Білет 52. Мовленнєвий етикет лікарів, фармацевтів

Лікареві необхідно вміти будувати діалог. Щоб одержати зрозумілу відповідь від пацієнта, направити процес передачі інформації в потрібне русло, перехопити й удержати ініціативу в бесіді, активізувати увага пацієнта, зробити спілкування більш ефективним, треба знати техніку постановки питань і техніку відповідей на них. Шляхом свідомого використання різного типу питань сучасний лікар повинен уміти "розговорити" мовчазного, закритого пацієнта й у той же час повинен уміти вчасно зупинити занадто говіркий хворого.

Лікар повинен уміти не тільки говорити, але й слухати. Уміння слухати є одним з головних показників риторичної культури, оскільки одним з найважливіших принципів роботи медробітника повинно бути виняткова увага до пацієнта. Лікар повинен уміти володіти певними формулами мови. Лікар повинен уміти використати весь багатий потенціал лінгвістичних засобів впливу.

Лікар повинен володіти нормами мовного етикету, основою якого є категорія ввічливості.

Лікар повинен уміти мати поняття про невербальні засоби спілкування таких, як: поза, жест, погляд, дистанція, маніпуляція із предметами. Він повинен уміти інтерпретувати невербальні засоби спілкування, щоб зрозуміти те, що пацієнт не хоче або не може виразити вербально.

Таким чином, можна констатувати величезну роль риторики й культури мови в підготовці сучасних медиків.

Білет 53. Лікарі-письменники: діяльність і творчість

Степан Васильович Руданський – визначна й трагічна постать в історії української культури. Здібний стипендіат Петербурзької медично-хірургічної академії, лікар, що безкоштовно лікував бідняків і завжди був їхнім заступником, чоловік, який мужньо протистояв власній хворобі, смілива людина. Він рішуче викривав махінації чиновників, зокрема, під час епідемії холери. Демократ, котрий бачив усі несправедливості та бажав поліпшити долю народу.

Талановитий український поет, який поєднав у творчості і романтичні, і гостро-соціальні, і фольклорно-гумористичні мотиви, але став відомим тільки по смерті.

Творчий розвиток Руданського-поета мав чітко визначені періоди: кам 'янець-подільський – з 1851 по 1855 р., петербурзьский – з 1856 по 1861 р. та ялтинський – з 1862 по 1873 р. З кам 'янець-подільським періодом зв 'язується літературне початківство Руданського.Як і всі українські романтики, почав він з балад та романсів, на котрих бачимо виразні сліди захоплення поезією Метлинського, Костомарова,Жуковського, Пушкіна, Міцкевича, раннього Шевченка, а також польських романтиків Гощинського, Осташевського, Мальчевського. Петербурзький період найкоротший, зате найпліднійший – це час творчого розквіту поета. Нарешті, в ялтинський період Руданський визначився головним чином як перекладач.

Одним з письменників, які найбільшою мірою втілили у своїй творчості драматичні колізії епохи і мали найбільший вплив на формування художнього обличчя минулого століття, став Михайло Опанасович Булгаков. Він надає нового звучання реалістичним традиціям («Записки юного врача»), поглиблює психологізм, поєднуючи його з аналізом суспільної драми («Белая гвардия»), надає нового дихання гоголівській художній традиції, створює меніппею (тобто багатоплановий, багатожанровий твір) «Мастер и Маргарита», поєднавши в ньому романтичну, сатиричну, філософську, релігійну. містичну. сатиричну складові. Твори Булгакова перекладені на численні іноземні мови, багаторазово екранізувалися.

Михайло Опанасович Булгаков провів дитинство і молодість у Києві, закінчив медичний факультет Київського університету св. Володимира. Коли почалася перша світова війна ще студентом працював у військових шпиталях міста. Пізніше працював тут приватнопрактикуючим венерологом. Тему впливу цього етапу життя на творчість письменника неодноразово порушували вітчизняні й зарубіжні літературознавці. М.Павловський образно висловився так: «Булгаков макав свої пензлі в Київ, щоб йому не доводилось зображати». Ю.Віленський зібрав багатий матеріал про лікарські витоки художнього світу Майстра. Цей аналіз дає право, за висловом Ю.Щербака, стверджувати також, що «Булгаков макав свої пензлі в медицину, щоб йому не доводилось зображати».

Книги письменників-лікарів, присвячені своїй професійній сфері, складають своєрідний цикл, який відображає всю історію вітчизняної медицину ХХ сторіччя. Валер'ян Петрович Захаржевський почав вчитися на медичному факультеті Київського університтету ще до першої світової війни, у 1916 р. склав іспити за університетський курс, а в 1938 р. став кандидатом медичних наук. У 1941 р. вийшов його роман «Белый дом. Страницы из жизни одной клиники». Павло Єфимович Бейлін прийшов в українську літературу в 30-і роки повістями «Чотири операції», «Нариси з хірургії», «Людина живе раз». Випускник Київського медичного інституту, він і після другої світової війни, яку пройшов від Мценська до Берліна, працював у рідному місті, очолював велику лікарню. Його повісті, оповідання, есеї, об’єднані у книжку «Поговори со мною, доктор!» допомагають лікарям подивитись на себе очами хворих, і навпаки. «Записки польового хірурга» П.Є.Бейліна, роман-ділогія «Хирург Алексей Корепанов» Н.Д.Фогеля, повість «ППГ–2266» М.М.Амосова належать до найкращих і найправдивіших книг про військових медиків. Видатний хірург, засновник вітчизняної легеневої та серцевої хірургії, академік, нагороджений за наукові праці Ленінською премією, М.М.Амосов у своїх мемуарах так згадував про свій прихід до художньої літератури. Одного разу, восени 1962 року, після смерті під час операції хворої дівчинки, хірургові було не по собі. Цей стан виплився на папері. Рукопис справив враження на близьких та друзів. Микола Михайлович продовжив роботу. Книга «Мысли и сердце», події якої розгортаються в кардіологічній клініці, мала великий успіх і в нашій країні, і за кордоном.

Історично виникнення української літературної мови пов’язано перш за все з гумористикою. Гідним продовжувачем традицій І.Котляревського в українській прозі став Остап Вишня. Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) народився 11 листопада 1899 р. в с.Грунь Охтирського району Сумської області в бідній селянській сім’ї. Закінчив Київську військово-фельдшерську школу (1907), десять років працював по спеціальності. 1 вересня 1917 р. поступив до Київського університету, але політичні події перервали навчання. Популярність гуморесок, фельєтонів Вишні, які увійшли до збірок «Діла небесні», «Репяшки», «Лицем до села», у 20-і роки, за спогадами сучасників, нема з чим порівняти. Через важкі випробування пройшов письменник. У 1933 р. він був заарештований та перебував у тюрмах та таборах до 1944 р. Звільнившись, у першій же гуморесці «Зенітка» Вишня всім своїм талантом приєднався до боротьби проти фашизму. Особливе місце в творчості Остапа Вишні посідає створений ним самим жанр – усмішка. У «Вишневих усмішках», «Мисливських усмішках» втілилось тонке відчуття письменником природи комічного в його глибинних, народних витоках. Окремими виданнями вийшло понад 150 його книжок.