацікавлює і , як наслідок виникає потреба, бажання розв’язати, дізнатись.

Після прийняття проблеми до вирішення і оформлення її в словесній формі, виділення відомого і невідомого, вона перетворюється в проблемну задачу, в процесі вирішення якої і проходить набуття нових знань. Етапи проблемного навчання:

1. Створення проблемної ситуації.

2. ЇЇ аналіз і формулювання проблеми.

3. Висунення гіпотез - це припущення, істина якого ще не доведена.

4. Перевірка цих гіпотез, висунення головної.

5. Розв’язок.

6. Висновок.

РІВНІ ПРОБЛЕМНОСТІ (розкрити).

Позитивні сторони проблемного навчання: сприяє розвитку мислення, міцності знань, бо вони одержані самостійно, формує елементарні навички пошуку, знання швидше переростають в переконання, формує інтерес та позитивне ставлення до навчання.

Недоліки: не все можна звести до проблеми, затрачається багато часу, необхідний системний підхід до проблемного навчання, недостатньо ефективне щодо формування умінь та навичок.

Основи програмованого навчання.

При програмованому навчанні матеріал дається невеликими частинами, які легко засвоюються. Засвоєння кожної частини навчального матеріалу, забезпечується шлях розчленування пізнавальної діяльності учнів на елементарні дії. По формі програмоване навчання є особливим видом самостійної роботи учнів над спеціально переробленим навчальним матеріалом.

Підготовлений навчальний матеріал може бути оформлений у вигляді програмованого підручника (безмашинне програмоване навчання), або у вигляді програми з допомогою навчальної машини (машинне програмоване навчання).

СПОСОБИ ПРОГРАМУВАННЯ 1.Лінійне- включає тільки дві дії: правильну і неправильну. Якщо учень дає неправильну відповідь, то протилежна - правильна.2. Розгалужене - передбачає вибір однієї відповіді серед багатьох можливих. Наприклад: визначити, до якої частини мови відноситься слово "хоробрість" - до іменника, дієслова, прикметника.3. Змішане.

ДИДАКТИЧНІ ІГРИ - це різновидність гри з правилами.

Їх основне призначення- підвищувати ефективність навчання школярів, сприяти вирішенню окремих пізнавальних завдань. Дидактичні ігри неоднорідні. Вони відрізняються за своєю метою, цілеспрямованістю, змістом конкретного дидактичного завдання.

На уроках дидактичні ігри використовуються:

• при вивчені нового матеріалу;

• для активізації засвоєння матеріалу;

• для закріплення, поглиблення і повторення вивченого;

• для вироблення умінь і навичок;

• для активізації уваги;

• для зняття інтелектуальної напруги, втоми;

• для діагностики результативності навчання;

• для розвитку пізнавальної активності;

• для внесення різноманітності у навчальну роботу;

• для виконання виховних завдань.

При проведені ігор керівна роль належить вчителю. Він пропонує конкретну гру, знайомить дітей з її змістом, готує дидактичні матеріали, розподіляє ролі, стежить за виконанням правил, оцінює результати. Кожна гра має мету, матеріал для проведення гри, хід гри.

13. Поняття про організаційні форми навчання, їх розвиток. Теоретичне обгрунтування класно-урочної системи в працях Я. А. Коменського. Урок, як основна форма організації навчальної діяльності у сучасній школі. Вимоги по уроку.

Форма організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

І сторично найбільш давніми формами і найбільш розповсюдженими були:

• індивідуальна

• групова (ланкова, бригадна, кооперативно-групова, диферент.-групова). РОЗКРИТИ

- фронтальна.

Історія розвитку школи знає різні системи навчання, в яких перевага надавалась тим чи іншим формам навчання.

БЕЛЛ-ЛАНКАСТЕРСЬКА. В умовах гострої нестачі вчителів (Англія кінець 18- початок 19 ст.) вона дозволяла одному вчителю навчати 200-300 учнів різного віку. Вчитель організовував навчання молодших школярів за допомогою старших (до обіду-старші, після-молодші). В приватних школах "паблік скулз" навчалися діти аристократії.

На межі 19-20 ст., коли виникала необхідність давати різну за рівнем освіту представникам різних класів, німецький педагог Зіккінгер розробив ідею створення класів для дітей з різними здібностями -МАНГЕЙМСЬКА система.

Він запровадив 4 види класів: - основні - для дітей з середніми здібностями;

• для нездібних - які звичайно не закінчують школу;

• допоміжні - для розумово відсталих;

• класи іноземних мов - для найбільш здібних.

Недолік - грунтується на уявленні про вирішальний вплив біологічних факторів на кінцеві результати розвитку учнів.

На початку 20ст. у США було зроблено спробу відмовитись від класно-урочної системи та організувати індивідуалізоване навчання - ДАЛЬТОН-ПЛАН. В її основі - вимога забезпечити кожну дитину можливістю працювати індивідуально (контракт із вчителем, учні не мали спільної класної роботи, навчальна програма розподілялася на кілька частин, вказувалась література, вказівки щодо опрацювання матеріалу, при потребі звертались до вчителя). Отже, інтенсивність та швидкість праці залежала від самих учнів.

У 20-х роках окремі риси Дальтон-плану були некритично запроваджені в українській школі (спроби поєднати його індивідуалістичність з методом проектів). Це знайшло відображення в БРИГАДНО-ЛАБОРАТОРНІЙ формі навчання. Навчальні завдання давали не окремим учням, а бригаді або ланці. Індивідуальний облік успішності кожного учня не вівся, бо за бригаду звітував бригадир.

Приблизно тоді ж у нашій школі використовували й МЕТОД ПРОЕКТІВ. Він виник у другій половині 19 століття у школах США і знайшов своє застосування у експериментальній школі Д.Дьюі. Суть в тому, що учні мали обрати для своєї роботи якийсь проект і навколо нього будувати всю пізнавальну діяльність. Вважалось, що це зможе забезпечити розвиток творчих ініціатив і самостійності учнів, сприятиме зв'язку із практикою. Недолік - різке зниження загальноосвітньої підготовки і рівня теоретичних знань.

Досвід організації масового навчання вивчив, узагальнив, а потім широко розповсюдив великий чеський педагог Я.А.Коменський. (Велика дидактика) Сутність її полягала в такій організації навчання, за якої всі діти групувались залежно від віку і рівня знань на окремі групи - класи. Класи навчалися регулярно на уроках, що мали визначений час і місце. Розкрити детальніше класно-урочну систему.

Урок - це цілісний, логічно закінчений, обмежений у часі, регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну і планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки, спрямовану на розв'язання поставлених навчально-виховних завдань.

Вимоги до уроку:

• організаційні (раціональне використ. часу, організація учнів до уроків, темп, дисципліна);

• психологічні (моральна атмосфера, відчуття учня, володіння собою)

• санітарно-гігієнічні (освітленість, провітреність, чистота класу);

• дидактичні (мета,реалізація принципів,використання методів, прийомів,активізація,)

• етичні (атмосфера в класі);

• естетичні (вигляд вчителя, учнів, класу, наочні матеріали).

ВИСНОВОК