Білет 13. Культура мови. Рівень культури мови в Україні. Суржик.

Культу́ра мо́ви — рівень володіння нормами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Су́ржик («суміш різних зерен з житом») — елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. Для багатьох людей середнього та старшого покоління у селах і малих містечках України суржик є органічною і по суті основною мовою, і ці суржикомовці чинитимуть опір будь-яким нападам на неї. Відмовитися від суржику на користь російської не дозволяє одним -- національна гідність, іншим -- мовна лінь. А перейти на літературну чи розмовну українську перешкоджає кілька причин. По-перше, невиробленість питомого розмовно-ужиткового варіанта української мови. По-друге, щоб позбутися російського мовного елемента, суржикомовна людина мусить розірвати шкаралущу свого звичного мовного світу й увійти в інший мовний світ, -- а це культурний шок, і то досить болісний для індивідуальної психічної екзистенції.

Отже, суржик є частиною сьогоднішньої реальності, але кожному з нас потрібно уникати його застосування. Бо та частина людей, яка використовує його (до речі, як різновид української мови), може від нього відмовитися й перейти на російську. Та й російськомовні українці ніяк інакше не вивчать державної мови, якщо не будуть суржиком користуватися.

Білет 14.

Причини помилок в мовах українсько-російського білінгвізму. Міжмовна полісемія, міжмовні омоніми

Однією з причин помилок в умовах українсько-російського білінгвізму є явище міжмовної полісемії, коли значення однакових чи подібних за звучанням багатозначних слів збігаються лише частково. Так, український прикметник кривий і рос. кривой характеризуються спільним основним значенням «не прямий, зігнутий». Але кривий в українській мові це й той, «який має одну ногу пошкоджену або коротшу від другої; кульгавий» (пор. рос. хромой). Рос. кривой — «поврежденный или вытекший (о глазе); одноглазый, слепой на один глаз».

На відміну від міжмовних омонімів — слів, що однаково звучать в обох мовах, але мають різне значення (напр.: укр. дурно «даром», рос. дурно «погано»), міжмовна полісемія є ще більш небезпечним явищем з погляду можливого семантичного сплутування. Відносно подібні явища, за відомим психологічним законом, частіше спричиняють мовні огріхи, ніж явища цілком протилежні. Напр.: рос. ославить має значення «опозорити», а укр. ославити, збігаючись у першому значенні з цим російським словом, означає також іноді «прославити».

Білет 15 Українські правописні системи. Четверте видання „Українського правопису”.

**Український правопис — система загальноприйнятих правил української мови, які визначають способи передавання мовлення на письмі.

Редакція українського правопису четвертого видання, яка вийшла в 1993 році, а також її неофіційні перевидання видавництвом «Наукова думка» (останнє вийшло в 2012 році), Кабінетом Міністрів України досі так і не були затверджені.

**Правопис кожної мови складається з трьох підсистем: графіки (літер), орфографії (способів поєднання звуків) і пунктуації (розділових знаків).

Українська графіка бере свій початок від старослов'янського письма. У нинішньому українському алфавіті є тільки дві літери, що їх не було в кирило-мефодіївській абетці — це ґ та ї. Слід ще згадати про специфікацію в українському правописі літер е, є, відсутню в інших кириличних правописах.

Графіка відтоді не переглядалася, якщо не брати до уваги, що з 1933 року й до нинішнього видання «Українського правопису» з неї було вилучено літеру ґ.

Орфографія ж постійно вдосконалювалась, охоплюючії написання тих слів, які раніше не регулювалися силою закону. Особливо це стосувалося слів іншомовного походження. Тому одні правила застосовуються до власної та давно запозиченої побутової лексики (типу вино, левада), інші — до так званих інтернаціоналізмів, тобто поширених у більшості європейських мов слів-термінів, слів на позначення багатьох абстрактних понять (типу авангард, ботулізм.