Білет 36.

Засоби милозвучності української мови. Основні чергування голосних і приголосних звуків.

Можна виділити три основні засоби милозвучності, які використовує українська мова.

1. Вільний рухомий основний наголос і побічні наголоси в слові. Вони ритмізують усне мовлення, надають йому співучості.

2. Уникання збігу однотипних за місцем і способом творення приголосних в одному слові або на стику слів.

3. Важливим засобом милозвучності є також уникання збігів голосних (насамперед) та збігів приголосних. Цим досягається плавність у вимові слів, словосполучень і речень.

Для цього використовуються: а) вставні та приставні голосні: вікно — вікон, весна — весен.б) фонетичні варіанти слів: прийменник з, із і зі; частки би, б, ж; варіанти частки -ся і -сь, варіанти префікса від- і од- тощо; в) чергування у—в, і—й.

4. Крім, так би мовити, природних, є й художні засоби милозвучності мови. Сюди належать, зокрема, асонанси, алітерації, анафори, епіфори.

Асонанс — повторення підряд чи близько однакових голосних звуків: Які вогні в височині! Свій зір туди зведи. Вони зрідні тобі й мені.

Алітерація — повторення підряд чи близько однакових приголосних звуків.

Анафора — повторення на початку речень або його частин однакових сполучень звуків, слів або поєднань слів: В вирі вирію вирла вирлаті вирують — просто вирла вирують високих вирлатих зірок.

Епіфора — повторення в кінці речень або його частин однакових сполучень звуків, слів або поєднань слів: Виють собаки, віщують недолю, і небачені птиці літають уночі над селом і віщують недолю. І реве худоба вночі і віщує недолю (О.Довженко).

Найпоширеніші випадки чергування голосних звуків: [е] - [о]: брести – бродити; [і] - [а]: лізти – лазити; [е] - [і]: гребти – вигрібати; [о] - [а]: допомогти – допомагати. [е] - [и] – нуль звука: беру – збирати – брати.

Найпоширеніші випадки чергування приголосних звуків *[г] - [ж] - [з]: друг – друже – друзі.[к] - [ч] - [ц]: ріка – річечка – у ріці.[х] - [ш] - [с]: цокотуха – цокотушин – цокотусі.*[г], [ж], [з] + -ськ-, -ств-= -зьк-, -зтв Прага – празький.[к], [ч], [ц] + -ськ-, -ств-= -цьк-, -цтв козак – козацький.[х] - [ш] - [с] + -ськ-, -ств-= -ськ-, -ств; чех – чеський.

Білет 37. Особливості правопису відмінкових закінчень іменників (родовий відмінок іменників II відміни чоловічого роду однини, давальний, кличний відмінок).

**Родовий відмінок. 1. У родовому відмінку однини іменники чол. роду залежно від їх значення мають закінчення -а, -я або -у, -ю. Іменники середн. роду закінчуються тільки на -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі): міста, села; плеча,

2. Іменники чол. роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі), коли вони означають: а) назви осіб, власні імена та прізвища: промовця,; Андрія; також персоніфіковані предмети та явища: Вітра та ін.; б) назви тварин і дерев: ведмедя,ясеня; в) назви предметів: гвинта, замка; г) назви населених пунктів: Воронежа, Голосієва, Житомира; ґ) інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності -ов-, -ев- (-єв-), -ин- (-їн-): Дінця, Дністра,; д) назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, тижня; числові назви: десятка, мільйона, мільярда; е) назви машин і їх деталей: автомобіля, дизеля; є) терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода, конуса;

3. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чол. роду на приголосний, коли вони означають: а) речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту; але хліба; б) збірні поняття: ансамблю, атласу; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барвінку, бузку, буркуну; в) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, ґанку, даху; але (переважно з наголосом на закінченні):, куреня, млина, хліва; -а (-я) вживається також в іменниках — назвах архітектурних деталей: еркера, карниза,; обидва закінчення — -а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота; г) назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу; ґ) переважна більшість слів із значенням місця, простору тощо: абзацу, байраку,яру; але: горба, хутора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, ярка; д) явища природи: вихору, вітру, вогню,; е) назви почуттів: болю, гніву; є) назви процесів, станів, властивостей, ознак: авралу, бігу, винятку, галасу, грипу; ж) терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси: аналізу, електролізу, імпульсу; з) назви ігор і танців: баскетболу, вальсу; але: гопака, козака; и) більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водогону, вододілу, водопроводу; і) переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову; ї) назви річок, озер, гір, областей: Амуру, Дунаю, Сибіру.

** Давальний відмінок. У давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві, -єві або -у, -ю.

Закінчення -ові (у твердій групі), -еві (у мішаній групі та в м’якій після приголосного), -єві (у м’якій групі після голосного та апострофа) мають іменники чол. роду: будинкові, відмінкові, директорові; журавлеві, каменеві. Ці ж іменники приймають і закінчення -у (-ю): будинку, відмінку.

Паралельні закінчення -ові та -у мають також іменники середн. роду із суфіксом -к-, що означають малі істоти: дитяткові — дитятку.

2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають: а) іменники середн. роду: місту, селу, святу; прізвищу. У деяких словах можливі також закінчення -ові, -еві: лихові, містові, серцеві;

б) іменники чол. роду на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн): Київ — Києву.

** Кличний відмінок. Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю), -е.

1. Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема, із суфіксами -ик, -ок, -к-о), іншомовні імена з основою на г, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж): батьку, синку, ударнику; Джеку, також іменники діду, сину, тату.

2. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віталію, вчителю.

3. Закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи із суфіксом -ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж: Богдане, голубе, друже.

4. Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), як Глібов, Королів, при звертанні мають як форму називного, так і форму кличного відмінка: Глібов і Глібове та ін. Географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е: Києве, Лебедине, Львове.