13.Філософія Нового Часу.

а) Епоха Н Ч - це період формув-я і утвердж в Європі капіталістичн суспільн відносин=>Утвердилась політичн панув-ня буржуазії. Зміни в житті суспільства: розвиток промисловості, зміщення центру життя в міста, послабл впливу церкви, розвиток науки та ін. Перевага віддається позитивному знанню, що спирається на досвід та експеримент.

Ф-ія спирається на науку! Формується 2 напрямки філософськ думки: емпіризм та раціоналізм(орієнтується на математику, розум-джерело знання і вищ критерій його істинності)

б) Рене Декарт - засновник раціоналізму Нового часу. Вихідна ідея філософії Декарта - принцип сумніву. Сумнів-це акт мислення, із якого можна виводи­ти інше знання. =>"я мислю, отже я існую. Ясність та виразність мислення Декарт оголошує достатньою ознакою будь-якого знання. => Декарт був прихильником раціоналізму, який стверджував первісність розуму в пізнанні. В процесі пізнання виключну роль Декарт відтворив дедукції. Спираючись на інтуїцію та дедукцію, розум може досягнути достовірного знання тільки в тому випадку, якщо він буде керуватися істинним методом. Метод Декарта виходить з наступних чотирьох вимог: 1) допускати в якості істинних тільки ті положення,які репрезентуються розуму ясно та чітко і не можуть викликати сумніву в їх істинності;2) ділити кожне явище, що пізна­ється, на стільки частин, на скільки треба, щоб раціонально пе­ребороти труднощі в пізнанні всього явища повністю, цілісно;3) рухатися поступово від найпростіших, що можна легко перевірити, поло­жень до найскладніших; 4) досліджуючи ті чи інші явища, завжди необхідно складати повні переліки, всеохоплюючі огляди. Це дає впевне­ність, що нічого не пропущено в процесі дослідження.

в) Раціоналізм – це напрям у теорії пізнання, який, на противагу емпіризму, вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум.

14.Кант:

а) пізнан: явище та "річ у собі".

Основоположник класичної німецької філософії Іммануїл Кант(1724 - І 804) ратує не за відкриття абсолютних знань про світ, а вста­новлення джерел і обставин, які формують наші уявлення про навколишню дійсність, про межі пізнавальних можливостей людини.

В центрі увага Канта так звані апріорі - притаманні людській свідомості первісно, до досвіду - форми чуттєвості і розсудку (прос­тір, час, причинність).

Процес пізнання є результатом накладання апріо­рних форм чуттєвості, категорій розсудку на "матеріал" відчуттів.

Кант прагне встановити межі пізнання, які не виходять за світ явищ ("речі в собі" оголо­шуються непізнаванними!).

На думку Канта, поняття про душу, світ і бога розглядаються раціональною психологією", "раціональною космологією" і "раціона­льною теологією" торкаються проблем, які не належать до сфери явищ, Зокрема, неможли­во ні довести, ні спростити існування бога (оскільки бог не належить до світу явищ, не може бути знайдений в досвіді).

б) Автономна мораль і категоричний імператив за Кантом.

На основі вчення про антиномії розуму Кант будує свою етику Практичним розум тут називається по тій причині, що його функція полягає у тому, щоб керувати вчинками людини, тобто встановлювати принципи мораль­ної дії. Саме він дає змогу людині підпорядковувати їх вчинки формаль­ному незмінному моральному закону, який Кант назвав категоричним імперативом. Моральний закон має декілька формулювань. Головне з них те, котре передбачає зміст моральної поведінки і звучить так: "...Дій так, щоб використовувати людину для себе так, як і для іншого, завжди як мету і ніколи лише як засіб". Кант намагається довести, що мораль не має ніякого відношення до чуттєвого світу. Адже розсудок, розмірковує він, вимуше­ний рахуватись з досвідом, у своїх судженнях підкоряючись лише прин­ципу доцільності та вигоди, і в силу цього, по природі своїй є амораль­ним. Це означає, що для обґрунтування моралі ми не повинні апелювати ні до почуттів, ні до досвіду.. Моральний закон - це закон позаемпіричний, оскільки він стосується того, що пови­нно бути, а не того, що є. Кант був переконаний, що знання морального закону (категоричного імперативу) не є проблемою