31. Вчення Лукреція Кара, Полібія

Послідовником вчення Епікура був римський філософ і поет Тіт Лук-рецій Кар. У своїй поемі "Про природу речей" він пов'язує всі форми сус­пільного життя винятково з розумом людини.

1. Кар заперечував втручання в життя людини якихось надприродних сил чи божественного розуму.

2. Необхідність пристосування людини до умов природи сприяло появі різних видів життєдіяльності, виникненню держави і законів. А відтак, зако­ ни і держава - результат природної творчості людей.

У ІІІ-ІІст. до н.е. поширюється вчення стоїків. Вони першими запере­чили поліс з його державно-правовими інститутами. Основами їхнього вчення була свобода особи і природне право. Прибічники цього вчення від­стоювали загальний природний закон, який мав божественний характер.

Стоїки розглядали світ (космос) у саморозвитку, а людей - як грома­дян єдиної світової держави (космополісу), де кожна особа є громадянином всесвіту. Цим самим стоїки започаткували теорію світової держави і теорію природного права. їхнім ідеалом була царська влада.

Вчення стоїків про всесвіт і природний розум відстоював грецький іс­торик Полібій (II ст. до н.е.), який був прихильником римського державного устрою. Він вважав, що держава виникла об'єктивним шляхом, а спонукало цей процес прагнення людей до взаємної підтримки і захисту. Вся життєді­яльність в державі врегульовувалась звичаями і законами, на основі яких поступово у суспільстві сформувалась уява про добро і зло, корисне і шкід­ливе. Так виникло право.

Прагнучи відшукати причини могутності Риму, Полібій сформулював теорію циклічності форм держави. В чому її суть?

1) У своєму творі "Історія в сорока книжках" він дійшов висновку про шість основних форм держави: царська влада (монархія), тиранія, аристо­кратія, олігархія, демократія, охлократія. Проводиться ідея про те, що пер-віснообщинний вождь природно перетворюється в царя. Ідеалізуючи царську владу, Полібій вважав, що вона наділяє кожного за його заслугами, а піддані підпорядковуються їй не через страх чи насильство, а за велінням розуму і з доброї волі.

2. 3 часом царська влада перетворюється на спадкову, і тоді царі змі­нюють свій аскетичний спосіб життя, перестаючи піклуватися про підлег­лих, починаючи віддаватися розкоші. Царство перетворюється на тиранію, яку Полібій характеризував як початок занепаду держави.

3. В умовах тиранії поширюються змови проти володарів, які органі­зовують відважні люди, що не бажають терпіти свавілля тирана. При під­тримці народу ці шляхетні люди скидають тирана і утверджують аристократію (правління меншості, що встановлюється за згодою народу).

4. На перших порах аристократичні правителі дбають про "спільне благо", але згодом їхня влада стає спадковою і опиняється в руках випадко­вих осіб. Тоді аристократія перетворюється на олігархію, де панує зло­вживання владою і беззаконня.

5. Проти олігархів виступає народ, який, не довіряючи попереднім формам правління, встановлює демократію і бере на себе турботу про дер­жаву. До головних цінностей демократії Полібій відносить владу більшості народу, підпорядкування законам, пошану до богів та батьків. Але посту­ пово народ забуває про ці цінності, усувається від державних справ, що спричиняє виродження демократії в охлократію.

6. Охлократію Полібій вважає найгіршою формою правління. В сус­пільстві визрівають соціальні негаразди, і це підштовхує людей до пошуку способів удосконалення державності. Вони об'єднуються навколо свого лідера і обирають його правителем - царем, встановлюючи своїми руками монархію. Розпочинається новий цикл розвитку і зміни форм правління.

Римській державі, на думку Полібія, була притаманна змішана форма правління, яка забезпечувалась поєднанням трьох влад: монархії (в особі римських консулів), аристократії (в особі сенату) і демократії (в особі народних зборів-коміцій). Інтеграція цих трьох влад в єдину змішану фор­му правління здолала тенденцію до занепаду держави.