- •1 Ленін в. І. Повне зібрання творів,— т. 22.— с. 50.
- •4 Грабовський п. Зібрання творів : — т. 3.— с. 56. Далі посилання на це видання подаються в тексті.
- •31 Зоря.—1892.—№ 10.—с. 193. И Там же.— 1889.— № 24.— с. 406.
- •34 Зоря.—1887.—№ 11.—с. 194—195. 36 Там же.— 1892.— № 2.— с. Зо. 38 Там же.— 1887.— № 18,— с. 307. А' Там же.— 1892.— № 4.— с. 73.
- •55 Правда.—1891.—№ 10.—с. 205. 66 Там же.— с. 206.
- •0. Пишна та в. Спасовича.
- •Білецький л Основи української літературно-наукової критики. – с. 274 – 283.
- •9. Для ілюстрації методів наукової праці вченого наводимо
31 Зоря.—1892.—№ 10.—с. 193. И Там же.— 1889.— № 24.— с. 406.
го, твердив він, виявилась «недостача в відповідній колоратурі», немає «гармонії межи світлом і тінню».
Серед творів І. Нечуя-Левицького особливу увагу Ом. Огоновського привернули ті, в яких так чи інакше порушувалося національне питання. Що ж до таких творів, як «Кайдашева сім'я» і «Микола Джеря», то їм, писав він, заважає дотримування «напряму реального». У повісті «Кайдашева сім'я», «забагато лайливой сварні», їй вадила різкість соціально-критичного, гумористично-сатиричного малюнка. В повісті ж «Микола Джеря» Ом. Огоновсько-му найбільше задовольняли «ідилія побуту рибалок над Дністровим лиманом», а також «мила ідилія після невзгодин тяжкого побуту Джеревого» 33.
Роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», твердив Ом. Огоновський, «написано на засновку хибних прийомів», що виявилося в тлумаченні образу головного героя твору — Чіпки — цього «патетичного декламатора», який дійшов зрештою до того, що карав «пана та жида, а то вже став відбирати й у свого брата, заможного козака».
Показовим документом, у якому так само, хоч і на ширшій основі, на перший план виставлялися виключно національні проблеми і відповідно до цього трактувалося завдання рідної літератури, була програма тарасівців, надрукована у «Правді» (1893, квітень) під назвою «Ргоїеззіоп сіє їоі молодих українців».
Тенденція повернути літературні дискусії в площину політичну з найбільшою виразністю і повнотою виявилася у критичних виступах Г. Цеглинського (1853— 1912), його полеміці з І. Франком та Н. Кобринською (рецензії на збірку «З вершин і низин», альманахи «Ватра» і «Перший вінок»).
Об'єктом критики Г. Цеглинського була передусім творчість І. Франка, її худож-ньо-естетичні і світоглядні основи. І це не
випадково. Вся літературна і літературно-критична діяльність І. Франка від початку й до кінця йшла всупереч доктрині консервативної естетики. У творах І. Франка Г. Цеглинський побачив натуралізм, панування суб'єктивізму, «односторонньої
33 Там же.— 1890.— № 24.— С. 373.
169
тенденційності». Герої І. Франка «се не люди, що вийшли з об'єктивної уваги життя», твердив він, а «видумані, фантазією писателя суб'єктивно перетворені»**. Своїх політичних симпатій і антипатій Г. Цеглинський не приховував. Його, власне, бентежило те саме, що й Ом. Огонов-ського, який докоряв І. Франкові, що в його творах відбилися «борня проти існуючого суспільного ладу»35, «невдоволення з сучасних порядків суспільних» зв.
З цих позицій Г. Цеглинський оцінював «розбираючо-критичну» творчість Н. Коб-ринської, особливо повість «Пані Шумін-ська», насичену «патріотичною блягою о народі, рівності, свободі, революції французькій, експлуатації мужика, сорок ось-мім році...»37. Відгуки Г. Цеглинського на твори І. Франка (до речі, й Кобринської), як ми бачили, не відзначилися вивіреніс-тю тону. Що ж торкається І. Франка, то він відповідав рецензентові стримано, не поступаючись при тім своїми переконаннями — громадянина і митця.
Тут варто сказати про те, що видатні діячі культури, літератури, беручи активну участь у розвиткові української естетичної думки, критично-аналітичної роботи, в тих дискусіях, що в цей період досить часто виникали, дотримувалися вимоги об'єктивності суджень, поважливої аргументації. Таке додержання морально-етичних норм у критиці можна проілюструвати, наприклад, на творчих взаєминах І. Франка і А. Кримського (хоч би у зв'язку з відгуками Кримського на дослідження Франка про Івана Вишенського та віршового оповідання-казки «Абу Касимо-ві капці»), чи Б. Грінченка і П. Грабов-ського (у зв'язку з увагами Грабовського про роман «Під тихими вербами» Грінченка).
Показовим є факт заінтересованого ставлення Франка до діяльності Г. Цег-линського-письменника. Критично оцінивши, приміром, драматичні твори Цеглинського «Соколики», «На добродійні цілі» (за шаблонність, штучність композиції, наївність в розумінні життя), Франко разом з тим відзначив п'єси «Шляхта хо-дачкова», «Тато на заручинах», підкрес-