Східне партнерство: асиметрія очікувань і можливостей

За півтора роки, які минули з моменту офіційного започаткування Східного партнерства, відбулось поступове організаційне оформлення і функціональне наповнення даної ініціативи. Однак, вже на початковому етапі цього процесу виявились суперечності між цілями його учасників, задекларованим рівнем взаємодії та справжнім політичним і практичним змістом Східного партнерства. Очікування країн Східної Європи стосовно цього проекту, хоча і варіювались в залежності від місця європейської інтеграції в їхній зовнішній політиці, але були зосереджені переважно у політичній і геополітичній площині, тоді як підхід Європейського Союзу, попри відмінності у позиціях окремих держав-членів, був спрямований головним чином на здійснення функціональних завдань зі стабілізації східноєвропейського простору. Ця первинна асиметрія очікувань істотно вплинула на вироблення початкових параметрів Східного партнерства..В подальшому вона була ускладнена наростанням асиметрії можливостей для втілення анонсованих заходів. Ця друга асиметрія спричинена, з одного боку, ефектом глобальної економічної кризи, а з іншого, неготовністю учасників, причому як держав ЄС, так і східноєвропейських країн, витрачати ресурси для впровадження проекту без гарантованих результатів. Така подвійна асиметрія очікувань і можливостей створювала атмосферу невизначеності, в якій перспективи Східного партнерства як цілісного проекту виглядали неоднозначно.

Протягом 2010 року відбулось декілька подій, які до певної міри змінили політичний контекст у Східній Європі, а з ним й умови реалізації Східного партнерства. Це стосується зміни правлячої команди в Україні та спровокованої нею модифікації зовнішньополітичного курсу України, наростання протиріч у російсько-білоруських стосунках, збереження нестабільності в Молдові та тенденції до нормалізації російсько-польських стосунків. Євросоюз, зі своєї сторони, також вдався до кроків, покликаних продемонструвати дієздатність і ефективність Східного партнерства. Так, було видано мандат на укладення угод про асоціацію з Грузією, Молдовою, Вірменією та Азербайджаном, завдяки чому усі країни Східного партнерства, окрім Білорусі, були «зрівняні» у питанні майбутнього формату відносин з ЄС. Також було проведено низку заходів в рамках багатостороннього виміру Східного партнерства як формального, так і неформального характеру, що дозволило забезпечити належну динаміку цього проекту.

На тлі подібних зрушень виникає питання, наскільки вони впливають на функціональну та політичну спроможність Східного партнерства, і чи уможливлюють вони подолання або принаймні послаблення асиметрії очікувань та можливостей задля перетворення Східного партнерства на по-справжньому спільний і пріоритетний проект для всіх його учасників? Для цього необхідно проаналізувати первинну конфігурацію Східного партнерства, умови, в яких відбувалось його становлення, і які призвели до утворення вказаної асиметрії очікувань та можливостей, та значення змін, що сталися у політичному просторі Східної Європи за останній рік, для функціонування даного проекту.