- •1. Історія вчень про державу і право як наука і навчальна дисципліна
- •2. Предмет «історії вчень про державу і право»
- •3. Метод «історії вчень про державу і право». Критерій оцінки державно-правових вчень
- •4. Функції «історії вчень про державу і право»
- •5. «Історія вчень про державу і право» в системі юридичних наук історико-теоретичного циклу. «історія вчень про державу і право» в системі суспільних наук
- •6. Становлення державно-правових поглядів у давні часи.
- •7. Особливості державно правової думки Ближнього і Середнього Сходу Стародавнього Єгипту
- •8.Державно-правова думка стародавньої індії. Веди. Упанішади. Закони Ману
- •9. Особливості уявлень про державу і право в країнах Стародавнього Сходу
- •10. Державно-правова думка стародавньої Індії
- •11. Державно правові вчення Стародавнього Китаю
- •12. Етико-правовий аспект зороастризму
- •13. Державно правові ідеї раннього буддизму.
- •14.Державно правова думка Стародавнього Китаю. Вчення Конфуція про людину і державу
- •15. Концепція права і держави Мо-цзи і його ідеї про рівність усіх людей
- •16. Даосизм. Держава і закон у поглядах китайських легістів. «Фадзя»
- •18. Загальна характеристика античних уявлень про державу і право
- •19. Деміфологізація політико-правових поглядів у період становлення давньогрецької державності
- •20. Вчення про державу і право доби розквіту філософії та політичної думки (теорія міста-держави (5-4ст. До н. Є.)
- •24. Вчення про державу і право Епікура
- •25. Основні риси та особливості розвитку державно-правової думки доби середньовіччя
- •26. Ранньохристиянські уявлення про державу і право
- •27. Вчення отців католицької церкви про єдине християнське суспільство. Роль католицької церкви в системі соціального управління.
- •28. Теологічний світогляд середньовіччя
- •31. Вчення Лукреція Кара, Полібія
- •32. Вчення про державу і справедливість Ціцерона та Сенеки.
- •33. Трактування права римськими юристами доби Юстиніана.
- •35. Політико-правове вчення Ав-релія Августина.
- •36. Формування станово-представницьких форм правління і поява державно-правових концепцій єдиної, централізованої держави і соціального миру.
- •39. Фома Аквінський про сутність держави, права, закону. Суть філософсько-теологічної системи томізму.Класифікація законів.
- •40. Вчення Марсилія Падуанського про державу і право
- •41. Постглосатори
- •43. Вплив перших буржуазних революцій на розвиток політичної думки в Європі.
- •46. Гроцій про державу і право
- •48. Вчення Гоббса про право і державу
- •49. Вчення про державу і право Джона Локка та Девіда Юма.
- •50. Політико-правова концепція геґеля
- •51. Загальна характеристика вчень про державу і право доби просвітництва
- •52. Державно-правові погляди жан-жака руссо
- •55. Політико-правова концепція вольтера
- •56. Теорія поділу влад монтеск'є
- •57. Погляди на державу і право французьких матеріалістів-енциклопедистів ден1дідро, поая-анрі гоаьбаха, каода-адріана геаьвеція
- •58. Історична школа права Гуго,Савіньї,Пухта
- •59. Лібералізм у Франції
- •64.Державно – правові вчення в Італії: Джамбаттіста Віко, Чезаре Беккаріа
- •65. Державно правова думка в сша періоду боротьби за незалежність
- •67. Витоки державно-правової ідеології українського народу.
- •68. Українські просвітники про державу і право
- •69. Становлення поглядів на державу і право в київській русі
- •70. Політико-правова думка польського періоду в Україні
- •71. Політичні програми гетьманів України.
- •72. Державно-правові концепції в Україні наприкінці XIX— на початку XX ст.
- •74. Державно-правові вчення періоду утворення феодальної централізованої держави та зміцнення абсолютизму в Росії
- •79. Юридичний позитивізм.
- •80. Соціологічні державно-правові погляди.
- •81. Психологічна концепція права
- •86. Державно-правова теорія в. Леніна.
- •96. Теорія солідаризму л. Дюгі
- •103. Державно правові концепції в Україні перших десятиліть 20 століття
- •104. Ленінське вчення про державу і право та його послідовників
- •105. Радянське праворозуміння
- •108. Загальна характеристика західноєвропейських вчень про державу
- •109. Позитивізм та його трансформація у неопозитивізм
- •110. Соціологічні концепції права
- •111. Психологічна теорія права
- •112. Концепції відродженого природного права xXстолетія
- •113. Сучасні концепції природного права інтерсуб*єктивного напрямку: феноменологічні,екзистенціальні, герменевтичні та комунікативні концепції.
96. Теорія солідаризму л. Дюгі
Ідеї солідаризму, оформлені в соціологічній доктрині О.Конта про суспільство як єдність цілого, набули значного поширення наприкінці XIX — на початку XX ст. На противагу індивідуалізму і лібералізму прихильники солідаризму скептично ставилися до суб´єктивних прав як роз´єднуючих членів суспільства, що додають йому атомарного характеру. На відміну від соціалістів, які закликали до знищення буржуазії і революційного звільнення пролетаріату, вони вважали ці класи взаємозалежними і рівно необхідними для суспільного виробництва. Набуває розвитку соціально-позитивістське правознавство.
Висунуте засновником соціології Контом поняття «солідарність» одержало розвиток у книзі французького соціолога-пози-тивіста Еміля Дюркгейма (1858—1917) «Про поділ суспільної праці» (1893 p.). її автор доводив, що класова структура суспільства обумовлена поділом праці і тотожна йому, а отже класи, у т.ч. буржуазія і пролетаріат, повинні спільно і солідарно трудитися в системі суспільного виробництва. Право є не що інше, як «безпосередній результат соціальних чинників».
З обґрунтуванням класової солідарності виступив на початку XX ст. теоретик конституціоналізму, професор з Бордо Леон Дюгі (1859—1928). У книгах «Держава, об´єктивне право і позитивний закон» (1901 p.), «Суспільство, особистість і держава» (1908 р.) та інших він обґрунтовував закономірність нерівності людей, поділу суспільства на класи, кожний з який виконує соціально необхідну функцію, чим і обумовлена соціальна солідарність. «Злочином є проповідувати боротьбу класів, — писав Дюгі, — і я думаю, що ніяким чином ми не йдемо до знищення одного класу іншим, а, навпаки, до режиму координації та ієрархії класів».
Відкидаючи революційний синдикалізм, який закликав робітників до насильств і страйків на захист своїх професійних інтересів, Дюгі визнавав корисність мирного синдикалізму, організацій «з визначеною юридичною структурою, складених з людей, вже об´єднаних спільністю соціальної роботи і професійних інтересів». Синдикати, на його думку, дають надійну гарантію від сваволі правлячих. Органічною формою цієї сили спротиву може бути професійне представництво в парламенті й інших представницьких установах. Майбутнє суспільство, висловлював впевненість Дюгі, складається із синдикалістських груп, сильно інтегрованих, які ввійдуть у федерації за професіями, наділених політичним представництвом, що забезпечить обмеження влади уряду. Завдяки прийнятому за взаємною згодою регламенту, який визначить відносини між класами і їх взаємозв´язок, послабиться або й припиниться класова боротьба.
Іншим перетворенням стане, писав Дюгі, знищення права власності. Воно «поступиться місцем поняттю власності, як соціальної функції». Власність, залишаючись приватною, розглядається ним слідом за Контом не як суб´єктивне право індивіда, а як його обов´язок вільно, повно і досконало виконувати соціальну функцію власника. Таким чином, французький юрист пропонував замінити поняття суб´єктивного права поняттям соціальної функції й обов´язком.
На відміну від Конта, який вважав право пережитком, Дюгі визнає необхідність права в промисловому суспільстві, прав і договорів синдикатів. Усвідомлений факт солідарності породжує соціальну норму, дисциплінуючу суспільство. Вона стоїть вище держави і позитивних законів, що лише служать її здійсненню. «Норма права покладає на всіх обов´язки не робити нічого, що суперечить суспільній солідарності, і робити все для розвитку цієї солідарності». Соціальна норма стане «органічним законом громадянського життя».
Отже, держава в її колишній формі, за Дюгі, зникне. її місце починає займати новий лад, «більш гнучкий, більш гуманний, більш захищаючий індивіда», з новою системою прав колективів і прав індивідів. В його основі два моменти: децентралізація, федералізм класів, організованих у синдикати; соціальна норма, заснована на факті взаємної залежності і солідарності. Те й інше буде обмежувати діяльність правлячих і зобов´язувати державу до позитивних дій. Сама держава стане системою публічних служб, що існують у суспільстві й обслуговують її.
Концепція «Корпоративної» держави Дюгі включала вимогу ліквідації парламентаризму, загального виборчого права і заміни його прямим професійно-корпоративним представництвом в органах державної влади всіх професійних груп населення. Його ідеями скористалися італійські та німецькі фашисти, що значною мірою зумовило падіння авторитету дюгізма після другої світової війни.
97.
Модернізованою формою юридичного позитивізму є нормативізм (нормативістська теорія права), основні засади якого обгрунтував австрійський професор права Ганс Кельзен (1881-1973). Він розглядав право як специфічну нормативну систему, не пов'язану з іншими нормативними системами суспільства (мораллю, релігією, звичаями, природним правом). На думку Кельзена, вирішальним критерієм права є "елемент сили". Будь-яка правова норма набуває сили за умови її схвалення сувереном. Отже, право - це примусовий нормативний порядок, який вимагає належної поведінки, узгодженої з приписами конституції і законів.
Наука, яка намагається пізнати сутність права, неминуче втрачає свою об'єктивність, викривлює справжнє відображення правової дійсності. Вчений дає відповідь на запитання, чому так відбувається. Якщо наука, роздумує він, ставить перед собою мету докопатись до глибин розкриття права, то вона зазвичай переходить у площину суб'єктивізму, займає ту чи іншу ідеологічну позицію і вже з її платформи дає трактування права і визначення його соціальної ролі.
Право, на думку вченого, повинно бути деідеологізованим. Тільки у цьому випадку воно може виступати об'єктивним регулятором суспільних відносин і відповідатиме своєму призначенню.
Головним джерелом єдності і системності норм права є основна норма, яка є підмурком конституції, з якої випливають закони та інші правові акти. Виходячи з основної норми, будується вся система права, в якій одні правові норми випливають з інших (так, з основної норми випливає конституція, а з неї - інші нормативні акти). На останній сходинці системи права містяться індивідуальні норми, створювані судовими та управлінськими органами.
З таких же позицій підходив Кельзен до конструювання теорії держави, яку він вбачав як урегульовану, упорядковану, нормативну систему примусу. Вона є такою системою суспільних відносин, де воля одних є мотивом поведінки для інших. Держава, в його уявленні, - це уособлення правопорядку, нормативний примусовий порядок людських відносин панування і підкорення.