pidpr_d

Тема

Інвестиційна політика підприємства

План

1.Сутність і значення інвестиційної діяльності

2.Обсяги і форми інвестицій

3.Класифікація інвестицій

4.Джерела формування інвестиційних ресурсів

5.Методи фінансування

6.Оцінка інвестиційної привабливості фірми

Література С.З. Варналій Основи підприємницької діяльності ст207-209

В.Г. Федоренко Інвестознавство ст. 7-24

1.Сутність і значення інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність - це процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Термін "інвестування" має більш теоретичне значення, визначаючи модель поведінки інвестора щодо нарощування свого капіталу.

Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах,

з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес .

Під "інвестиціями" відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" розуміють кошти, які інвестуються. Це "всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших

видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається

соціальний ефект":

•кошти;

•паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні папери;

•нерухомість;

•устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності;

•майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування;

•інформація у будь-якій формі (документованій, електронній);

•знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау. Інвестиційна діяльність за ознакою типу інвестора розподіляється на:

•інвестування недержавними юридичними особами;

•інвестування фізичними особами;

•державне інвестування, яке здійснюється органами влади всіх рівнів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів або позик, займів;

•інвестування державними підприємствами та установами за рахунок власних

іпозичених коштів;

•іноземне інвестування, яке здійснюється іноземними фізичними та юридичними особами.

Сучасний економічний словник визначає інвестиції як довгострокові вкладення приватного чи державного капіталу у власній країні чи за рубежем з метою одержання доходу в підприємства різних галузей

Слово "інвестиція" походить від латинського "invest", що означає вкладати. В

даний час значення інвестицій в економіці підприємства досить високе. Для того щоб підприємство могло успішно функціонувати, підвищувати якість продукції,

знижувати витрати виробництва і підвищувати конкурентноздатність своєї продукції, воно повинно направляти фінансові ресурси на поточні витрати і на інвестиції.

Інвестиції забезпечують динамічний розвиток підприємства і дозволяють вирішувати такі задачі, як розширення власної підприємницької діяльності за рахунок нагромадження фінансових і матеріальних ресурсів; придбання нових

підприємств; диверсифікованість діяльності внаслідок освоєння нових областей бізнесу.

Інвестування (інвестиційний процес) - це процес простого чи розширеного відтворення засобів виробництва. Це зв'язано з тим, що основні фонди підприємства піддаються зносу, машини й устаткування старіють фізично і морально і повинні замінятися. Вирішення задач максимізації прибутку підприємств у довгостроковому періоді зв'язано з залученням у виробництво новітньої техніки і технології,

проведенням технічного, переозброєння і реконструкції.

Інвестор – це суб’єкт інвестиційної діяльності – який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об’єкти інвестування.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, органи влади України та інших країн, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту.

Обєктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науово-технічна продукція, майнові права

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі розвивати господарство без залучення й ефективного використання інвестицій.

Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки товарів та послуг. Крім того, інвестиції, як правило, сприяють заходам макроекономічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні проблеми трансформаційного періоду.

До початку 90-х років в Україні категорії інвестиції" не знаходилось місця як у теорії, так і на практиці. Уперше - це поняття у вітчизняній економічній літературі почало зустрічатися, коли підмінялось поняттям „капітальні вкладення”. Інвестиції розглядались, як правило, в якості найважливішого економічного інструменту, який характеризував діяльність будівельного комплексу. В цьому випадку капітальні вкладення (іноді - інвестиції) аналізувались у двох аспектах: як економічна категорія та як процес, пов’язаний з рухом грошових коштів (ресурсів).

Поступово, із формуванням в Україні основ ринкових відносин починають змінюватися наукові світогляди сутності інвестицій (капітальних вкладень),

виникають та розвиваються чисто ринкові підходи до їх оцінки та прогнозуванню форм. Є три взаємопов’язаних напрямки, які складають серцевину процесу управління інвестиціями компанії:

інвестиційна політика (тобто дії, пов’язані з розміщенням інвестиційних ресурсів);

управління джерелами коштів (тобто звідки брати кошти і якою повинна бути оптимальна структура джерел фінансування);

дивідендна політика (у яких обсягах та в якому вигляді виплачувати дивіденди).

У свою чергу на Україні значний імпульс для розвитку теорії інвестицій був даний становленням системи приватного підприємництва та конкуренції. Піком досліджень можна назвати 90-ті роки, коли проблемам теоретичного осмислення категорії „інвестиції" та пов’язаних із цим поняттям процесам приділялося особливо багато уваги.

В Україні теоретичне пізнання категорії інвестицій знайшло своє відображення в Законі України від 18.09.91 р. "Про інвестиційну діяльність" та в Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (від 22.05.97 р). Проте. Варто відмітити, що в цих Законах у визначення "інвестиція" вкладається різний зміст Так у Законі України "Про інвестиційну діяльність - "…інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у

результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

У Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - "Інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних 6активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяють на капітальні,

фінансові та реінвестиції".

Отже, інвестиції - це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін і споживання

національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

2. Обсяги і форми інвестицій

Сучасний економічний словник дає наступні визначення форм інвестицій:

Інвестиції прямі :

1.вкладення безпосередньо в матеріальне виробництво і збут визначеного виду продукції;

2.вкладення, у тому числі в статутний капітал, що забезпечують володіння контрольним пакетом акцій компанії.

Інвестиції портфельні (непрямі) :

1.інвестиції фінансові, формовані у виді портфеля цінних паперів;

2.невеликі по розмірі інвестиції, що не можуть забезпечити їхнім власникам контроль над підприємством.

Відповідно, виділяють фінансові не фінансові інвестиції, та виробничі.

Фінансові інвестиції - це вкладення в цінні папери. На відміну від виробничого фінансове інвестування не передбачає обов'язкового створення нових виробничих потужностей і контролю за їх експлуатацією. У сучасних умовах фінансовий інвестор, як правило, не бере участі в управлінні реальними активами,

покладаючись у цьому на фахівців-менеджерів. Тому процес фінансового інвестування зовні виражається у формі купівлі-продажу цінних паперів.

Не фінансові інвестиції – не грошові інвестиції у формі вкладень прав,

ліцензій, ноу-хау, майна в проект, у підприємство, у справу.

Виробничі інвестиції - це вкладення цінностей у реальні активи, пов'язані з виробництвом товарів (послуг), з метою одержання прибутку (доходу). Цей тип інвестицій забезпечує приріст реального (фізичного) капіталу. Виробниче інвестування означає організацію виробничого процесу, тобто створення

(придбання, будівництво тощо) виробничих потужностей і наймання робочої сили.

Існує також поняття "споживчі інвестиції". В окремих зарубіжних економічних джерелах цей термін застосовується для позначення вкладень споживачів у товари тривалого користування або нерухомість. По суті, цей об'єкт

вкладень споживачів не відповідає поняттю інвестицій, бо не передбачає одержання прибутку і збільшення капіталу. Ці вкладення доцільно оцінювати як форму заощаджень. Водночас вкладення в нерухомість можуть набрати й інвестиційних ознак. Наприклад, при високих темпах інфляції збільшуються і заощадження, тобто підвищується грошова оцінка нерухомості та товарів тривалого користування.

Окремі такі вкладення можуть приносити прибуток за умови використання рухомого та нерухомого майна в комерційних цілях (наприклад, здавання квартири в оренду).

По суб'єкту інвестування:

Приватні інвестиції характеризують вкладення засобів фізичних осіб і підприємницьких організацій недержавних форм власності.

Державні інвестиції - це вкладення засобів державних підприємств, а також засобів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фондів.

По періоду інвестування:

Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Як правило, фінансові інвестиції фірми є короткостроковими.

Довгострокові інвестиції являють собою вкладення коштів у реалізацію проектів,

що будуть забезпечувати одержання фірмою вигод протягом періоду, що перевищує один рік. Відповідно до цього основною формою довгострокових інвестицій фірми є

їїкапітальні вкладення у відтворення основних засобів.

Зпогляду спрямованості дій:

Інвестиції на підставі проекту (початкові інвестиції), чи нетто-інвестиції.

Інвестиції на розширення (екстенсивні інвестиції), що направляються на збільшення виробничого потенціалу.

Реінвестиції, тобто зв'язування знову вільних інвестиційних засобів за допомогою направлення їх на придбання чи виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримки складу основних фондів підприємства. До таких можна віднести:

Інвестиції на заміну, у результаті яких наявні об'єкти заміняються новими.

Інвестиції на раціоналізацію, що направляються на модернізацію технологічного чи устаткування процесів.

Інвестиції на зміну програми випуску.

Інвестиції на диверсифікованість, зв'язані зі зміною номенклатури продукції,

створенням нових видів продукції й організацією нових ринків збуту.

Інвестиції на забезпечення виживання підприємства в перспективі, що направляються на підготовку кадрів, рекламу і т.д.

Брутто-інвестиції, що складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій.

Крім цього, окремо виділяють венчурні інвестиції й ануітет.

Венчурні інвестиції - це ризикові вкладення. Вони являють собою вкладення в акції нових підприємств чи підприємств, що здійснюють свою діяльність у нових сферах бізнесу і зв'язаних з великим рівнем ризику. Венчурні інвестиції направляються в не зв'язані між собою проекти, що мають високий ступінь ризику, у

розрахунку на швидку окупність вкладених коштів. Ризикове вкладення капіталу обумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм в областях нових технологій.

Ануітет - інвестиції, що приносять вкладнику визначений доход через регулярні проміжки часу. В основному - це вкладення засобів у страхові і пенсійні фонди.

Основу інвестиційної діяльності підприємства складає реальне інвестування.

У сучасних умовах господарювання дана форма інвестування для багатьох фірм є єдиним напрямком інвестиційної діяльності. Це зв'язано з тим, що реальні інвестиції виступають основною формою реалізації економічного розвитку підприємства, тому що дана форма інвестування дозволяє їм освоювати нові товарні ринки і забезпечувати постійне збільшення своєї ринкової вартості.

Підготовка й аналіз інвестицій у реальні активи істотно залежать від того,

якого роду це інвестиції, тобто яку задачу ставить перед собою підприємство в процесі інвестування. З цих позицій усі можливі реальні інвестиції зводяться в наступні основні групи:

обов'язкові інвестиції (чи інвестиції заради задоволення вимог державних органів керування) - це інвестиції, необхідні для того, щоб підприємницька фірма могла і далі продовжувати свою діяльність. У цю групу включаються інвестиції,

ціль яких - організація екологічної безпеки діяльності фірми чи поліпшення умов праці працівників фірми до рівня державних вимог і т.п.;

інвестиції в підвищення ефективності діяльності фірми, їхньою метою є насамперед створення умов для зниження витрат фірми за рахунок зміни устаткування, удосконалювання застосовуваних технологій, поліпшення організації праці і керування. Здійснення даних інвестицій необхідно підприємницькій фірмі для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі;

інвестиції в розширення виробництва, основна мета такого інвестування -

розширення можливостей випуску товарів для раніше сформованих ринків у рамках вже існуючих виробництв;

інвестиції в створення нових виробництв, у результаті здійснення таких інвестицій створюються зовсім нові підприємства, що будуть випускати товари, що раніше не виготовлялися фірмою чи робити новий тип послуг або дозволяти фірмі вийти на нові для неї ринки з товарами чи послугами які уже випускаються.

У процесі функціонування підприємницької фірми вибір конкретної форми реального інвестування визначається багатьма факторами: по-перше, задачами галузевої, товарної і регіональної диверсифікованості діяльності фірми; по-друге,

можливостями впровадження нових технологій на фірмі; по-третє, наявністю власних інвестиційних ресурсів і (чи) можливістю залучення позикових ресурсів.

3. Класифікація інвестицій

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності класифікуються за певними ознаками.

1. За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладання коштів (майна) у

реальні активи — матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції - це вкладання коштів у фінансові інструменти

(активи), серед яких превалюють цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі та непрямі. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які безпосередньо добирають об'єкти інвестування та вкладають в них кошти (майно, активи). Як правило,

інвестори добре обізнані з об'єктом інвестування і знають механізми інвестування.

Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об'єкти інвестування, керують ними, а

потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами — інвесторами.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткота довгострокові. Короткострокові інвестиції . Здійснюють на період до одного року.

До них належать короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів. Довгострокові інвестиції здійснюють на період понад рік.

Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види: до двох років; від двох до трьох років; від трьох до п'яти років; понад п'ять років.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні,

державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а

також юридичні особи з приватним капіталом, державні — державні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні - фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні—суб'єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою розрізняють інвестиції в державі та поза ЇЇ межами. Внутрішні інвестиції здійснюють в об'єкти інвестування в межах держави,

а іноземні — поза її межами. До іноземних інвестицій належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав — акцій іноземних компаній,

облігацій інших держав тощо.

4.Джерела формування інвестиційних ресурсів

Характер походження фінансових ресурсів впливає на ефективність інвестиційних процесів. Це вимагає вивчення особливостей використання окремих джерел фінансування і їхнього впливу на ефективність інвестицій. Аналіз наявних можливостей фінансування й оцінку їхнього впливу на ефективність інвестиційних процесів доцільно проводити на основі класифікації джерел.

Насамперед в залежності від місцезнаходження джерела поділяються на внутрішні (прибуток і амортизаційні відрахування) та зовнішні, що включають усі можливості за межами підприємства (рис. 10.1.). Це облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити, лізинг, бюджетні інвестиційні асигнування, безоплатні і добродійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян. Ці джерела

в залежності від характеру власності поділяються на дві групи: власні і позикові.

Характер походження фінансових коштів, умови їхнього залучення,

максимальний термін використання впливають па ефективність інвестиційних

процесів і обумовлюють специфічні особливості інвестиційного планування.

Окрім того, у підприємств різних організаційних форм, форм власності та

розмірів існують різні можливості їх використання.

Це потребує вивчення особливостей використання окремих груп джерел

фінансування та їхнього впливу на результат здійснення проектів.

Розглянемо особливості внутрішніх джерел підприємства коштів, отриманих у результаті господарської діяльності (прибуток, амортизаційні відрахування), тобто самофінансування. Воно має ряд переваг: підвищуються сталість, надійність і кредитоспроможність підприємства; виключаються витрати на фінансування.

Слід зазначити, що на механізм формування і використання власних фінансових ресурсів підприємства значний вилив робить податкова політика держави, покликана забезпечити розвиток національною господарства. Крім того,

можливості внутрішнього фінансування підприємств можуть бути обмежені низькими результатами виробничо-господарської діяльності. В той же час використання тільки внутрішніх джерел через їхню недостатність може знижувати можливості господарювання підприємств. Тому для фінансування інвестицій часто використовуються зовнішні джерела, що включають прирівняні до власних кошти і позиковий капітал.

Власні зовнішні джерела включають кошти власників підприємств, акціонерів,

пайовиків. Зовнішнє фінансування на основі власних коштів переважніше, тому що воно не знижує фінансової сталості підприємства і полегшує умови одержання коштів.

Другим різновидом зовнішньою фінансування є використання коштів, наданих кредиторами. Основою його залучення є кредитні відносини, що призводять до