МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Підлягає поверненню на кафедру

Джерелознавство історії стародавнього світу методичні рекомендації до практичних занять

Чернівецький національний університет

2011

УДК [94 (3): 930.2] (076)

ББК 63.211 (0) 3 л 7

Д 408

Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича

Джерелознавство історії стародавнього світу. Методичні рекомендації до семінарських занять / Укл.: Воротняк І. Д. – Чернівці, 2011. – с.

Методичні рекомендації розраховані для семінарських занять з курсу “Джерелознавство” і охоплюють корпус найважливіших писемних джерел з історії Стародавнього Сходу, античної Гореції та Риму. В процесі роботи студенти повинні навчитися визначати типологію і класифікацію джерел, визначати рівень їхньої інформативності та достовірності, уміти інерпретувати отримані дані.

Для студентів факультету історії, політології та міжнародних відносин.

© Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, 2011

Методичні вказівки з курсу джерелознавства історії Стародавнього Сходу та античної історії розраховані на вироблення у студентів другого курсу спеціальності “історія” навичок і вмінь працювати з історичними джерелами та літературою, самостійно досліджувати невеликі проблеми, поставлені викладачем перед студентами при підготовці рефератів.

У системі гуманітарних наук джерелознавство – одна зі спеціальних історичних дисциплін, має свій предмет і особливі методи дослідження. Першочергове завдання фахівця-історика полягає в тому, щоб визначити час виникнення конкретного історичного джерела, його достовірність і достовірність інформації, що міститься в ньому. Частина джерел, котрі є у розпорядженні сучасних дослідників, збереглася завдяки письмовій, головним чином, літературній традиції, інша частина здобута в результаті археологічних розкопок. Загальна сукупність таких джерел складає проекцію розвитку історичної науки, є скарбницею безцінного життєвого досвіду та напруженої інтелектуальної праці багатьох людських поколінь.

Завдання курсу – ознайомити студентів з основними видами історичних джерел, охарактеризувати найважливіші принципи джерелознавчого аналізу.

Літературна спадщина, пам’ятки матеріальної культури стародавніх народів, речові й археологічні джерела, незважаючи на свою фрагментарність, певну суб’єктивність і однобічність, вражають інформаційним розмаїттям і протягом багатьох століть продовжують зберігати свою вагомість. Саме поняття про історичне джерело і його фундаментальний зміст, ставлення до нього саме як до феномену культури, результату людської діяльності в духовній і матеріальній сферах, з’явилися завдяки інтерпретації найважливіших творів обширної за своїм змістом літератури давнини. Античні оповідні або наративні джерела до цього часу слугують основним підґрунтям загальноісторичного знання, дієвого засобу усвідомлення навколишньої дійсності, своєрідного ключа для адекватного розуміння не лише окремих тенденцій генези соціальних і політичних структур стародавніх цивілізацій, але й суті всесвітньо-історичного процесу в цілому. Постійне розширення джерельної бази, подальше вдосконалення методів вивчення культурної спадщини давньосхідних і античних цивілізацій є запорукою успішного освоєння курсу всесвітньої історії. Сучасна історична наука розглядає історчине джерело як твір, створений людиною, як продукт духовної культури, що дає інформацію про розвиток людського суспільства. Сукупність джерел складає скарбницю людського знання і світового досвіду.

Проте джерела вимагають уміння отримувати з них потрібну інформацію, критично її оцінювати, інтерпретувати, робити логічні висновки і відтворювати на їхній основі взаємозв’язану картину тієї культури, суспільства, залишком якої вони виступають. Завданням джерелознавства як навчальної дисципліни є вивчення відміностей та особливостей джерел, їх ознак, типології, класифікації, принципів і методів роботи з джерелами, а також оцінка можливостей використання того чи іншого джерела або комплексу джерел з практичною метою.

Аналіз писемного історичного джерела. Писемне джерело – найбільш інформативний вид історичного джерела, і саме цим зумовлено його активне використання в навчальному процесі. Зазвичай студенти мають справу не з цілим джерелом, а з його уривком. Аналіз джерела необхідно здійснювати у такій послідовності:

1. Назва джерела, час і місце його створення, мова, якою воно написане.

2. Атрибутація (типологізація) та класифікація джерела.

3. Конкретно-історичні умови (історичний контекст) створення джерела.

4. Історія відкриття і вивчення джерела.

5. Причини та цілі створення джерела.

6. Структура змісту джерела.

7. Текстологічний аналіз джерела.

8. Сфери (або сфера) життя суспільства, про яку навна інформація в аналізованому джерелі.

9. Історична інформація, що міститься в джерелі, можливі варіанти її інтерпретації.

10. Вплив авторської позиції на зміст джерела.

11. Рівень достовірності джерела.

12. Ступінь інформативності джерела.

Зрозуміло, що далеко не завжди писемне джерело може бути охарактеризоване за всіма пунктами даної схеми. Крім того, у студентів (особливо на початковому етапі роботи) викликає труднощі така важлива складова, як класифікація джерела. Необхідно пам’ятати, що існують різні підходи до даної проблеми, однак є й доисть традиційні, загальноприйняті. Писемні історичні джерела ділять на розповідні (наративні), документальні, або актові. З-поміж розповідних джерел найчастіше зустрічаються історичні твори стародавніх авторів, твори художньої літератури, релігійні тексти, літописи (хроніки, аннали), політичні, економічні та інші трактати, біографії, промови, листи. До документальних джерел відносяться збірки законів, декрети, укази, едикти, постанови, господарські договори, кодекси, кадастри, заповіти, дипломатичні документи, присудження, ухвали народних зборів та інших органів влади і т. ін.