Якщо ви хочете когось переконати ...

Думки стародавніх авторитетів, таких, як грецький філософ Арістотель та римський оратор і теоретик ораторського мистецтва Квінтіліан, збігаються з думками сучасних психологів у тому, що людина у своїй поведінці й рішеннях керується логікою значно менше, ніж нам видасться.

„На дії і вчинки людей, – говорив Арістотель, – впливають сім чинників: випадок, природа, примус, звичка, розум, бажання, пристрасть”.

Зверніть увагу на те, що серед семи згаданих чинників, які, за твердженням Арісто­теля, впливають на поведінку людини, лише один пов’язаний з розумовою діяльністю.

Подібного погляду дотримувався Квінтіліан, що навчав молодих римлян ораторського мистецтва, яке відігравало велику роль на суді в Стародавньому Римі: „Докази, звичайно, можуть змусити суддів поставитися до нашої справи прихильніше, ніж до справи нашого супротивника. Але вияви почуттів сильніші за докази: вони примусять суддів прагнути, щоб нашу справу було вирішено краще. А чого хочуть, у те й вірять” (З кн. «Мистецтво говорити»).

ІІ. Дайте відповіді на запитання:

1. Чим частіше всього ви керуєтеся у своїй поведінці: розумом, емоціями, користю, бажаннями, інстинктом, симпатією, порадою, рекомендацією тощо?

2. Чи вмієте ви спрямувати увагу співрозмовника у потрібному напрямку?

3. Чи знаходите ви потрібні аргументи? Чи вмієте ви їх правильно викладати?

4. На що звертають увагу оратора античні філософи і чому? Прокоментуйте прочитане.

215. Розгляньте і прокоментуйте зміст таблиці. Розподіліть нижче наведені аргументи до тези за типами, доповнивши їх прикладами з життя чи художніх творів.

Сильні аргументи	Слабкі аргументи	Неістинні аргументи
• „доказ від факту" – будується на аналізі факту, тобто на вивченні причинно-наслідкових зв'язків, що випливають з факту.	• „доказ від сумніву – зумов­люється особистими сумнівами переконуючого суб'єкта; • „доказ від авторитету" визна­чається вірою переко­ну­ючого в авторитет третьої сторони; • „доказ від впевненості" – ви­пливає з особистої переконаності промовця.	• „доказ від загрози – засно­вується на загрозі аудиторії; • „доказ від обіцянки'' засновується на обіцянках аудиторії з боку промовця; • „доказ від засудження" – засновується на засудженні мовця й слухачів третьою особою. (О.Демчук)

Теза: Совість – це наше сумління, голос правди, що живе в душі кожного.

Людина повинна жити по совісті.

Аргументи:

1. “Совість – це моральна категорія, з якою людина народжується і яка спрямовує її на добрі вчинки”. Наприклад:.................................

2. “Що таке совість, я не знаю, на мою думку, – це абстракція, химера, придумана для спонукання інших людей зробити щось для мене”.

3. “За Біблією, совість – це закон, за яким повинна жити людина”.

4. “Совість – це те, від чого сьогодні люди уже відмовилися”.

5. “Я не знаю, що це таке, але точно знаю: у мене її немає”.

6. “Ми сьогодні доведемо, що совість є в кожної людини. Наведемо приклад: …”.

7. “Совість – це те, чого немає у більшості з нас...”. Наведу приклад......

8. “Що ж то за дивний „голос душі” у кожного з нас, ім’я якому – совість?”

216. Прочитайте, сформулюйте й стисло запишіть вимоги до мовного оформлення виступу.

Психологи твердять: щоб мова звучала переконливо, треба враховувати основні людські інстинкти й бажання. Вплив мови значною мірою залежить від її характеру. Якщо вона суха, невиразна, монотонна, то навряд чи схвилює когось із слухачів. Якщо ж промовець сповнений натхнення, то він неодмінно викличе інтерес у слухачів. Не думайте, що вони виявлять більше зацікавлення до того, про що йде мова, ніж сам промовець. Ще Горацій колись сказав: „Якщо хочеш примусити мене заплакати., то насамперед мусиш заплакати сам” (Іржі Томан).

217. Прочитайте, скористуйтеся порадами, готуючись до дискусії та виступаючи у ході обговорення проблем.

Замолоду семеро з нас утворили дискусійний гурток. Дискусії зробили неабиякий вплив на наше життя. Вони навчили нас ставити проблеми й визначати поняття; уточнювати свої висловлювання; інтенсифікувати мислення і правильно аргумен­тувати докази; дотримуватися дисципліни, даючи можливість говорити іншим; керувати дискусією; обов’язково закінчувати її формулюванням висновків.

Опишу коротенько правила нашого дискусійного гуртка. Кожен з учасників готував на засідання гуртка одне питання. Першим на нього відповідав його сусід праворуч, а далі по порядку всі члени гуртка. Після розв’язання цього питання другий член гуртка пропонував підготовлене ним питання. Першим виступав його сусід праворуч. У такий спосіб протягом одного засідання дискутувалося сім питань. Кожен член гуртка відповідав на одне питання першим, на друге другим, потім третім і т. д. Господар виконував функції голови. Він керував дискусією і відповідав за те, щоб висвітлювалася суть питання і наприкінці підбивалися підсумки.

Перший промовець мав перевагу над іншими у тому, що міг користуватися будь-якими аргументами, адже ніхто до нього ще не користувався ними. Але, висту­паючи першим, він не мав можливості довго обдумувати свій виступ. Натомість останній промовець мав час обдумати свій виступ і критично оцінити аргументи попередніх промовців. Однак підтвердити свою точку зору аргументами йому було важко: майже всі вони були вже вичерпані в ході дискусії.

Учасники дискусії не повинні перебивати одне одного, відхилятися від дискутованої проблеми, втрачати самовладання, зводити особисті рахунки, повинні уникати багатослів’я. Усім треба забезпечити можливість висловитися, а наприкінці дискусії слід підбити підсумки.

Ось кілька порад, як позбутися ніяковості, сором’язливості, нерішучості:

1. Перед тим як говорити, подумайте, що ви хочете сказати і як це можна висловити якомога стисліше.

2. Говоріть не поспішаючи, щоб заспокоїтися і говорити спокійно.

3. Використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні: починайте із за­здалегідь підготовленої розповіді спочатку в розмові з однією особою і в вузькому ко­лі, а далі, коли посміливішаєте, говоріть і в більш широкому товаристві (За І.Томаном).

218. Підготуйте короткі аргументовані виступи і проведіть дискусію на тему: „Чи акту­альна сьогодні совість?” Об’єднавшись у мікрогрупи за позицією („так – ні”), розробіть план (послідовність) відстоювання її, доберіть приклади-аргументи, визначте місце і роль кожного члена групи у ході дискусії.

Користуйтеся багатствами рідної мови!*

219. Прочитайте. Поясніть, за яким значенням розрізняють подані слова. Зробіть орфоепічний аналіз виділених слів.

Професійний і професіональний. Декому здається, що слово професійний – українське, а професіональний – російське. Це – помилка. Обидва ці слова – українські, але вони не є абсолютні синоніми й уживати їх довільно, кому як заманеться, не можна. Кожне з цих слів походить від схожих, але значеннєво неоднакових слів – професія й професіонал: “Закон професійної честі” (Словник за редакцією А.Кримського); “Професійна офіцерська гордість прокинулась, заговорила в ньому” (О.Гончар), – бо тут прикметник професійний утворився від іменника професія, а от у фразі з публіцистичної статті: “Тепер у кожному обласному центрі працює професійний український театр”, – треба було написати “професіо­нальний український театр”, через те що театр складається з професіоналів – артистів, а не з аматорів чи самодіяльників.

Виходячи з цього, треба казати: професійна спілка, професійна звичка, але – професіональний промовець, професіональні витребеньки.

З метою чи без мети? Від вислову з метою рябіють сторінки газетних інформацій, статей і фейлетонів. Ось кілька зразків із того потоку, який ми спостері­гаємо щодня в друку й чуємо з уст: “З метою біологічної ізоляції, щоб уникнути можливого поширення місячних мікроорганізмів, космонавтів помістили в спеціальний “фургон”, де вони пройдуть тривалий карантин”; “З метою виявлення жанрових особливостей цього твору надіслали його на кваліфіковану експертизу”.

Словом мета послугувалась і послугується наша література, щоб передати важливе життєве завдання або ідейне спрямування людини: “Очевидячки, досягла до своєї мети” (І.Нечуй-Левицький); “О, бідний той, хто крізь завої сині іде самот­ньо, мовчки, без мети” (М.Рильський). У народній мові це слово трапляється дале­ко рідше, наприклад, у вислові “на близьку мету”, що означає – на близьку віддаль.

А яку мету, цебто важливе життєве завдання або ідейне спрямування, вбачали автори наведених на початку газетних фраз? Тут, як і в багатьох інших подібних випадках, нема ніякої мети, а тому й треба було написати “Для біологічної ізоляції, щоб уникнути...’’, “Щоб виявити жанрові особливості цього твору...”

З цього, звісно, не слід думати, що слово мета треба об минати, приміром, у таких висловах, як поставити собі за мету, мати на меті тощо. Ідеться лише про те, щоб не обертати вислів з метою в той прикрий канцеляризм, який не допомагає зрозуміти написане, а тільки паразитує в тексті, профануючи гарне слово мета.

Іти назустріч, сприяти, посприяти, допомогти, підмогти. За аналогією до російського вислову в переносному значенні идти навстречу в наших періодичних і неперіодичних виданнях трапляються такі вислови: “Завком пішов їй назустріч: улаштував дітей у заводських яслах, а їй самій дав путівку на курорт”; “Якби правління пішло нам назустріч, ми б самі зробили спортивний майданчик”.

В українській мові вислів іти назустріч буває тільки в прямому значенні: “Жодна підвода не йшла назустріч, на схід” (О.Гончар), – а відповідно до російського идти (пойти) навстречу українською мовою треба вживати слів сприяти (посприяти), допомагати (допомогти, підмогти). Отож, у наведених вище фразах треба було написати: “Завком посприяв їй”; “Якби правління колгоспу посприяло (або допомогло, підмогло)”.