- •1) Предмет, завдання, система курсу, порівняльна адвокатура
- •2) Зародження адвокатури у світі
- •1. Адвокатура у найдавніші часи людського суспільства
- •3) Адвокатура у середні віки
- •9. Характеристика адвокатури періоду раннього та пізнього Середньовіччя.
- •4) Адвокатура у новий час
- •5) Адвокатура у київській русі
- •6) Українська адвокатура за часів козаччини
- •7) Українська адвокатура за часів російської імпереії
- •10) Розвиток української адвокатури від повоєних років до нашого часу
- •11) Поняття адвокатської діяльності в україні
- •12) Форми здійснення адвокатської діяльності в україні
- •13) Загальні принципи організації інституту адвокатури
- •14) Загальні принции діяльності адвокатів
- •15) Міжнародні та вітчизняні нпа які регламентують здійснення адвокатської діяльності в україні
- •16) Відносини адвокатури з іншими державними органами
- •17) Міжнародно_правові документи які регламентують діяльність адвокатури
- •18) Правові системи сучасності
- •3. Система загального права.
- •19) Романо германська правова система
- •20) Становлення та розвиток правової системи німеччини
- •21) Судова система німеччини
- •25) Судове представництво в цивільному процесі німеччини
- •26) Адвокат в кримінальному процесі німечини
- •27) Правова система франції
- •28) Судова система франції
- •30) Загальна характеристика адвокатури франції на сучасному етапі
- •29) Історія виникнення та розвитку адвокатури франції
- •31) Адвокат у цивільному процесі франції
- •32) Адвокат у кримінальному процесі франції
- •33) Система правової допомоги у франції
- •34) Англо – американська правова система, характеристика
- •35) Історія виникнення та розвитку адвокатури в англії
- •37) Судова система англії і сша
- •40) Участь адвоката в цивільному процесі
- •3. Представництво адвоката в цивільному процесі
- •41) Участь адвоката у кримінальному процесі
- •42) Мусульманська правова система
- •43) Правова система країн далекого сходу
- •44) Становлення та розвиток правової системаи китаю
- •45) Судова система китаю
- •46) Історія виникнення та розвитку адвоатури китаю
- •51) Становлення та розвиток правової системи японії
- •3. Развитие системы гражданского права.
- •4. Проблемы, относящиеся к судебной власти.
- •5. Профессиональная подготовка и обучение
- •57) Адвокат у кримінальному процесі японії
- •58) Міжнародні адвокатські організації адвокатів
15) Міжнародні та вітчизняні нпа які регламентують здійснення адвокатської діяльності в україні
У сучасних демократичних державах неодмінним і головним чинником системи правового (юридичного) захисту особи, її прав і свобод є адвокатура. Саме вона становить спеціалізовану інституцію для здійснення цієї гуманної місії.
Така роль адвокатури набула широкого міжнародного визнання. Про це свідчить хоча б те, що основні засади, які стосуються соціального призначення адвокатури, її організації та діяльності, отримали нормативне обґрунтування і були закріплені на світовому рівні. Так, як уже зазначалося, VIII Конгрес ООН щодо запобігання злочинам, який відбувся у серпні 1990 р. у Нью-Йорку, прийняв "Основні положення про роль адвокатів".
У цьому документі на світовому рівні вперше було закріплено основні засади, які стосуються соціального призначення адвокатури, її організації та діяльності. Тут викладено найзагальніші принципи формування, функціонування, легалізації та діяльності адвокатів.
Цей документ є еталоном для всіх національних систем адвокатури, який забезпечує їх відповідність світовим стандартам, світовому рівню організації і діяльності цього важливого інституту захисту основних прав і свобод людини1.
Немає сумніву, що "Основні положення" мають значний морально-політичний, ідеологічний вплив на національну політику багатьох держав стосовно принципів діяльності адвокатури. Але наскільки викладені в "Основних положеннях" "світові стандарти" діяльності захисників є обов'язковими для різних держав?
"Основні положення" — це своєрідний міжнародно-правовий акт світового співтовариства. Юридично-обов'язковий характер багатьох його приписів зумовлений не лише тим, що він прийнятий інституцією, утвореною і санкціонованою Організацією Об'єднаних Націй. О.Д. Святоцький та В.В. Медведчук, оцінюючи соціально-правову (юридичну) природу "Основних положень", наводять ще кілька аргументів: "По-перше, адресатами акта є уряди та інші державні органи (законодавчі, судові, адміністративні) країн — членів ООН. По-друге, його нормативну основу, базу складають чинні нормативні акти ООН, на які посилається преамбула Основних положень (зокрема, Статут ООН, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Звід принципів для захисту всіх осіб, затриманих або перебуваючих в умовах тюремного ув'язнення, Декларація про основні принципи правосуддя для жертв злочину і перевищення влади). По-третє, він — поряд із загальнополітичними й етичними деклараціями, постулатами, констатація ми — містить досить конкретні приписи, сформульовані у вигляді прав і обов'язків. І нарешті, у ряді приписів цього акта прямо зазначено, що він може використовуватися як самостійний критерій (поряд із національним законодавством) для оцінки правомірності дій адвокатів (п. 19, 29)"2.
Цілком слушним є, що в Преамбулі "Основних положень" вміщено вимогу про те, що вони повинні братися до уваги як адвокатами, так і суддями, прокурорами, представниками законодавчої та виконавчої влади і суспільством у цілому; ці принципи мають також застосовуватись до осіб, які здійснюють адвокатські функції без одержання формального статусу адвоката. О.Д. Святоцький та В.В. Медведчук справедливо вважають, що з викладеними в "Основних положеннях" принципами слід порівнювати всі національні системи адвокатури, якщо прагнути забезпечення їх відповідності світовим стандартам, світовому рівню організації і діяльності цього інституту, захисту основних прав і свобод людини.
З "Основними положеннями" узгоджується ще один документ, прийнятий у вересні 1990 р. міжнародною, але неурядовою організацією — Міжнародною асоціацією юристів — "Стандарти незалежності юридичної професії".
У жовтні 1988 р. у Страсбурзі на пленарному засіданні делегацією дванадцяти країн-учасниць було прийнято Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства. Кодекс визначає місце адвоката в суспільному житті, основні принципи адвокатської діяльності, регламентує відносини адвоката з клієнтами, судом та взаємовідносини адвокатів.
Кабінет міністрів Ради Європи прийняв цілу низку документів, які стосуються забезпечення права особи на надання правової допомоги (Резолюцію 78 (8) Комітету міністрів Ради Європи про юридичну допомогу і консультації від 2 березня 1978 р.; Рекомендацію К (81) 7 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно шляхів полегшення доступу до правосуддя від 14 травня 1981 р.; Рекомендацію К (84) 5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи від 28 лютого 1984 р.; Рекомендації К (2000) 21 Комітету міністрів державам — учасницям Ради Європи про свободу здійснення професійних адвокатських обов'язків від 25 жовтня 2000 р.).