36. Проблема пізнаваності світу: різні підходи в історії філософської думки.

Корінне питання гносеології: чи пізнаваний світ в принципі і якщо так, то як можливе таке пізнання? Такі питання були поставленні ще за часів античних філософів. Для мислителів того часу основною пробле­мою було відношення істини та заблудження.

Пізніше в історії філософії прихильниками скептичної ідеї в теорії пізнання було немало відомих філософів. Інший шлях, найбільш розповсюджений і в наші дні, запропонува­ла критична епістемологія, котра виходив з того, що люди володіють певними знаннями.

В історії філософії по проблемі пізнання світу існували і суто оп­тимістичні ствердження яке наголошувало на тому , що в скритій та замкнутій спо­чатку сутності всесвіту немає сили, котра могла б протистояти бажанню пізнання.

Питання, які поставлені крайнім скептицизмом (або агностициз­мом) досить складні Основна проблема, яка підводить до агностицизму, зводиться до наступного положення: предмет в процесі його пізнання неминуче пе­реломлюється скрізь призму наших органів відчуттів та мислення.

Але, усупереч скептикам та агностикам, оптимісти вважають, що від того, що світ безконечний та безначальний, і від того, що ми підступа­ємо до нього з нашими формулами, схемами, поняттями та категоріями, прагнучи пізнати реальність, зовсім не слідує висновок, що його немож­ливо пізнати.

Критична позиція в гносеології являється найбільш доречною і плідною.

З історії філософії відомо, що в Новий час проблема пізнання стала основною. Уявлення про те, що знання повинно будуватися на твердих, до­стовірних і безпомилкових підставах в найбільш чіткому вигляді декларували в Новий час Ф.Бекон і Р.Декарт. Таке уявлення можна назвати класичним фундаменталізмом, оскільки воно домінувало в класичній філософії і приймається , багатьма в наші дні.

Існують два види гносеологічного фундаменталізму — раціоналіс­тичний та емпіричний.

Згідно з емпіричним фундаменталізмом, все людське знання витікає з досвіду. Пізнання формується на основі чуттєвого сприйняття з допомогою прин­ципів. Але раціоналісти цілком слушно запитують: а звідки беруться ці принципи, які формують чуттєвий досвід? Звісно, що їх неможливо сприймати з допомогою відчуттів.

Суть поставленої проблеми зводиться до з'ясування питання, що являється джерелом та основою людського

Вже у І.Канта помітний відхід від фундаменталізму.

В сучасній гносеології питання про первісність тих чи інших видів знання вже не пов'язують так безпосередньо з "природою людини". Час­тіше прагнуть зрозуміти, в якому відношенні певне знання може розгля­датись як вихідне, та як пов'язанні між собою основні види знання.

37.Наукове пізнання.

а)Знання про глибинні властивості природн явищ, про закони, яким вони підпоряд-ся, носять вивідний характер=отримані шляхом логічн міркування. Закони і форми правильн мислення вивчає логіка. Вона систематизує правильн способи суджень, що дозвол-ть з істинних суджень-засновників отримувати судж. - висновки.

Особл важл знач має логіка в науковій діяльн-ті,вивчення л формує необхідн підгрунття для плідних занять наукою.

б)Вищ формою пізнання є наука. наук пізн-ня дослід спец розділом Ф -філософією науки. У Ф-ії розділяють 2 рівні наук пізнання-емпіричний та теоретични. На емпіричн рівні-зображення зовнішнього буття предметів;на теоретичн - відображення сутнісних зв’язків об’єкту,вираження їх у законах.

Формами становлення і розвитку наук знання: факт,проблема,гіпотеза,теорія.

Факт-фрагмент дійсності,який встановл-ся людиною;результат обробки даних спостереження, їх витлумачення з позицій певних теорій. відповідність фактам-суттєва вимога наук теорії.

Проблема-певне питання, що об’єктивно виникає в ході розвитку пізнання, відповідь на яке можн досягти за допомог емпіричного та теоретичн дослідж-ня.

Гіпотеза-науково обгрунтов припущення щодо причини певн явища.

Теорія-форма системного знання, яке відноситься до певн області дійсного.