Революція 1905-1907 рр.

Причини революції:

• зволікання влади з остаточним вирішенням аграрного питання; важке становище селянства, що потерпало від нестачі орної землі, великих податків та обтяжливих викупних платежів за землю, які селяни сплачували з 1861 р.;

• жахливі умови праці більшості робітників;

• падіння авторитету влади внаслідок поразки в російсько-японській війні 1904 —1905 рр.;

• прагнення підприємницьких кіл до участі в управлінні державою;

• національне гноблення неросійських народів.

Завдання і рушійні сили революції 1905—1907 рр.

Загальнонаціональне завдання революції: встановлення в Росії конституційно-демократичного ладу через ліквідацію самодержавства, демократизацію суспільного життя; проголошення та юридичне закріплення прав і свобод громадян.

Рушійними силами І Російської революції були народні маси – пролетаріат та селянство, доведені до відчаю злиднями і повним політичним безправ’ям.

Політичною ідеологією українського руху став автономізм. Головним ідеологом цієї, все більш наростаючої течії був М.Драгоманов, а драгоманівство — тим прапором, під яким єдналися майже всі українські політичні партії аж до найновіших часів.

Таблиця 7.2 – Вимоги різних верств населення

Селяни	ліквідація поміщицького землеволодіння; скасування викупних платежів 1861 р., перерозподіл землі.
Робітники	встановлення 8-годинного робочого дня встановлення мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій; запровадження системи соціального захисту.
Підприємці	ліквідація свавілля держави; участь у формуванні державної політики; політична та економічна стабільність; недоторканість власності і прибутків.
Інтелігенція, студентство	підтримка більшості прагнень інших соціальних верств; загальнодемократичні перетворення.
Національні меншини	скасування будь-яких обмежень у правах неросійських народів; право на національне самовизначення.

Перша російська революція почалася у “криваву неділю” 22 січня 1905р., коли у Петербурзі поліція розстріляла велику мирну демонстрацію робітників, які йшли з іконами й портретами царя на чолі з попом-українцем Георгієм Гапоном. Цього дня близько 130 чоловік загинули й сотні дістали поранення. Відповідно до того, як в імперії зростали потрясіння та обурення цією подією, змінювались настрої, особливо селян і робітників, до того відданих цареві. Його образ доброзичливого благодійника було безповоротно заплямовано, і всі побачили абсолютне банкрутство властей. Загальний гнів проти уряду швидко перетворювався на симпатію до революціонерів, на готовність до протесту. Протягом наступної весни й літа країну охопила зростаюча хвиля страйків, її апогеєм став величезний загальний жовтневий страйк, в якому взяли участь близько 2 млн. робітників, із них 120 тис. на Україні. Водночас по селах швидко поширювалася хвиля заворушень, що, як правило, зводилися до розграбування і спалення маєтків ненависних поміщиків. Навіть в армії вибухали повстання, найвизначнішим із яких був заколот на панцернику “Потемкин” в одеському порту.

Таблиця 7.3 – Періодизація революції

Період	Характерні риси
Січень-жовтень 1905 р.	наростання революційних подій; наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру; активізація та взаємовплив селянського, робітничого та національно-визвольного рухів; виникнення робітничих рад, профспілок та політичних партій.
Жовтень-грудень 1905 р.	розвиток революції досяг найвищої точки. Початок легального діалогу між опозицією і владою після публікації Маніфесту 17 жовтня. Розмежування політичних сил у країні на прибічників і противників продовження боротьби; початок формування багатопартійної системи.
Січень 1906р. -червень 1907 р.	період поступового спаду революційної боротьби; влада переходить у наступ проти революційних сил — арешти, обшуки, каральні експедиції тощо; переважна більшість політичних партій припинила свою легальну діяльність; помітне зменшення кількості робітничих і селянських виступів.

У квітні 1906 р. була скликана І Державна дума. Вибори до Думи відбувалися на підставі антидемократичного виборчого закону, опублікованого ще в грудні 1905 р. Три чверті робітників були позбавлені виборчих прав. Вибори були багатоступеневими, фактично становими і нерівними. Дума мала не законодавчий, а узгоджувальний характер. В ній була створена Українська думська громада (УДГ), яка складалася з 45 депутатів від всіх 102 вибраних від України. Її головою став адвокат і громадський діяч з Чернігова Ілля Шраг. Політичною платформою УДГ була боротьба за автономію України. Після розпуску першої Думи в новій, другій Думі УДГ налічувала вже 47 осіб. Проте 3 червня 1907 р. в результаті державного перевороту другу Думу було розпущено. Ця подія ознаменувала собою поразку революції і початок наступу реакції, яка дістала назву Столипінської.

Результати та значення революції 1905-1907 рр.

• завершилася поразкою і не привела до розв'язання основних протиріч у розвитку країни.

• спонукала уряд до проведення низки реформ, сприяла активізації соціально-політичного життя та розгортанню національно-визвольних рухів народів Російської імперії.

• відіграла позитивну роль для українського руху. Було скасовано Емський указ, з'явилася україномовна преса, розгорнули діяльність різні українські організації.

• скасовано викупні платежі селян за землю, запроваджені в 1861 р. Перше набуття досвіду парламентської діяльності українцями Наддніпрянщини.

СТОЛИПІНСЬКА АГРАРНА РЕФОРМА

Аграрне питання було основним соціальним питанням першої російської революції. Без його вирішення, без ліквідації кріпосницьких пережитків був неможливим прогресивний розвиток країни, більша частина населення якої мешкала в селах. Царський уряд розумів, що невирішеність питання про землю в багатомільйонній селянській країні загрожує новою народною революцією. Тому уряд поставив перед собою завдання — розширити свою соціальну базу шляхом створення більш сприятливих умов для розвитку капіталізму в сільському господарстві. Аграрне законодавство 1906-1910 рр. і було спрямоване саме на досягнення цієї мети. Провідником цієї реформи був голова Ради міністрів Росії П.Столипін.

Нова аграрна політика самодержавства почалась указом, виданим 9 листопада 1906 р. Однак під час революції урядові не вдалося провести його через Думу. Лише більш контрреволюційна Третя Дума затвердила указ з деякими доповненнями, і він отримав силу закону в 1910 р.

Указ 9 листопада 1906 р. передбачав, перш за все, зруйнування общинного користування землею. Кожний селянин отримав право вийти з общини і виділити в особисту власність свій наділ землі. Він міг продати свій наділ, передати його у спадок. Селянин отримав право закріпити за собою розкидані ділянки, тобто ділянки, якими він користувався при общинному володінні. Він міг вимагати від сільської общини з'єднання своєї землі в одну ділянку — відруб. Нарешті, він міг виселитися з села на відведену йому землю і заснувати хутір.

Цей закон був вигідний міцним селянським господарствам. Уряд надавав хуторянам через Селянський банк грошову позику, зобов'язував видавати їм кращі землі. Тільки селяни-куркулі і дехто з селян-середняків могли розгорнути велике хутірське господарство. Вони ставали новими поміщиками, які збагачувались за рахунок маси малоземельних і безземельних селян. Бідняки і більшість середняків не могли скористатися позикою, яку надавав Селянський банк, тому що за неї треба було сплачувати високий відсоток. А за невиплату боргу все майно селянина продавалось з молотка.

Селяни-бідняки виділялись з общини для того, щоб продати отриману у власність землю і піти в місто найматися на фабрику робітниками.

Столипінська реформа мала найбільше значення для селян України, тому що відповідала старим традиційним формам землеволодіння. Так, в 40 губерніях Росії на 1 січня 1916 р. з общини вийшло майже 24% господарів, а в Південній Україні ці дані становили 34,2% господарів. В Правобережній Україні на цей час з общини вийшло 50,7% господарів, в Лівобережній — 13,8%.

В цілому ж метою уряду при проведенні цієї реформи було створення на селі міцного, заможного селянства, опори для самодержавного режиму. До того ж, реформа сприяла розвиткові капіталізму на селі.

УКРАЇНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Війна стала некалендарним початком XX століття.

Причини війни: загострення протиріч між основними капіталістичними державами Європи. Ще в кінці XIX ст. відбувся розподіл сфер впливу, ринків збуту товарів, монополізація виробництва. Кожна з країн, що хотіла брати участь у процесах перерозподілу, вважала за необхідне діяти воєнними методами. Утворюються два військово-політичних блока: Троїстий союз та Антанта.

Приводом до війни стало вбивство у червні 1914 р. у м. Сараєво в Боснії студентом Г.Принципом спадкоємця австрійського престолу ерц-герцога Франца-Фердинанда. Під тиском Німеччини Австро-Угорщина в липні оголосила війну Сербії, а 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії. На другий день після окупації кайзерівськими військами нейтральної Бельгії війну Німеччині оголосила союзниця Франції — Великобританія. Так почалася І світова війна.

Земля України надовго стала театром воєнних дій, що катастрофічно позначилося на долі мільйонів українського населення.

Більш ніж 3,5 мли. Українців зі зброєю у руках билися на боці російській армії і 250 тис. - австро-угорської. Опинившись по обидва боки фронту, вони змушені були воювати один проти одного за чужі інтереси.