22 Політика коренізації.

З 1923 р. більшовики почали проводити політику коренізації – тобто сприяння народам СРСР у розвитку їх національних культур. Метою такої політики було подолання звичної недовіри українців до ідеології і практики більшовизму.

В Україні коренізація набула характеру українізації й очолювалася народними комісарами освіти УСРР Олександром Шумським та Миколою Скрипником. Її головні напрямки:

• Українізація освіти і засобів масової інформації;

• Залучення українців в партію і державний апарат;

• Підтримка української культури і науки;

• Розвиток культури національних меншин;

• Ліквідація неписемності серед дорослих;

Коли вся повнота влади зосередилася в руках Йосипа Сталіна, політика коренізації стала зайвою і непотрібною. На початку 1930 - х років українізація припинилася. ЇЇ прихильники і провідники звинувачувалися у буржуазному націоналізмі й репресувалися.

23 Особливості радянської індустріалізації.

Щоб подолати відставання СРСР від розвинутих держав більшовики розгорнули соціалістичну модернізацію. Її основу складала індустріалізація – тобто прискорений розвиток великого машинного виробництва. Особливістю радянської індустріалізації, що охоплювала 1925 – 41 роки, були п’ятирічні плани розвитку господарства і форсовані темпи економічного зростання. Зокрема :

• В роки першої п’ятирічки ( 1928-32) на Україні зводилися 400 нових підприємств, в тому числі такі величезні, як ДніпроГЕС, ХТЗ, Криворіжсталь, Запоріжсталь;

• В роки другої п’ятирічки ( 1933-37) зводилося близько 1000 об’єктів; шахтар Олексій Стаханов започаткував рух передовиків ( соціалістичне змагання ) ;

• В третій п’ятирічці було введено семиденний робочий тиждень, кримінальну відповідальність за порушення трудової дисципліни, заборону на звільнення за власним бажанням ;

Індустріалізацію влада використала для остаточного витіснення «капіталістичних елементів» - тобто об’єктів приватної торгівлі і виробництва.

24 Підсумки радянської індустріалізації України.

Політика індустріалізації принесла глибокі соціально-економічні зрушення. Зокрема:

• Важка і оборонна промисловість стали базовими галузями господарства;

• Металургія, вугледобуток, машинобудування піднялися до показників світового рівня;

• Чисельність міського населення й робітничого класу суттєво зросла;

Темні сторони індустріалізації перш за все позначалися:

• непропорційним розвитком різних галузей;

• виникненням адміністративно-командної економіки;

• штурмовщиною ;

• руйнуванням села і сільського господарства;

• зубожінням населенням;

Втім на темні сторони індустріалізації сталінське керівництво уваги не звертало і оголосило про побудову матеріально-технічної бази комунізму.

25 Колективізація сільського господарства.

З 1927 р. більшовицьке керівництво взяло курс на колективізацію сільського господарства. Задум полягав в тому, щоб об’єднати селян в колективних господарствах (колгоспах), оснастити колгоспне виробництво технікою і завдяки цьому забезпечити країну дешевим продовольством.

В умовах форсованої індустріалізації Сталін визнав доцільним проведення суцільної колективізації села. При цьому селян – одноосібників силою змушували відмовлятися від звичного життя, а колгоспи створювалися за рахунок відібраної у них землі, інвентаря і худоби. Невдоволені селяни намагалися чинити стихійний опір. Тому всі хто відмовлявся вступати у колгосп оголошувалися куркулями, позбавлялися житла і статків, примусово виселялися з рідних місць. Така політика називалася розкуркуленням.

Таким чином в 1927-33 роках, коли проводилася колективізація, влада ліквідувала одноосібні селянські господарства. Внаслідок цього різко скоротилося виробництво сільськогосподарської продукції та виникла хронічна нестача продовольства.