- •1. Історія вчень про державу і право як наука і навчальна дисципліна
- •2. Предмет «історії вчень про державу і право»
- •3. Метод «історії вчень про державу і право». Критерій оцінки державно-правових вчень
- •4. Функції «історії вчень про державу і право»
- •5. «Історія вчень про державу і право» в системі юридичних наук історико-теоретичного циклу. «історія вчень про державу і право» в системі суспільних наук
- •6. Становлення державно-правових поглядів у давні часи.
- •7. Особливості державно правової думки Ближнього і Середнього Сходу Стародавнього Єгипту
- •8.Державно-правова думка стародавньої індії. Веди. Упанішади. Закони Ману
- •9. Особливості уявлень про державу і право в країнах Стародавнього Сходу
- •10. Державно-правова думка стародавньої Індії
- •11. Державно правові вчення Стародавнього Китаю
- •12. Етико-правовий аспект зороастризму
- •13. Державно правові ідеї раннього буддизму.
- •14.Державно правова думка Стародавнього Китаю. Вчення Конфуція про людину і державу
- •15. Концепція права і держави Мо-цзи і його ідеї про рівність усіх людей
- •16. Даосизм. Держава і закон у поглядах китайських легістів. «Фадзя»
- •18. Загальна характеристика античних уявлень про державу і право
- •19. Деміфологізація політико-правових поглядів у період становлення давньогрецької державності
- •20. Вчення про державу і право доби розквіту філософії та політичної думки (теорія міста-держави (5-4ст. До н. Є.)
- •24. Вчення про державу і право Епікура
- •25. Основні риси та особливості розвитку державно-правової думки доби середньовіччя
- •26. Ранньохристиянські уявлення про державу і право
- •27. Вчення отців католицької церкви про єдине християнське суспільство. Роль католицької церкви в системі соціального управління.
- •28. Теологічний світогляд середньовіччя
- •31. Вчення Лукреція Кара, Полібія
- •32. Вчення про державу і справедливість Ціцерона та Сенеки.
- •33. Трактування права римськими юристами доби Юстиніана.
- •35. Політико-правове вчення Ав-релія Августина.
- •36. Формування станово-представницьких форм правління і поява державно-правових концепцій єдиної, централізованої держави і соціального миру.
- •39. Фома Аквінський про сутність держави, права, закону. Суть філософсько-теологічної системи томізму.Класифікація законів.
- •40. Вчення Марсилія Падуанського про державу і право
- •41. Постглосатори
- •43. Вплив перших буржуазних революцій на розвиток політичної думки в Європі.
- •46. Гроцій про державу і право
- •48. Вчення Гоббса про право і державу
- •49. Вчення про державу і право Джона Локка та Девіда Юма.
- •50. Політико-правова концепція геґеля
- •51. Загальна характеристика вчень про державу і право доби просвітництва
- •52. Державно-правові погляди жан-жака руссо
- •55. Політико-правова концепція вольтера
- •56. Теорія поділу влад монтеск'є
- •57. Погляди на державу і право французьких матеріалістів-енциклопедистів ден1дідро, поая-анрі гоаьбаха, каода-адріана геаьвеція
- •58. Історична школа права Гуго,Савіньї,Пухта
- •59. Лібералізм у Франції
- •64.Державно – правові вчення в Італії: Джамбаттіста Віко, Чезаре Беккаріа
- •65. Державно правова думка в сша періоду боротьби за незалежність
- •67. Витоки державно-правової ідеології українського народу.
- •68. Українські просвітники про державу і право
- •69. Становлення поглядів на державу і право в київській русі
- •70. Політико-правова думка польського періоду в Україні
- •71. Політичні програми гетьманів України.
- •72. Державно-правові концепції в Україні наприкінці XIX— на початку XX ст.
- •74. Державно-правові вчення періоду утворення феодальної централізованої держави та зміцнення абсолютизму в Росії
- •79. Юридичний позитивізм.
- •80. Соціологічні державно-правові погляди.
- •81. Психологічна концепція права
- •86. Державно-правова теорія в. Леніна.
- •96. Теорія солідаризму л. Дюгі
- •103. Державно правові концепції в Україні перших десятиліть 20 століття
- •104. Ленінське вчення про державу і право та його послідовників
- •105. Радянське праворозуміння
- •108. Загальна характеристика західноєвропейських вчень про державу
- •109. Позитивізм та його трансформація у неопозитивізм
- •110. Соціологічні концепції права
- •111. Психологічна теорія права
- •112. Концепції відродженого природного права xXстолетія
- •113. Сучасні концепції природного права інтерсуб*єктивного напрямку: феноменологічні,екзистенціальні, герменевтичні та комунікативні концепції.
105. Радянське праворозуміння
У 20-і роки ще зберігалися різні концепції розуміння і трактування права в загальному руслі марксистсько-ленінських підходів до держави і права. Пануючою концепцією нового «революційного, пролетарського права» було його трактування як засобу здійснення диктатури пролетаріату, виразу інтересів трудящих і знаряддя їх захисту. Таку концепцію права розвивали і впроваджували в практику радянської юстиції перший радянський нарком юстиції П. Стучка та нарком юстиції СРСР Д. Курський. Зокрема, Стучка вважав, що лише класове розуміння права вносить визначеність. Друга ознака права — його охорона владою пануючого класу, правопорядок суспільних відносин, підтримуваний цим класом.
Відмінну від них концепцію права відстоював радянський юрист, заступник наркома юстиції Є. Пашуканіс (1891 — 1937). У книзі «Загальна теорія права і марксизм. Досвід критики основних юридичних понять» (1924 р.) він доводив: буржуазне право — історично найбільш розвинутий, але останній тип права, що відмирає при соціалізмі. Право він виводив генетично з відносин обміну товаровласників, вважаючи первинною клітинкою правової тканини, юридичного життя правовідносини. «Відмирання категорій (саме категорій, а не тих чи інших предписань) буржуазного права, — писав Пашуканіс, — аж ніяк не означає заміни їх новими категоріями пролетарського права». По суті він відкидав можливість і необхідність такого права. У нього праворозуміння постає як правозаперечення, правовий нігілізм.
Радянський соціолог, історик і правознавець М. Рейснер (1868—1928) вважав державу ідеологічною формою, обумовленою соціальною психологією, а право — суб´єктивним класовим правом. З позицій психологічної теорії права він визначав: кожен клас відповідно до його становища в суспільстві і з його психікою творить своє реальне і діюче інтуїтивне класове право. У роботі «Право. Наше право. Чуже право. Загальне право» (1925 р.) він характеризує «загальне право» (загальний правопорядок) при капіталізмі і соціалізмі як компроміс і об´єднання наявних у даному суспільстві суб´єктивних класових прав. «Адже однакова і буржуазна держава, і наша Радянська точно так само включає у свій загальний правопорядок і право пролетарське, селянське і буржуазне». Різниця лише в тому, що при капіталізмі пануюче положення в загальному правопорядку займає право буржуазне, а в радянському правопорядку — пролетарське право.
Таке класове перетлумачення інтуїтивного права фактично відкидає психологічне праворозуміння, індивіда з його правовою психікою, правовими домаганнями, емоціями. Тут класовість убиває право. За Рейснером, зникнення класів неминуче веде до згасання права.
У 20-і роки були навіть спроби зв´язати теорію радянської держави з теорією правової держави. У брошурі А. Малицького «Радянська Конституція» (1924 р.) декларувалося: «радянська республіка є держава правова, здійснююча свою діяльність в умовах правового режиму». Тодішній перший секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович справедливо вгледів у роботі Малицького відступ від марксистсько-ленінської апології диктатури пролетаріату («наші закони визначаються революційною доцільністю в кожен даний момент»). Каганович закликав до нещадної боротьби на «правовому фронті» проти «буржуазного юридичного світогляду».
Така боротьба супроводжувалася в 30-і роки репресіями, викорінюванням інакомислення, утвердженням єдиної концепції «соціалістичного права». її офіційне оформлення в сталінському дусі дала «І Нарада з питань науки радянської держави і права» (1938 p.), організована сталінським підручним, Генеральним прокурором СРСР А. Вишинським (1883—1954). Ставилася мета затвердити єдину загальнообов´язкову сталінську «генеральну лінію» у юридичній науці в дусі потреб репресивних органів і покінчити з усякими «ворожими», «контрреволюційними» підходами до права. В остаточній редакції відповідно до рішення Наради утверджувалося таке загальне визначення права: «Право — сукупність правил поведінки, що виражають волю пануючого класу, встановлених у законодавчому порядку, а також звичаїв і правил гуртожитку, санкціонованих державною владою, застосування яких забезпечується примусовою силою держави з метою охорони, закріплення і розвитку суспільних відносин і порядків, вигідних і бажаних панівному класу».
Чим же відрізнялося радянське право? Де чим: «Радянське право, — визначила Нарада, — є сукупність правил поведінки, встановлених у законодавчому порядку владою трудящих, які виражають їх волю і застосування яких забезпечується всією примусовою силою соціалістичної держави, з метою захисту, закріплення і розвитку відносин і порядків, вигідних і бажаних працюючим, повного й остаточного знищення капіталізму і його пережитків в економіці, побуті і свідомості людей, побудови комуністичного суспільства».
Таке визначення права ввійшло в радянську літературу як «нормативний» (а потім і «вузьконормативний») підхід до права. Ототожнення «права» і «законодавства» було безперечно позитивістським, але антиюридичним, адже за право видавалися «воля пануючого класу», закріплена в законах, неправові офіційні акти («норми»). Таке наказове «праворозуміння» стало на довгі роки офіційною установкою для юристів.
Тільки із середини 50-х pp. в умовах пом´якшення політичного режиму («відлиги») почалася боязка критика пануючої концепції радянського права. Так, С. Кечекьян, О. Піонтковський запропонували визначати право як єдність правової норми і правовідносин. Я. Николенко — як єдність правової норми, правовідносин і правосвідомості. Соціальні правила (норми) П. Недбайло запропонував трактувати як «імператив, правило належної в її межах поведінки, яке зобов´язує, забороняє, дозволяє певну дію при наявності певних умов». Український юрист дав чіткі визначення видів норм, їх структури, тлумачення і значення в суспільному житті. Відтепер, визнаючи нормативність права, пропонувалося доповнити моментами її реалізації. При цьому однак не ставилося під сумнів існуюче «радянське соціалістичне право», під яким малося на увазі тоталітарне законодавство.
На початку 70-х pp. у ході дискусії з праворозуміння була висунута концепція розрізнення права і закону, що обґрунтовувала розуміння права як необхідної форми і рівної міри (норми) свободи індивідів. Така концепція праворозуміння дозволила виявити відсутність у «соціалістичного права» і «законодавства» мінімально необхідної якості права — правового принципу формальної рівності і свободи індивідів. Вона послужила поштовхом до аналізу і з´ясування джерел права, передумов правового закону, правової держави. Однак спроби з другої половини 80-х pp. перетворення існуючого правозаперечуючого ладу в «соціалістичну правову державу», подолання позитивізму, правового нігілізму виявилися малопродуктивними і запізнілими.
Висновки
З розпадом СРСР і проголошенням незалежності України почала формуватися її самостійна правова система, очищення юридичної науки від догматичних нашарувань, «одержав-леної» заідеологізованої методології. Почалося переосмислення класичної політико-правової спадщини, відродження вітчизняного загальнотеоретичного правознавства, активна законотворча робота, результати яких відбилися в Конституції України 1996 р.
Таким чином, еволюція більшовицької політико-правової ідеології до кінця 80-х pp. минулого століття відбувалась у руслі марксистсько-ленінської теорії держави і права, забезпечуючи потреби тоталітарної політичної системи. Неправові реалії соціалізму, незмінна установка на просування до неправового комунізму позбавляли суспільство реальної правової перспективи, виключали із всесвітнього прогресу політико-правових знань. У XX ст. збулися побоювання мислителів попереднього століття про згубність необмеженої влади, яка протистоїть народу і зневажає особистість. Уроки минулого століття застерігають від зневаги досягненнями духовної культури свого народу і всього людства, світової цивілізації.