Зміст договору ренти.
У загальному вигляді змістом договору ренти є все те, про що його сторони домовляються вчинити. Це, по-перше – передача майна. Про її здійснення сторони договору ренти домовляються як і про виплату ренти. Відповідно, обговорення передачі майна у власність платнику ренти має місце в змісті домовленості про укладення договору ренти. Інша річ, що ця домовленість не має юридичної сили до здійснення передачі майна, так як за договором ренти одержувач ренти не зобов’язується передати майно, а передає його (ст. 731 ЦК). Про те ця домовленість проявляється в тому, що тільки на її підставі одержувач ренти передає майно у власність платника ренти. Таким чином, до змісту домовленості про виплату ренти входить умова про передачу майна. Передача майна в силу реальності договору ренти не входить до змісту рентного правовідношення. ЇЇ здійснення свідчить про укладення договору ренти, а не про його виконання.
По-друге, домовленість сторін договору ренти утілюється в наділенні його учасників суб’єктивними правами й обов’язками, що виникають після укладення договору ренти. Ці права й обов’язки носять суб’єктивний характер, так як вони виникають тільки у сторін договору ренти, як суб’єктів прав і обов’язків. Наявність у сторін договору ренти суб’єктивних прав і обов’язків дозволяє одержувачу ренти вимагати певної поведінки від платника ренти, визначеної між ними договором ренти. Отже, кредитором у рентному правовідношенні вважається одержувач ренти, а боржником – платник ренти. Їх права та обов’язки, власне, і складають зміст договірного рентного правовідношення.
Права й обов’язки сторін договору ренти. Платник ренти зобов’язаний:
виплачувати періодично ренту, на умовах передбачених договором (ст. 731 ЦК). Це основний обов’язок платника ренти, який виникає з передачею майна. Походження обов’язку платника ренти ґрунтується на наданій йому за договором економічній можливості вільно використовувати річ у власному інтересі;
застрахувати ризик невиконання виконання своїх обов'язків у випадку, якщо така умова вимовляється в договорі ренти (п. 3 ст. 735 ЦК);
нести ризик випадкової загибелі або випадкового псування майна переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти (п. 1 ст. 742 ЦК). Наділення платника ренти даним обов’язком свідчить про те, що він не звільняється від виплат ренти у випадку загибелі або випадкового псування майна переданого під виплату безстрокової ренти. Збереження обов’язку по виплаті ренти після загибелі майна є не зовсім справедливим по відношенню до платника ренти, адже майно, у даному випадку, є джерелом утворення рентного доходу. Після випадкової загибелі майна цей доход платнику ренти буде ні із чого утворювати. Як видається, випадкова загибель майна має припиняти обов’язок по виплаті ренти. Якщо немає майнового приросту в майні платника ренти, то хіба справедливо, щоб цей приріст спостерігався в майні одержувача ренти;
продовжувати виплачувати ренту до закінчення тривання строкового договору ренти незалежно від того загинуло чи зіпсоване майно передане під її виплату (ст. 743 ЦК) Існування подібного обов’язку обумовлюється тим, що майно відчужується на певний строк під виплату рентного доходу. Для одержувача ренти важливим є виплата ренти на протязі певного строку, оскільки він розраховує отримати визначений доход. Якщо платник ренти погоджується виплачувати ренту на протязі певного строку (у тому числі й за життя людини), то тим самим він приймає на себе певну відповідальність за його забезпечення;
якщо договором ренти передбачені умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору ренти (п. 2 ст. 739 ЦК), він зобов’язаний виконати їх;
розрахуватися з одержувачем ренти в разі пред’явлення останнім вимоги про розірвання договору ренти із приводу невиконання чи неналежного виконання умов договору (ст. 741 ЦК). Особливість даного обов’язку випливає з порушення ним свого обов’язку по виплаті ренти й полягає в тім, що завдяки його здійсненню задовольняється право на компенсацію (винагороду) одержувача ренти. Тобто даним обов’язком встановлюється міра відповідальності платника ренти за порушення ним свого обов’язку по виплаті ренти;
Платнику ренти окрім обов’язку виконати умови відмови від договору ренти (п. 2 ст. 739 ЦК) належить і право здійснити цю відмову за власним бажанням на умовах передбачених договором. Так, він згідно п. 1 ст. 739 ЦК вправі відмовитися від договору безстрокової ренти. По суті своїй це право є проявом односторонньої відмови платника ренти від виконання договору ренти (ст. 651 ЦК). Законодавець не визначає, коли вона може бути здійснена від дня укладення, безстрокового договору ренти, тому дана відмова від договору ренти може бути здійснена тоді, коли платник ренти забажає це зробити. Для її здійснення платник ренти має за три місяці письмово повідомити одержувача безстрокової ренти про свої наміри й розрахуватися з тим у повному обсязі (п. 3 ст. 739 ЦК). Зазвичай, під умовою односторонньої відмови від договору ренти розуміється викуп (відкуп від) ренти як різновид відступного.
Платник ренти має право вимагати припинення зобов’язання щодо виплати безстрокової ренти або зміни умов її виплати, у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти (п. 2 ст. 742 ЦК). Це право до певної міри спрямовується на реалізацію права на відмову від договору безстрокової ренти. Про те від нього воно відрізняється тим, що може здійснюватись не безпідставно, а за наявності випадкового знищення або випадкового пошкодження майна.
Обмеження розпорядження правом власності. Платник ренти не має права без згоди одержувача ренти відчужувати нерухоме майно, передане йому під виплату ренти іншій особі (п. 2 ст. 735 ЦК). За законом у разі відчуження нерухомого майна обтяженого рентою іншій особі до неї переходять обов’язки платника ренти. Відзначимо, що дане право платника ренти опирається на його речове право власності, а не на зобов’язальне право одержувача ренти. Умова про обов’язкове повідомлення одержувача ренти (кредитора) про відчуження нерухомості іншій особі пояснюється тим, що договір ренти носить довірчий характер і одержувачу ренти не все рівно, хто буде виконувати обов’язки платника ренти (боржника).
Обов’язок одержувача безстрокової ренти полягає в тім, що він не може відмовитися від прийняття умов відмови від договору ренти (ст. 739 ЦК). Будь-які заперечення одержувача ренти (наприклад, небажання припинення договору ренти) не можуть бути перешкодою для реалізації платником ренти свого суб’єктивного права на відмову від договору безстрокової ренти. Заперечення одержувача ренти є слушними тільки в тому випадку, якщо вони стосуються узгодженої між сторонами умови про відстрочення здійснення відмови платником ренти від договору ренти на певний строк. Таким чином, виконання платником ренти умов відмови від договору безстрокової ренти є достатнім і обов’язковим для прийняття одержувачем ренти. Вимагати більшого від платника ренти чим встановлено умовами домовленості одержувач ренти не вправі.
Права одержувача ренти. Одержувачу ренти належать усі ті права, яким кореспондують відповідні зустрічні обов'язки платника ренти. Зокрема, одержувач ренти має право:
вимагати від платника ренти періодичних виплат ренти на умовах і в строки передбачені договором.
у випадку, коли договором ренти передбачається оплатне відчуження майна у власність платника ренти під виплату ренти (ст. 734 ЦК), одержувач ренти вправі вимагати здійснення оплати цього майна;
вимагати надання забезпечення виплат ренти шляхом страхування ризику невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків платником ренти, у випадку, якщо така умова вимовляється в договорі ренти (п. 3 ст. 735 ЦК);
вимагати виплат ренти до закінчення тривання строкового договору ренти незалежно від того загинуло чи зіпсоване майно передане під її виплату (ст. 743 ЦК);
одержувачу ренти належить право на розірвання укладеного безстрокового договору ренти у випадках передбачених (ст. 740 ЦК), зокрема тоді, коли:
платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;
платник ренти порушив свої зобов’язання щодо забезпечення виплат ренти;
платник ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ренти в розмірі й у строки, що встановлені договором;
одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках встановлених договором ренти.
Одержувач ренти при розірванні договору ренти має право зажадати відшкодування збитків, що спричинені невиконанням чи не належним виконанням договору ренти (ст. 623, п. 5 ст. 653 ЦК). При розірванні договору безстрокової ренти між сторонами проводяться розрахунки за правилами, що передбачаються ст. 741 ЦК України.