1.5. Токарні різці та їх застосування

Для обробки заготовок на токарних верстатах застосовують різноманітні різці, які класифікують за різними ознаками. За матеріалом різальної частини розрізняють різці зі швидкорізальної сталі, твердосплавні й мінералокерамічні. За конструкцією різці поділяють на суцільні та складані.

Суцільний різець виготовляють з одного куска інструментальної сталі. Іноді тільки робочу частину (головку) різця виготовляють зі швидкорізальних сталей Р9, Р9Ф5, Р6М5 тощо і приварюють до стрижня з конструкційної сталі. У складаних різцях її оснащують пластинками з цих сталей, твердих сплавів чи мінералокераміки. Пластинку з'єднують механічно, зварюванням або паянням з державкою різця. Залежно від призначення різця пластинки роблять різної форми.

За розташуванням головної різальної кромки різці поділяють на праві й ліві. Правим називають різець 2 (рис.5), у якому головна різальна кромка міститься з боку великого пальця правої руки, накладеної долонею на різець так, щоб пальці були спрямовані до вершини різця. Під час точіння такими різцями (9 або 11) стружка з заготовки зрізується при переміщенні супорта справа наліво. Лівим називають різець 1 у якого головна різальна кромка міститься з боку великого пальця лівої руки, накладеної на різець так, щоб пальці були спрямовані до вершини різця. На верстаті ліві різці 1 і 4 працюють при подачі зліва направо.

Головні

різальні кромки

Рис.5. Токарні різці

За розташуванням осі головки різця в плані розрізняють різці прямі (1...8, 10, 11, 15) і відігнуті (9, 12, 14).

За характером обробки різці поділяють на обдирні (чорнові) і чистові.

За призначенням (по виду обробки) токарні різці поділяють на типи, основними з яких є прохідні (4, 7, 8, 9, 11), підрізні, відрізні (3), розточні (12, 13), різьбові (10, 14), фасонні (15), канавні (5, 6).

На практиці широко використовують різці з багатогранними пластинками з твердого сплаву, які не переточуються. У разі затуплення одного леза пластинка, яка кріпиться гвинтом і клином до різця, звільняється, повертається, щоб в робоче положення стало інше лезо, і кріпиться.

2. Основні методи обробки різанням

До основних методів обробки різанням належать: точіння, свердління, фрезерування, стругання, протягання, шліфування.

Головним рухом із швидкістю v при точінні (рис.1, а) є обертання виробу 2 навколо своєї осі, а рухом подачі - поступальний рух інструмента 1 відносно виробу.

При свердлінні отворів на свердлильних верстатах (рис.1, б) головним рухом є обертання інструмента 1, а рухом подачі - переміщення інструмента вздовж своєї осі. При свердлінні отворів на верстатах токарної групи головним рухом є обертання заготовки 2, а рух подачі здійснює свердло.

Рис.1. Схеми основних методів обробки різанням

При фрезеруванні (рис.1, в) головним рухом є обертання інструмента 1, а рухом подачі - поступальне переміщення заготовки 2 або фрези. Застосовуючи різноманітні фрези і фрезерні верстати, можна обробляти різні поверхні та їхні комбінації: площини, криві поверхні, уступи, пази тощо.

Головним рухом при струганні (рис.1, г) є зворотно-поступальне переміщення різця 1 в поперечно-стругальних верстатах або заготовки 2 в поздовжньо-стругальних. Рухом подачі є періодичне переміщення заготовки або різця.

Протягання (рис. 1, д) здійснюють за допомогою спеціального різального інструмента-протяжки 1, що має на робочій частині різця зубці, які рівномірно підвищуються вздовж протяжки. Головним рухом є поздовжнє переміщення інструмента 2, а руху подачі немає.

Головним рухом у шліфуванні (рис. 1, е) є обертання шліфувального круга 1. Рух подачі здебільшого комбінований, тобто складається з кількох рухів. Наприклад, при круглому зовнішньому шліфуванні - це обертання заготовки 2, поздовжнє переміщення заготовки відносно шліфувального круга і періодичне поперечне переміщення шліфувального круга відносно заготовки.