24. Філософія позитивізму та постпозитивізму:

Три стадії розвитку позитивізму: Основні ідеї позитивізму були сформульовані в середині ХІХ століття в працях Огюста Конта, Джона Стюарта Мілля, Герберта Спенсера. Пріоритет в заснуванні позитивізму належить Огюсту Конту (1798 - 1857). У своїй роботі «Курс позитивної філософії» він говорить про три стадії історичного розвитку людства. На першій стадії – теологічній – усі явища пояснюються надприродними силами, панує релігійна свідомість; на другій – метафізичній – в явищах починають вбачати недоступні сприйняттю сутності і причини, панує філософія – «метафізика»; третя стадія – наукова, або позитивна – коли знання спирається на факти, людство відмовляється від нерозв’язних теологічних і метафізичних питань і стає на шлях наукового пізнання.

Філософія постпозитивізму: На зміну методології неопозитивізму прийшов новий напрямок в філософії постпозитивізм, або «історична школа» в філософії науки, яка звернулася до виявлення закономірностей діяльності по виробництву наукового знання. Постпозитивістський представлений працями таких філософів як Карл Поппер ,Томас Кун, Імре Лакатос , Пол Фейерабенд та ін.

Початок постпозитивізму пов’язаний з виходом основної методологічної роботи К.Поппера „Логіка наукового відкриття” і книги Т.Куна „Структура наукових революцій”.

Кун запропонував відмовитися від пануючого в неопозитивізмі образу науки як системи знань, підпорядкованої у своєму розвитку канонам методології і логіки, і замінити його образом науки як діяльності наукових співтовариств. Виходячи з центрального для його концепції поняття «парадигма», Кун запропонував специфічну схему історико-наукового процесу. Парадигма як основна одиниця виміру процесу розвитку науки – у самому загальному вигляді являє собою сукупність переконань, цінностей та технічних засобів, що застосовуються науковим співтовариством і забезпечують існування наукової традиції.

25. Філософська онтологія: категорія буття та її форми:

Особливістю філософії як вчення є те, що вона дає найбільш узагальнене знання про те, що існує. То ж і філософське усвідомлення світу грунтується на узагальненому, абстрактному, теоретичному відображенні дійсності. Таке відображення здійснюється за допомогою найбільш загальних понять – категорій. Найбільш загальною категорією філософії є найдавніше поняття „буття”. В спробах дослідження буття як філософської проблеми виявляється парадоксальність самої категорії: з одного боку, буття зорієнтоване на гранично загальні характеристики існуючого, а з іншого – воно осягається через розмірності існуючого, його структурність та відтворюваність. Не випадково, в цьому зв’язку у філософії виникає проблема співставлення буття як такого та окремих його різновидів, аспектів і форм.

Отже, буття це філософська категорія, яка означає - все, що реально існує. Основними формами буття є:

- буття речей і процесів, що існують незалежно від людини та її діяльності;

- буття духовного, ідеального, котре розділяють на індувідуалізоване та об’єктивізоване;

- буття людини як існування її у світі речей і у світі духовних цінностей;

- буття соціальне, яке розділяють на буття окремої людини і буття суспільства в цілому.

Поняття матерії:

Перші філософські визначення матерії даються, власне, черезузагальнення її побутового розуміння. Представники давньогрецькоїфілософії в більшості випадків під матерією розуміли найдрібнішічастинки — атоми, або корпускули, з яких складаються тіла і які єпершоосновами буття. Якщо для філософів стародавнього світу матерія — це матеріал,з якого складаються тіла, предмети, а кожен предмет (тіло)складається з матерії та форми як духовного першопочатку, то для РДекарта (XVII ст.) матерія — це складова частинка предмета

(тіла), а саме: тіло разом з формою. Оскільки предметів, тіл — безліч, то матерія — це сукупність тіл, предметів, які містяться у Всесвіті. Декарт розкриває зміст поняття матерії за допомогою

трьох категорій: субстанції, атрибута і аксиденсу. При цьому під субстанцією він розуміє самоіснуюче буття — самостійне, самодіяльне: під атрибутом — невід'ємні, загальні, універсальні риси даної субстанції, а під аксиденсом — довільні, випадкові, необов'язкові риси субстанції. Тому Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірною.