Предмет і методи економічної теорії .
Економічна теорія – наука про економічну поведінку людини в процесах виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і проблему вибору ресурсів.
Економічна теорія включає розділи:
- політекономія - вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ;
- мікроекономіка - вивчає поведінку окремих господарських одиниць: фірм і домогосподарств в умовах ринку;
- макроекономіка - охоплює вивчення господарства в масштабах країни; розглядає результативні показники національної економіки, безробіття, інфляції, розробляє економічну політику на мікрорівні;
- світова економіка – вивчає закономірності розвитку світового господарства в цілому.
Методи економічної теорії:
- наукове пізнання – метод базується на принципах діалектичного матеріалізму;
-загальнонаукові принципи:
аналіз (розчленування цілого на окремі частини, кожну з яких вивчають окремо);
синтез (зведення отриманих результатів в одне ціле);
індукція – логічний висновок про явище на підставі окремих явищ;
-метод абстракції – коли від конкретних явищ приходять до абстрактного висновку, виключаючи з вивчення несуттєві сторони явища;
-поєднання логічного і історичного методів;
-економіко-математичний метод;
-статистичний метод;
-суспільна практика.
Функції економічної теорії .
- пізнавальна – вивчення та пояснення явища економічного життя;
- теоретична – розкриття законів економіки, механізму їх дії;
- практична – розробка та вдосконалення принципів господарювання, пошук вирішання економічних проблем, розробка концепцій майбутнього розвитку, рекомендацій, економічних програм.
- світоглядна – формування нового типу економічного мислення, розробка наукових прогнозів та перспектив суспільного розвитку;
- методологічна – економічна теорія є основою для вивчення багатьох інших наук: економіки підприємства, фінансів та кредиту, економічного аналізу, менеджменту, тощо.
5. Фактори суспільного виробництва .
З метою отримання засобів існування, людина повинна постійно взаємодіяти з природою і навколишнім середовищем. Діючи на природу, людина видозмінює її і пристосовує для задоволення своїх потреб. Ця взаємодія людини з природою з метою отримання певних благ називається процесом праці. Економіка вивчає проблеми задоволення матеріальних потреб людини, тобто матеріальну сферу виробництва. Праця людей в умовах їх поєднання в певних виробничих відносинах набуває форми процесу виробництва.
Виробництво – це процес створення матеріальних і нематеріальних благ.
У відповідності з класичною політекономією виробництво неможливе без поєднання 3-х факторів (компонентів):
1 – робоча сила;
2 – предмети праці;
3 – засоби праці.
Робоча сила – це здатність людини до праці. Вона виступає в якості особистого фактора виробництва. Це головна продуктивна сила суспільства.
Предмети праці – це елементи природи, на які діє людина в прцесіпраці, піддаючи їх обробці, або – це те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє матеріальні блага.
Засоби праці – це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину).
Предмети праці і засоби праці по суті є речовими факторами виробництва. Їх поєднання утворює єдиний речовий фактор виробництва – засоби виробництва.
Сукупність всіх компонентів виробництва в масштабах всієї економічної системи утворює продуктивні сили суспільства.
Процес праці є органічною єдністю трьох названих чинників, і визначальна роль в ньому належить людині.
Неокласична політекономія визначає, що в основі суспільного виробництва лежить сукупність чотирьох факторів виробництва:
капітал – гроші та засоби виробництва;
земля – сільськогосподарські угіддя, які перебувають процесі активного промислового використання;
праця – свідома, цілеспрямована взаємодія людей з елементами природи;
підприємницькі здібності – здатність людини ефективно використовувати всі доступні фактори виробництва (ресурси).
Така класифікація пояснює економічний характер прибутків підприємців як організаторів процесу виробництва.