Марія Башкирцева

Творчість Башкирцевої – це аристократичний жест, грайлива молодість, що розквітла в барвах феєрично яскравих із подихом розкішного саду. Природа, з якої черпала свої творчі сили й кольористичні враження, дала їй змогу висловити свою думку зі смаком і глибоким виявом почуттів.

Марія Башкирцева народилася 23 листопада 1860 року біля Полтави. Батько її, багатий дворянин, був маршалі у Полтаві, мати походила з українізованої, колись татарської, родини Бабаніних, родини дуже шляхетної і давньої.

Перші літа молодості прожила Башкирцева на Харківщині у свого діда, багатого дідича, людини високоосвіченої.

Року 1870 родина Бабаніних-Башкирцевих-Романових виїжджає з України до Флоренції. Відвідує Австрію, Німеччину та Швейцарію, а потім поселяється в Ніцці. Перебування в тому місті мало великий вплив на молоду Башкирцеву. Марія Башкирцева з наймолодшого віку виявила талант артистки.

Вже на тринадцятім році життя складає собі програму науки, до якої входять природознавство, філологія та музика.

Ще раніш вчиться малювати у київського майстра Котарбінського. У чотирнадцять років читає класиків, грецькі та латинські твори, складає іспити зрілості, вільно розмірковує про модерні імітації, читає Колінса, Діккенса, Шекспіра. Велика туга за знанням і працею стелиться безперервною ниткою через ціле її життя. Малі успіхи не задовольняли її ніколи, тож прагла чимраз більшого вдосконалення. А природа була до неї щедра. Осягнувши перші лаври, Башкирцева іде далі в пошуках ідеалу. Вона прагне до того шляхетного пошуку форми, яка дає їй душевну вартість і насолоду. Башкирцева добирає найтонших нюансів окремих частин тіла, але бажає повідати й вираз душі. Й таким глибоким почуттям подає нам правду, яка сяє в усіх працях молодої малярки, приймає все нове, знайдене в технічних студіях і піддає його оцінці свого серця (В.Шевчук).

Користуйтеся багатствами рідної мови!*

72. Прочитайте. Прокоментуйте, поясніть, за яким значенням розрізняють подані слова. Поясніть зміни голосних у потоці мовлення.

Дебошир, дебоширство, бешкетник, бешкет. Наші газетярі вподобали слова дебошир, дебоширство, дарма що ні в класичній літературі, ні в народній мові їх не натрапиш. Ми часто читаємо на шпальтах наших газет: “З дебоширами треба повести рішучу боротьбу”; “Дебоширство в місцях відпочинку трудящих – недопустиме явище”; “Затриманий п’яниця продовжував дебоширити”. Нема ніякої потреби вдаватись до неукраїнських слів, які до того ж не кожний розуміє на Україні, коли є всім відомі українські слова: бешкетник (“Бешкетники свистіли пронизливо й неприємно”. – О.Ільченко), бешкет ( “Ідіть, хлопці, не чиніть бешкету”. – С.Васильченко), бешкетувати (“Сором ховатися умів бешкетувати, зумій і відповідь казати”. – С.Васильченко).

Магазин, крамниця, крамничка. У сучасній українській офіційній і діловій мові слово магазин замінило всі Інші синоніми, широко відомі в класичній літературі й живому мовлененні, де якщо й траплялося слово магазин (або гамазин, гамазей, гамазея, гамазія), то далеко в вужчому значенні. Ці слова означали не будівлю для продажу, а велику комору на зерно (“Підпалюють гамазини з хлібом”. – О.Стороженко) або комору на різне начиння, знаряддя, продукти (“Рушниць, мушкетів, оружжин наклали повні гамазеї”. – І.Котляревський; “На самім кінці Борислава... стояв великий магазин, де складували земний віск”. – І.Франко).

Заклад, де продають харчі або якісь інші припаси й речі, незалежно від розміру його й асортименту краму, в класичній літературі й народній мові називали й називають крамницею: “Завів крамницю з тютюном” (І.Нечуй-Левицький); “Ще сонце не зайшло, а вже крамниці почали зачинятись” (М.Коцюбинський); “Лелія спинилась біля одної дуже великої крамниці, там в освітленому вікні стояло багато квітів” (Леся Українка). Крамниці, де продають спеціальні вироби, мають теж свої назви: книгарная, де продають літературу, цукерня , де продають солодощі тощо (“Перед дверима цукерні ще помацався за кишеню, чи є гроші”. – Л.Мартович).

Якщо мовиться про дрібну сільську крамницю, вживають зменшеного іменника – крамничка, відповідно до російського слова лавка: “Яків зайшов до кума в крамничку “ (Марко Вовчок).

Навряд чи є потреба заміняти всі ці слова одним-однісіньким словом магазин, бо таким способом збіднюється багата на різноманітну лексику українська мова.

Громадський, громадянський, цивільний. Прикметник громадський, що походить від іменника громада, означає “належний до певного колективу людей”: “Громадських людей кликали цінувати” (Марко Вовчок); “Тут кінчалося місто і далі лежав уже громадський вигін, на якому стояли гамазеї з хлібом” (П.Панч). Прикметник громадянський вказує на суспільство або людність цілої країни, на все громадянство, що підлягає законам цілої країни й виконує пов’язані з цим обов’язки. Від цього маємо вислови: громадянські права, громадянська війна, цебто війна різних класів одного суспільства, тощо.

Властиве українській мові слово цивільний, як і прикметник громадянський, відповідає російському гражданский, штатский: “Він не знаходив принципової різниці між своєю роботою в армії й своїми цивільними перспективами” (Л.Смілян­ський); “Це був кремезний хлопець у цивільному костюмі” (Ю.Смолич); “Художник розбудив ще якогось цивільного в кепі, в благенькому демісезонному пальті”... (О.Гончар). Із цих прикладів бачимо, що прикметник цивільний – протилежний слову військовий тощо. Кажемо: цивільне будівництво, а не грома­дянське, хоч може бути громадське будівництво, коли щось будується на громадських засадах; цивільне законодавство, цивільний кодекс – протилежно до карного кодексу, цивільний шлюб, а не громадянський шлюб, – на відміну від церковного шлюбу.