Глава 20

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНШИХ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (БАРТЕР, ЗБЕРІГАННЯ У ТОВАРНОМУ СКЛАДІ)

§ 1. Правове регулювання товарообмінних (бартерних) операцій

Згідно з ч. 1 ст. 293 ГК договір міни (бартеру) — це договір, за яким кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність, господарське відання чи оперативне управління пев­ний товар в обмін на інший товар.

Термін «бартер», що вживається в ГК як тотожний терміну «міна», застосовується, головним чином, для позначення това­рообмінних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності (див. Закон України від 23 грудня 1998 р. «Про регулювання то­варообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономіч­ної діяльності»)¹.

Можна виділити такі характерні ознаки договору міни (бар­теру):

а) товар (майно) за цим договором передається у власність, господарське відання чи оперативне управління (а не у володін­ня чи користування);

б) об’єктом договору міни є товар (а не роботи чи послуги);

в) товар за договором міни передається в обмін на інший то­вар (а не на гроші, цінні папери тощо).

З положення, встановленого ч. 2 ст. 293 ГК, згідно з яким сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін, випливає, що договір міни (бартеру) найбільше наближається до договорів купівлі-продажу, поставки або контрактації. Проте ознаки договору міни (бартеру), зазначені вище, свідчать про його самостійний характер в системі господарських договорів.

Частина 3 ст. 293 ГК містить виняток із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 293 ГК щодо обміну одного товару на ін­ший: за погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, як­що це не суперечить законодавству.

Законодавством встановлено заборону обмінювати майно, що віднесене до основних фондів і належить до державної або комунальної власності, якщо друга сторона у договорі міни (бар­теру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Інакше кажучи, державне майно, віднесене до основних фондів, що є державною власністю, може бути об’єктом міни (бартеру) лише у договорі з державним підприємством. Так само основні фонди, віднесені законодавством до комунальної власності, мо­жуть бути об’єктом міни (бартері) у договорі з комунальним під­приємством.

Законодавством можуть бути встановлені також інші особ­ливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов’я­заних з придбанням і використанням окремих видів майна, а та­кож здійснення таких операцій в окремих галузях господарю­вання. Так, Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльнос­ті» встановлює режим здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, відповідаль­ність за порушення його норм та визначає повноваження і функ­ції державних органів під час здійснення контролю за проведен­ням таких операцій.

Як зазначалося в договорі міни (бартеру) містяться елемен­ти договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації, що дає змо­гу застосовувати до договору міни (бартеру) правила, що регу­люють зазначені договори. Проте таке застосування відповідних правил не повинно суперечити законодавству і має відповідати суті відносин сторін.

Застосування до договору міни (бартеру) правил, що регулю­ють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, не спро­стовує висновку щодо самостійного характеру договору міни.