pidpr_d

підприємець звертається до банку для отримання додаткового капіталу у вигляді позики чи кредиту.

До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення.

Збереження основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінювання якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації,

якщо позичка у своїй основі не є обґрунтованою.

Одним з елементів оцінювання кредитоспроможності є з’ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Оскільки банк як кредитор може мати різних клієнтів — підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки — оцінювання їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно, його внутрішніми положеннями щодо проведення активних (кредитних) операцій та методикою оцінювання фінансового стану позичальника з урахуванням результатів аналізу їх балансів, звітів про фінансові результати тощо.

Фінансовий стан позичальника банк оцінює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше одного разу на три місяці, а якщо позичальником є банк — не рідше ніж один раз на місяць.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значущості) серед інших показників,

які можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов’язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу,

становища на ринку тощо.

Для оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

платоспроможність;

фінансова стійкість;

рентабельність (у динаміці);

оборот за рахунками;

склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники, що характеризуються

такими показниками:

ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці загалом та в промисловості зокрема;

наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

ефективність управління позичальника;

професіоналізм керівництва та його ділова репутація.

Крім наведених показників, можуть застосовуватися й інші, які можна об’єднати в певні групи показників:

погашення боргу;

ділової активності;

прибутковості;

використання основного капіталу.

Оцінювання фінансового стану позичальника — комерційного банку

здійснюється на підставі:

аналізу дотримання ним економічних нормативів та показників діяльності, передбачених нормативними актами Національного банку України;

аналізу прибутків та збитків;

аналізу якості активів та пасивів;

створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

виконання зобов’язань комерційним банком у минулому;

якості банківського менеджменту.

При оцінюванні фінансового стану позичальника — фізичної особи мають

бути враховані:

соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості,

рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

сімейний стан клієнта;

вік та здоров’я клієнта;

доходи і витрати клієнта;

інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності.

Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ,

економічна преса тощо.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладення з ним кредитної угоди.

Отже, отримати кредит не так просто - потрібна тверда гарантія щодо його вчасного повернення. Такою гарантією може бути якість підприємницького

проекту, точність економічних розрахунків, висока ймовірність значного ефекту,

швидка оборотність і окупність капіталу.

3.Позика і кредит

Зогляду на економічне розуміння не треба плутати (ототожнювати) терміни

“позика” і “кредит” (хоч кредит інколи виступає у формі позики - безвідсоткового

кредиту).

Позика (позичка) - це вид господарсько-економічної операції, у процесі здійснення котрої одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні

(позичальнику) у тимчасову власність гроші або товари (речі), а позичальник зобов’язується повернути таку саму суму чи кількість товару в обумовлений строк.

Отже, позика надається завжди на умовах повернення, але без комерційного зиску,

тобто безкоштовно.

Кредит - господарсько-економічна операція з надання однією стороною

(звичайною юридичною особою) іншій (юридичній або фізичній особі) грошей чи певного товару в борг (строкове користування на засадах повернення) і, як правило,

за певну плату (сплату встановленого відсотка від загальної суми кредиту)., т.т це позика у грошовій або натуральній формі, яка надається на умовах повернення із сплатою відсотків за користування однією юридичною чи фізичною особою іншій.

Об'єктивна необхідність кредиту в умовах ринкової економіки зумовлена закономірностями обороту основного й оборотного капіталу у процесі розширеного відтворення. На одних ділянках господарювання вивільняються тимчасово вільні грошові капітали, які виступають джерелами кредиту, а на інших виникає тимчасова потреба у кредитах.

В умовах ринку розрізняють такі види кредиту: банківський, комерційний,

іпотечний, податковий, споживчий (товарний), державний, міжнародний

(зовнішньоекономічний).

Кредит може надаватися у грошовій або натуральній формі.

Банківський кредит — грошова позика, що надається банками та іншими кредитними установами функціонуючим підприємствам і підприємцям. Це найпоширеніша форма кредиту у період переходу до ринкової економіки.

За призначенням і характером використання серед банківських кредитів виділяють: позики торгово-промисловим підприємствам; позики під нерухомість;

сільськогосподарські позики: конкурентний кредит; кредит під цінні папери; кредит

під вексельні зобов'язання; міжбанківський кредит; позики органам.
Комерційний кредит	надається	споживачу постачальником продукції у
вигляді грошей або товарів з відстроченням платежу. В останньому			випадку
оформляють вексель як	заставне	зобов'язання покупця, де вказують суму
позичених коштів, плату за	кредит,	терміни платежу та інші умови,	погоджені
сторонами.

Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки,

позичальниками - юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки поручителів, що надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника. Як іпотеки під час надання кредиту доцільно використовувати житлові будинки,

квартири, виробничі будівлі, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Податковий кредит надається фінансовим органам на основі кредитної угоди,

укладеної підприємством з податковою адміністрацією, за місцем реєстрації підприємства для сплати податків на дохід (прибуток).

Споживчий кредит надається населенню у вигляді відстрочення платежу за товари довготермінового користування, на купівлю худоби, будівництво житла,

садових будиночків та інші види послуг.

Державний кредит — це сукупність кредитних відносин між і позичальником,

в особі держави та підприємцями і населенням, як його кредиторами. Основними формами державного кредиту є державні ощадні сертифікати, казначейські зобов'язання, облігації, позики та грошово-речові лотереї. Через ці форми держава мобілізує грошові кошти юридичних і фізичних осіб на умовах повернення і платності та використовує їх на покриття державних витрат.

Міжнародний (зовнішньоекономічний) кредит — це позики, що отримують держава, банки, підприємці тощо від іноземних кредиторів або надають іноземним позичальникам.

За розмірами відносно великими є сільськогосподарські кредити, які часто отримують колективні господарства і фермери для придбання сільськогосподарської техніки, паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів тощо.

За терміном використання розрізняють кредити:

—короткострокові;

—середньострокові;

—довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.

Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а

довгострокові — понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими і довгостроковими кредитами немає, тому банки України не виділяють їх окремо,

хоча в країнах Заходу існує певне їх відокремлення.

Короткострокові кредити відрізняються від середньо- і довгострокових не тільки терміном використання, а й об’єктами вкладення і джерелами повернення.

Зучастю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є кошти, які вивільнилися з обороту внаслідок реалізації об’єкта (проектам), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження.

Зучастю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від упровадження заходів, що прокредитовані, тобто їх економічний ефект.

За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують:

одноразово; перманентно; гарантовано.

Одноразові позички — це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта.

Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Позички надаються, як правило,

шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку розрахункових документів

клієнта (доручень, чеків та інших) без погодження з банком розміру окремих позичок і документального їх оформлення.

Гарантовані позички бувають двох видів:

—з попередньо обумовленою датою видачі;

—з видачею у міру виникнення в ній потреби.

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов’язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:

—поступово (в розстрочку);

—водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

—відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

—на вимогу кредитора;

—з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії.

Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Для банківської практики України це найпоширеніший спосіб розрахунків щодо боргів банкам.

На вимогу кредитора стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов’язкової інформації, що має надаватися банку.

З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію,

поручительство або інше боргове зобов’язання третьої особи.

За строком повернення банківські позички поділяються на:

—строкові;

—до запитання;

—прострочені;

—відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.

Позички до запитання , або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов’язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то позичка сплачується на розсуд клієнта.

Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Такі позички враховуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну плату.

Відстрочені , або пролонговані , — це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Для цього необхідне обґрунтоване клопотання позичальника. Пролонгація позички оформляється додатковою кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки.

За характером визначення процента банківські позички бувають:

—з фіксованою процентною ставкою;

—з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам.

Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив’язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

За переважною більшістю банківських кредитів процент сплачується через певний час після видачі (як правило, через місяць). Це — звичайні позички. На відміну від них надання дисконтного кредиту передбачає утримання процента (дисконту)

одночасно з видачею позички. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит, який надається шляхом купівлі банком переказних векселів у клієнтів-векселедержателів.

Тести для перевірки знань

1)До елементного складу підприємницького капіталу входять:

а)нематеріальні активи б) матеріалізовані оборотні елементи виробництва

в) технічні засоби виробництва г) грошові засоби виробництва

2)До оборотного капіталу входять:

а) кошти на рахунку банку б) заборгованість покупців в) касовий залишок готівки г) сировина

д) залишки готової продукції на складі е) складські будівлі

3)Можливі варіанти джерел формування підприємницького капіталу:

а) будівля підприємства б) купівля в) лізинг г) оренда

д) спільне підприємство (виробництво)

4)До елементів основного капіталу відносяться:

а) виробничі будівлі б) невиробничі будівлі в) обладнання офісів

г) прилади та інструменти д) автомобільний транспорт е) устаткування цеху ж) корисні моделі з) комп’ютерні програми

5)Класифікація кредитів за ознакою строків повернення:

а) короткострокові б) середньострокові

в) довгострокові

г) вексельні

д) онкольні

е) бланкові

6)Доцільність використання кредитів визначається на основі критеріїв:

а) спроможність раціонально використати кредит

б) розмір чистого прибутку в) величина прибутку порівняно до розміру прибутку, отримуваного іншими

підприємствами г) норма прибутку

д) строк окупності капіталу (по валовому прибутку)

е) строк окупності капіталу (по чистому прибутку)