6. Етнічні спільності

Такого роду спільності називають також кровнородинними або спільностями, що виділяються на основі особливої культури. До них відносять: племена, народності, нації. В усякому разі, при вивченні етнічних суспільних структур, явищ, процесів, центральною базою є категорія «етнос», що від грецького походження означає: зграя, гру­па, рій, плем 'я, народ.

Існує багато підходів, концепцій щодо трактування та визначення ключового поняття «етнос». Одні вчені (наприклад, американський соціолог Л. Уорнер) допускають застосування етнічного терміна до кожної людини, котра сама себе вважає (або її вважають) членом гру­пи, що має певну культуру і бере участь у діяльності групи. На думку

79

інших вчених (німецький етнолог В. Мюльман), «етнос» розуміється як відповідна єдність та самоусвідомлення. Під цим розуміють і су­купність людей, котрі колективно і несвідомо приписують собі певні ціннісні характеристики (М. Маже, французький етнолог).

Розглядаючи категорію «етнос» як основну одиницю етнічної класифікації людства, В широкому розумінні її ототожнюють із по­няттям «народ», «національність» - як особливу форму колективного існування людей.

Головним етнічним визначником потрібно вважати етнічну само­свідомість, котра розглядається як усвідомлення членами кожного ет­носу своєї належності до певної етнічної спільноти, що грунтується на спільності мови, культури, історичної долі, визнанні особливих рис.

На відміну від раси, як продукту біологічного розвитку, соціальні спільності являли собою результат соціальної взаємодії (спілкування, вірування, звичаї, ритуали), які об'єднували людей.

Еволюціоністи створили теорію розвитку етнічних спільностей, де початком була сім'я. Більш обширним злиттям був рід - історично перші соціальні спільноти людей, природні кровнородинні об'єд­нання. Роди об'єднувались у певні племена, пов'язані не тільки кров­ною спорідненістю, а і вірою. Об'єднання кланів складало плем'я. Племена - більш висока форма організації, які в процесі культурного розвитку об'єднувались в народності, а ті - на вищих стадіях роз­витку економічних, політичних та інших зв'язків - перетворювались в нації. Розглянемо лише основні спільності.

«Народ» - термін багатозначний. Мовою політичних наук «наро­дом» називають трудящі верстви, класи міста і села. Мовою соціаль­них наук - це спільності, які в етнічній ієрархії стоять між нацією та племенем. Вони стійким чином пов'язані з територією, мають свою мову, культуру, систему влад, політичний лад. Народ - це культурно-історична спільність людей. Цей термін може бути синонімом корін­ного етносу країни або синонімом розповсюдженого по світу етносу. У суспільствознавчій літературі чимало плутанини щодо цієї катего­рії, тому її не завжди коректно використовують (застосовують) як на етнологічному, так і на політичному рівні. Фактично народ - це все населення певної країни або держави.

«Нація» розглядається як етнічна та політична категорії. Нація - це і своєрідний ступінь розвитку культури. Це — стійка спільність людей, що історично виникла на базі спільної мови, території, економічного життя, психічного складу, що проявляється у спільності культури. На­ції виникали в період зародження капіталізму, коли формувалися полі­тичні організації, внутрішній ринок, культура, господарський уклад. Вони є численнішими за народності. На підґрунті єдиної території, мо­ви, культури та економіки сформовувався єдиний національний харак­тер та психологічні особливості.

Хоч за своєю специфікою термін «нація», як і етнос, означає «на-80

Ж род», в сучасному етнологічному вжитку їх все ж слід розрізняти. Те, що в нас називають нацією,- фактично відтворює етнічну специфіку. У широкому розумінні, нація - це етнос, спільнота, яка склалася на підґрунті етнічних племінних цінностей, яким притаманний природ­ний біологічний характер.

Існують також багатонаціональні держави, створюючи характер­ний національний тип, наприклад США, де нація ідентифікується з державою. Однак не завжди держава може бути ознакою нації. У су­часному світі практично не існує етнічно гомогенних (однорідних) країн. Соціологи підрахували, що лише кільканадцять країн (близько 7%) умовно можна віднести до етнічно гомогенних, де вся основна етнічна спільнота складає майже сто відсотків населення. У майже 25 країнах основна етнічна спільнота сягає 90% усіх мешканців, ще у 25 країнах вона становить 75-90%, більш ніж у тридцяти країнах - від 50 до 70%, у близько сорока країнах - менш ніж половину населення. В окремих випадках кількість етнічних груп в одній країні перевищує навіть сто.

Такого роду різноманітність етнічного складу населення є резуль­татом дії різного роду чинників, зокрема міграцій великих мас людей, які відбувалися в усі періоди історії, що викликали масштабне і швид­ке змішування представників різних народів, формували численні етнічні спільноти в межах конкретної країни.

Україна належить до багатонаціональних країн. За даними пере­пису населення 1989 р., на її території проживає понад 127 етносів, зокрема:

-українці (37,4 млн чол.);

• росіяни (11,4 млн чол.);

• інші етнічні групи, котрі налічуюють від 300 тис. і більше (по­ над 1млн чол.): євреї, поляки, білоруси, болгари, молдавани, угорці, румуни, цигани, татари та ін.

Термін «національність», як невід'ємний «атрибут», вживається також у двох значеннях:

• як належність до певної нації;

• як спільність людей, які створили свою власну особливу культу­ ру, але не мають за собою незалежного політичного статусу буття (не досягли ступеня сформованості нації). Значення нації ґрунтується на тому, що:

ц е стійка форма спільності; вона створює стійкий культурний наслідок; формує відчуття ідентифікації особи зі спільностями (тобто на­лежність до нації - це наявність мови, зв'язок з рідною землею, місце в історії - основа самовираження осіб); створює міцне відчуття солідарності між членами і антагонізм щодо чужих.

81

Ці риси, в свою чергу, спричиняють виникнення суспільних рухів і крайніх ідеологій. Серед них особливе місце займає націоналізм. Під націоналізмом розуміємо, як правило:

с истему політичних ідей; певний комплекс установок; суспільний рух.

Націоналізм виступає в різних формах: від патріотизму (готов­ність на жертви заради власної нації) і до крайньої екстремістської форми. Основна ідея націоналізму - це визнання індивідуальних особ­ливостей власної нації як найбільшої цінності, перевищене підкрес­лення власної нації і «приписування» їй особливої історичної місії (довіра нації). Тут виявляється і схильність до містицизму, міфологі-зації, нетерпимість до чужої нації, що іноді межує із расизмом.

Соціологи припускають, що з десятиліттями на зміну нації може прийти, ймовірно, форма спільноти, яка об'єднає ще більшу кількість людей і стане формою більш високої культури. Першою ознакою цього є спільне економічне та фінансове поле більшості європейських країн, «прозорість» кордонів.

7. Спільності, засновані на схожості поведінки

До такого роду спільностей, в загальному, відносять: різні натов­пи (юрба), публіку, аудиторію. Це відносно вільні соціальні угрупо­вання без наявності інституціонального внутрішнього зв'язку, але для них характерним є схожість поведінки членів. Такого типу спільності іноді визначають як агрегати - випадкові скуплення людей - або як квазігрупи. Ці форми поділяються на натовп, публіку, аудиторію. Іноді сюди відносять і соціальні кола.

Для такого роду групи характерними є риси:

¹ спонтанність їх утворення;

¹ нестійкість взаємостосунків;

¹ відсутність різноманіття у взаємовідносинах;

¹ короткочасність спільних дій.

Подібні спільноти, як правило, існують недовготривало, після чо­го розпадаються.

Натовп - це тимчасове скупчення великої кількості людей, які спонтанно реагують на одні й ті ж стимули в безпосередньому контакті. Це - свого роду система, до якої входить:

г рупа людей;

спільна територія, що допускає безпосередній контакт;

схожа реакція поведінки на певні стимули.

82

У натовпу немає групової структури у вигляді системи статусів та ролей, немає єдиних норм та звичок поведінки. Людей у натовпі об'єднує психічний зв'язок, що базується на схожих імпульсах, емо­ціях, реакціях. Одним з перших, хто фундаментально вивчив явище натовпу, був французький учений Г. Лєбон (кін. XIX - поч. XX ст.), вбачаючи у ньому руйнівну силу. Характерними рисами натовпу є: анонімність, психічне зараження, навіювання та наслідування. Вче­ними з'ясовано, що чим довше людина перебуває у натовпі, тим слабше проявляється в неї раціональний контроль, тим сильніша сприйнятли­вість до всілякого зла.

Натовпу часто притаманні: агресія, домагання чогось, демон­страція чогось (погляди, протести), переляк. За цими рисами і поділяють натовпи. Велике значення має так званий «гіпноз на­товпу».

Натовп - колективно-психологічний феномен, конкретна група осіб, котрі безпосередньо (психологічно і практично) взаємодіють одна з одною. Масштаб діяльності натовпу обмежений кількістю йо­го учасників (від кількох чол. до кількох тис. чол.), часом (хвилини, години), простором (вулиця, стадіон, поле). Натовп може бути неса­мовито агресивним, вкрай захопленим, панічним. У натовпі втрача­ють значення індивідуальні та статусні відмінності, ознаки, соціальні норми і табу, що діють у звичайних умовах. Натовп змушує окремих людей однаково діяти та чинити бешкет, знищує будь-яку спробу опору або сумніву. Поведінка шаленого натовпу має свою логіку (прояви помсти), свій рольовий механізм (підбурювачі, активісти, «спікери»).

У соціології розрізняють кілька основних типів натовпу:

в ипадковий, коли кожний член має спонтанні миттєві хвилинні цілі (черги в магазині, натовп зівак);

цільовий {конвенційний), коли люди зібралися у спільному місті невипадково, а із заздалегідь поставленою метою (учасники ре­лігійної служби, глядачі спортивних змагань, слухачі концер­тів) (у них дуже багато спільного із публікою); експресивний, коли, на відміну від цільового, люди збираються для того, щоб висловити свої почуття та виявити інтереси (мо­лодіжні дискотеки, міські танцмайданчики, музичні фестивалі, святкові гуляння);

активний натовп - будь-який з попередніх видів натовпу, який виявляє себе в дії.

Натовпи порівнюють із масами. Маси дещо подібні до натовпів: безліч людей не пов'язані будь-якою формальною організацією, але підкоряються однотипним шаблонам поведінки, здатні перейнятися певними настроями (страх, гнів, ненависть).

83

Досить специфічний погляд на природу натовпу через призму по­ведінки в «масовому суспільстві» у французького соціолога С. Мас-ковічі («Вік натовпів»). У своїх висновках автор опирається на по­гляди відомих класиків Г. Тарда, Г. Лєбона, 3. Фрейда. Натовп, маса порівнюється із «соціальною твариною», що «зірвалася з прив'язі». В ньому зникають моральні заборони, згладжуються відмінності між людьми, які, в свою чергу, можуть вдаватися до низьких героїчних або мученицьких дій. Натовп зводиться до людської маси, що безпе­рервно перебуває в стані вирування. В таких умовах людина втрачає сенс буття і почуття.

Публіка, на відміну від натовпу, представляє собою духовну спіль­ність, форму колективного життя. Публікою називають скупчення певної кількості людей, які охоплені очікуванням певних емоцій. Тут існує загальна зацікавленість та спільність думок. Якщо у натовпі особистість нівелюється (зливається з масою), то у публіці вона отримує можливість самовираження.

Одним з перших, хто на фундаментальному теоретичному рівні дослідив феномен публіки, був французький соціолог Г. Тард (кін. XIX ст.). У своїй праці «Думка і натовп» він теоретично об­ґрунтував вихід на арену історії такої форми колективного життя і такої спільності, як публіка, котра в інтеграції із появою за­собів масової комунікації сприяє зростанню духовного потен­ціалу особистості та її самореалізації, що перетворює публіку на духовну спільність з широким діапазоном вибору середовища спіл­кування.

Суттєвим поштовхом до розвитку формувань публіки була поява засобів масової інформації (газети, радіо, телебачення, кіно). Це -найчисленніші форми об'єднання людей. За різновидами: зібрана пу­бліка (коли люди знаходяться на спільній (глядацькій), «обмеженій» території і можуть контактувати один із одним), і незібрана (глядачі ТВ, слухачі радіо, читачі газет).

Під аудиторією розуміють соціальну спільність людей, яка об'єднана взаємодією із зовнішнім комунікатором - індивідом або групою, котра володіє інформацією і доводить її до цієї спільноти. В принципі поняття аудиторія та публіка в більшості випадків тотож­ні. Будь-яка аудиторія має тенденції до поділу на окремі спільності (кола), в яких починається взаємне спілкування, обмін думками про отриману інформацію. Це дозволяє кожній виділеній спільності, ко­трі називаються соціальними колами, формувати загальну думку щодо певних подій.

Як вже зазначалося, соціальні кола - це соціальні спільності, які спонтанно створюються з метою обміну інформацією між її членами. Такого роду спільноти не ставлять перед собою спільних цілей, не докладають спільних зусиль, не мають виконавчого апарату. Існує кілька різновидів соціальних кіл:

84

контактні (спільності людей, котрі постійно зустрічаються, мають спільну зацікавленість у темі дискусій); професійні кола (спільноти, члени котрих збираються для об­міну інформацією, виключно за професійними ознаками); дружні кола (члени яких об'єднані дружніми відносинами); статусні кола (утворюються на основі обміну інформацією се­ред людей, які мають однакові або близькі статуси).

Іноді такого роду квазіоб'єднання можуть розглядатися як деякі перехідні утворення на шляху до стійких соціальних груп, де вони набирають організованості, стійкості, структурності.

Контрольні запитання:

1. Соціальна група. Типологія, структура, різновиди.

2. Сім'я як основна суспільна ланка.

3. Особливості та різновиди соціально-територіальних спільнот.

4. Структуралізація етнічних спільностей.

5. Натовп та публіка: характерні та відмінні риси.

Теми рефератів:

1. Етнокультурні характеристики та відмінності сімей народів світу.

2. Натовп та публіка: різновиди, відмінності культури поведінки.

Додаткова література (до теми 5):

Головаха Є. І. Структура групової діяльності.- К., 1979.

Левада Ю. Людина, натовп і маса в громадській думці // Соціологія: теорія, ме­тоди, маркетинг,- 1998.- № 1-2.

Мацковский М. С. Социология семьи: проблемы теории, методологии и мето­дики.-М., 1989.

ПічаВ. М. Соціологія сім'ї-Львів, 1995.

Піча В. М. Соціологія міста.-Львів, 1995.

ПіренМ. І. Етносоціологія.-Чернівці, 1996.

Рудницька Т. Етнічні спільності України: тенденції соціальних змін- К., 1998.

Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. Вип. 4,-Львів, 1996.

87

Тема Є СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА