Довідка

Пауза – це тимчасова зупинка, перерва у мовленні. Поділ мовлення на окремі інтонаційно оформлені частини допомагає відчути повну чи відносну завершеність думки. Паузи сприяють смисловому уточненню тексту і розрізняються як за характе­ром, так і за місцем. Залежно від змісту твору, його структури і емоційного характеру існують такі типи пауз: логічні, граматичні, логіко-граматичні, ритмічні і психологічні

Логічні паузи ставляться між двома логічними мовними тактами, і поява їх зумовлюється лише змістом фрази. Місце їх і тривалість можуть бути різні, залежно від складності змісту і структури речення. Графічно логічна пауза позначається вертикальною лінією. Наприклад:

ВІРНЯНКИ

Вірність — / одна з кращих моральних якостей людини, / опоетизована усною народною творчістю / і літературою. //

Слово “вірність” / однокореневе з такими словами, / як “віра”, / “вірний”, / “вірна” / й найповніше розкриває своє значення у словосполученнях / “вірна подруга”, / “вірна дружина”, / “вірність присязі”, / “служити вірою / і правдою” / та інших. // Вірних дружин / в Україні споконвіку називали вірнянками // Недарма ж / виходячи заміж, / дівчина напередодні весілля виплітала ритуальний вінок / і просила своїх подруг: //

Вийте, / дівоньки, / собі й мені. /

Собі звийте з рути-м’яти, /

Мені / звийте з барвіночку. //

Зелений барвінок / для наших пращурів / був символом тривалого й вірного кохання. // (З часопису)

Граматичні паузи пов’язані з розділовими знаками, а вибір і розстановка автором пунктуаційних знаків перебувають у цілковитій залежності від авторського задуму, змісту й художніх прийомів, використаних майстром слова.

Однією з умов виразності читання є вміння “читати” розділові знаки, оскільки кожен з них виконує певну змістову функцію. Розділові знаки на письмі поділяють текст на окремі частини, проте в усному мовленні є свої закони, які не завжди підпорядковуються законам граматики на письмі.

Пауза в реченні може бути і там, де немає розділового знака і не повинно його бути. У такому разі саме пауза допомагає краще зрозуміти фразу, а іноді уникнути двозначності в трактуванні змісту. Може бути й так, що кома між групами слів є, а паузи немає. Не відокремлюються, наприклад, паузою від попередніх слів вставні слова і звертання, які стоять у середині або в кінці речення, їх виділяють іншими інтонаційними засобами — темпом, голосом.

Логічно-граматична пауза з’являється як результат збігу логічної і граматичної пауз, і позначається графічно двома вертикальними лініями. За тривалістю часу вона довша від логічної і граматичної пауз удвічі. Найчастіше логіко-граматична пауза зберігається в кінці речення, а також між складними конструкціями.

Ритмічна пауза зберігає ритмічну організацію мови. Ритмічною одиницею є віршований рядок. У поезії ритмічна пауза в кінці рядка часто збігається з граматичною чи логічною паузами, тоді ритмічна пауза графічно не позначається, оскільки її тривалість коротша від інших пауз.

Психологічна пауза — це пауза почуттєва. Психологічна пауза не знімає логічну паузу, а, по суті, часто замінює її завдяки своїй тривалості.

Психологічна пауза допомагає передати схвильованість, радість, несподіваність, сумніви, здивування, страх тощо. Часто автор тексту для передачі подібних емоційних станів героя ставить три крапки. За своєю тривалістю психологічна пауза може бути довгою — на письмі й позначається трьома вертикальними лініями.

Психологічні паузи часто не піддаються синтаксичним законам, а спричиня­ються конкретною ситуацією.

Важливим засобом логічної виразності є темп. Темп — ступінь швидкості читання, мовлення. Він може бути уповільненим, швидким і середнім (нормаль­ним). Це зумовлюється змістом монологічного мовлення або читання. У межах фраз і періодів повільніше читаються, вимовляються найбільш значущі слова для підкреслення найголовнішого і, навпаки, швидше вимовляється все те, що становить доповнення, пояснення, уточнення. Це можуть бути і підрядні речення і звороти (дієприкметникові, дієприслівникові), вставні слова і речення.

Не справляє враження як швидкий темп, так і занадто повільний, коли мовець безперервно робить паузи нічим не вмотивовані, заповнює їх словами-паразитами (знаєш, ну, та, о, а). Одноманітні інтонації теж шкодять красі і чіткості мови, збіднюють враження і вплив на слухачів.

228.Прочитайте текст. Розкажіть, як Демосфен удосконалював свою вимову. Запишіть самостійно дібраний текст на магнітну плівку. Після прослухайте власне читання, записавши відхилення у вимові та інтонаційному оформленні. Зробіть самоаналіз. Поясніть, якою має бути мова читця?

Для читання доцільно добирати тексти інформаційної дії, які спонукатимуть учнів до самоаналізу, самовдосконалення, виховуватимуть бажання наслідувати позитивний приклад, як-от:

Оратор

Демосфен, відчувши в собі ораторські здібності, вирішив вийти на політичну арену.

Але тут йому не поталанило. Хоч від природи юнак і володів красномовством, та мав надто слабенький як для оратора голос і нечітку дикцію. До всього ж він ще й гар­ка­­вив, на трибуні тримався невпевнено, часом губився і знічувався. І Демосфен, не гаючи часу, зайнявся працею над самим собою. Щоб стати оратором, вирішив він, треба заново себе створити.

Все зваживши й обміркувавши, Демосфен почав удосконалювати свою вимову, а постійними декламаціями тренував голос, одночасно працюючи і над стилем. Ходив на навчання до одного видатного оратора, той допомагав юнакові ставити голос. Розпо­відають, що Демосфен щодня йшов до моря і там, на березі, годинами декла­мував вірші, намагаючись звуками свого голосу заглушити шум прибережних хвиль.

Вперта й постійна праця невдовзі почала давати наслідки: Демосфен вже вільніше й природніше тримався на трибуні, слабенький від природи голос набирав силу, гарка­вість зникла, дикція вирівнялась. Почав Демосфен із судових промов і так непомітно й несподівано втягнувся в бурхливе політичне життя Афін, до чого мав великий потяг ще з юнацьких літ. Володіючи несхибною впертістю, маючи від природи дар красно­мовця, Демосфен таки викував себе заново. До нього оратори основну увагу приділяли риторичній декламації, акцентуючи на вживанні фігур та плавній ритміці мови. Демосфен від цього відмовився, а натомість створив власний стиль промов – гнучкий, блискучий, що поєднував красномовство адвоката з красномовством політичного діяча. Несподі­вані переходи від звичайних прозаїчних фраз до риторичних зворотів, особливо під час патетичних вигуків і звертань, справляли сильне враження на слухачів. Минуло небагато часу, і всі почали визнавати Демосфена найблискучішим і найзмістовнішим оратором (В.Чемерис).

Отже, оратор – той, хто володіє мистецтвом виголошування промов; той, хто виголошує промову; промовець.

Щоб добре оволодіти вмінням правильно, гарно й виразно читати художні твори, потрібно докласти багато сил і праці.

Мова читця має бути не тільки бездоганно правильною, чіткою, а й добірною, темброво й інтонаційно гнучкою та багатою.

Ефективним засобом у процесі поліпшення техніки виразного читання є використання магнітофона. Постійна робота над вимовою дасть результати лише тоді, коли не механічно повторюються окремі звуки, слова, а здійснюється контроль за власним читанням.

229. Прочитайте. Поясніть, яку роль відіграють підтекст, стильові відтінки прози у відтво­ренні інтонації?

Читаючи художній твір, необхідно зважати увагу на підтекст, внутрішній зміст, який автор прямо не висловив, але ми про нього здогадуємося.

Підтекст може бути прямим і прихованим. Прямий підтекст збігається зі зміс­том тексту. Наприклад, зміст другого і третього абзаців із старовинної української легенди “Материнська любов” збігається з підтекстом:

У матері був єдиний син – дорогий, найкращий. Душі в ньому мати не чула. По краплинці збирала росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син – ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Боялася мати показатися невістці на очі, сиділа в сінях. А потім у сарай переселилась. Але й це не заспокоїло жорстоку. Каже вона чоловікові: “Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні”.

Не здригнулася душа сина: так зачарувала його врода дружини. Каже він матері: “Наказала мені дружина вбити вас, мамо... А не послухаю – піде від мене”. Заплакала мати і відповідає: “Ну що ж, сину, роби так, як велить серце”.

Пішов син з матір’ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, поклав серце на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: “Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади серце материнське... Потім у вогонь покладеш...”

Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні груди, облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою величезною й невичерпною була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і безтурботним, що ожило серце, загоїлася рана. Підвелася мати і притисла кучеряву голову сина до грудей.

Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не верну­лася додому й мати. Пішли вони вдвох степами широкими та й стали двома могилами високими.

То ж не даремно кажуть у народі: материнська любов – найсвятіша! (За В.Сухо­млинським).

Перший абзац від слів: “У матері був єдиний син...” до слів: “Незлюбила та свекруху...” – належить читати піднесено, урочисто, з великою любов’ю. Далі аж до слів: “...роби так, як велить серце” — слід читати з глибоким смутком та болем, виражаючи ці думки й почуття відповідними жестами та мімікою.

У наступних рядках тексту від слів: “Пішов син з матір’ю в діброву...”, закінчуючи словами: “та й стали двома могилами високими”, описується лагідне ставлення матері до злочинних дій “синочка”.

Але немає прощення синові, який зрозумів, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. Не вернувся він додому. Пішов разом з матір’ю степами широкими...

Останні рядки відтворюють ставлення автора, які треба промовити іронічно і водночас з осудом, гнівом і болем.

Лише правильно зрозумівши підтекст, можна знайти правдиві, точні інтонації та інші засоби виразності і належно відтворити зображене, передати авторське і власне ставлення до нього.

Незважаючи на певні загальні вимоги щодо читання прозових творів, не можна обійти і не врахувати деякі жанрові особливості їх. Жанрові види прози ще не остаточно підказують читцеві інтонацію, тому слід врахувати й певні стильові відтінки у прозі.

Так, маючи справу із прозовим текстом, необхідно звернути увагу, який він за своїм характером: описовий, нейтральний, гумористичний чи сатиричний.

Це допоможе вам відшукати інтонаційні варіанти для кожного з них. Коли, наприклад, читається гумореска, байка, публіцистична стаття критичного змісту, обов’язково має звучати інтонація легкої іронії, сміху або злої сатири.

230.Прочитайте текст. Дайте відповіді на запитання: 1. Чому аналіз худож­нього тексту вважається одним із ефективних прийомів розвитку зв’язного мов­лення? 2. Охарактеризуйте етапи аналізу художнього тексту. 3. Самостійно складіть плани (простий і складний) до тексту Григора Тютюнника «Вуточка». 4. Поясніть, яку роль відіграє поабзацне читання тексту. 5. Доведіть, що в межах кожного уривка між реченнями тексту Григора Тютюнника «Вуточка» є тісні смислові зв’язки. 6. Проведіть бесіду із однокурсниками за пропонованим текстом.