Дієслова, що керують іменниками в певних відмінках

Переважна більшість дієслів керує іменниками в якомусь певному відмінку. Таке саме правило є й у російській мові, але відмінки керованих іменників не завжди збігаються при аналогічних дієсловах з українськими. Наприклад, дієслово дякувати керує іменником чи займенником у давальному відмінку: дякую батькові, дякуємо тобі, – тимчасом як відповідне російське благодарить вимагає знахід­ного відмінка: благодарю отца, благодарим тебя; дієслово зрадити керує іменни­ком чи займенником у знахідному відмінку: зрадив мене, зрадив своє слово, а російське изменить – у давальному відмінку: изменил мне, изменил своему слову.

Розгляньмо, як саме керують дієслова іменниками в певних відмінках.

З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова: вживати (“Горілки не вживав так, щоб через край”. – Г.Квітка-Основ’яненко), вчити, вчитися, навчати, навчатися (“Нічого було робити, – треба Кириликові вчити сестер грамоти”. – Панас Мирний; “Малих діток доглядала” звичаю навчала.” – Т.Шевченко); глядіти, доглядати (“Гляди, як ока в голові”, – М.Номис); грати, гуляти – з прийменником у (в) (“Діти бігають, гуляють у ціці-баби, в хрещика”. – Б.Грінченко; “Будемо грати в свого козиря”. – Б.Грінченко), завдавати (“Не завдавай мені сорому при чужих людях”. – І.Нечуй-Левицький), заживати (“Будуть до тебе козаки заїжджати, будуть у тебе хліба-солі заживати”. – Народна пісня), запобігати (“Не хочуть у вельможних панів ласки запобігати”. – П.Куліш), зазнавати, зазнати (“Не зазнала розкошоньки, вже й літа минають”. – Народна пісня), пильнувати (“Бабуся пильнує малої”. – Марко Вовчок), послухати, послухатися (“Послухали доброї поради високошановного народолюбця”. – Б.Грінченко).

Частина дієслів керує залежним словом у родовому відмінку без прийменника або в знахідному відмінку з прийменником на: сподіватися (“Панночки сподіва­ємось”. – Марко Вовчок; “Сподівався дід на бабин обід.” – Приповідка), чекати (“...хірург Богдановський присів край вікна, чекаючи на початок роботи”. – О.Дов­женко; “Скільки він мріяв про цей момент, скільки чекав цієї хвилини”. – Ю.Смолич; “Я чекаю на тебе при каганці і співаю”. – В.Стефаник). Дієслова ждати, дожидати керують іменником у знахідному відмінку без прийменника на: “У Підпари Гафійку ждала цілоденна робота” (М.Коцюбинський).

З іменниками в давальному відмінку стоять дієслова: боліти (“Чужий біль нікому не болить”. – М.Номис); це дієслово може вимагати й знахідного відмінка (“Мене ж болить її відвічнеє страждання”. – І.Франко), а також виступати з приймен­ником у (в) та іменником у родовому відмінку (“Що у вас болить? – ластівкою припадає вона коло недужої”. – М.Коцюбинський), вибачати (“Подорож­ньому і бог вибачає”. – М.Номис), прощати (“Скажіть їм, щоб простили мені, бурлаці, за мою смерть на чужині”. – І.Нечуй-Левицький), дякувати (“Дякую тобі, Іване, промовила вона”. – І.Франко), віддячити (оддячити) (“Соломія усе старалась оддячити циганам за рятунок і захист”. – М.Коцюбинський).

З іменниками чи займенниками в знахідному відмінку стоять дієслова: зрадити (“Зрадив мене милий”. – Народна пісня), опанувати (“І пустиню опанують веселії села”. – Т.Шевченко), радити, порадити (“Де то моя Катерина, моя чорноброва! Вона мене все радила і тепер порадить”. – Т.Шевченко; “Порадь мене, дівчинонь­ко, як рідная мати”. – Народна пісня). Тепер при дієслові радити (порадити) ставлять іменник і в давальному відмінку (“Горький, Чехов, Франко, Коцюбинський завжди радили молодим авторам учитися, наполегливо поліпшувати свою пись­мен­ницьку техніку”. – “Літературна газета”).

З іменниками в знахідному відмінку й прийменником за стоять дієслова, якщо вони вказують на виконання функції чогось чи когось: бути (“Ще й на весіллі в його дочки за дружку була”. – І.Нечуй-Левицький), стати (“Він мені за дитину рідну став”. – Марко Вовчок), правити (“Скриня моя за стіл править”. – Ганна Барвінок), мати (“Мене його батько не хоче за невістку мати”. – Панас Мирний), вважати (“Жаль тобі того, кого за ворога вважаєш”. – Леся Українка; “Лаврін уже вважав себе за господаря”. – І.Нечуй-Левицький). Дієслово вважати зрідка може стояти без прийменника за, тоді воно керує залежним словом в орудному відмінку (“Та полювання він забавою вважав, рибальство – справою, священ­нодійством навіть”. – М.Рильський).

Згадані дієслова бути, стати, правити, мати з іншим значенням, ніж у наведених реченнях, стоять без прийменника за й керують іменниками в інших відмінках: “А Ганна була, як і вона, удова, мала собі дочку-одиначку” (Марко Вовчок); “Юрко став паном, змінив своє ймення й назвав себе Юрушем” (І.Нечуй-Левицький); “А може, й сам на небесі смієшся, батечку, над нами та, може, радишся з панами, як править миром?” (Т.Шевченко).

З іменниками в знахідному відмінку й прийменником на стоять дієслова: бачити (бачити на власні очі, а не власними очима!) (“А сам Наум таку колись пригоду на власні очі бачив? – М.Рильський), чути (чути на власні вуха), грати (“Та й найняла козаченька на скрипочку грати”. – Народна пісня), проте в сучасній літературній мові дієслово грати керує місцевим відмінком іменника з прийменником на: грати на скрипці (на роялі, на бандурі), заздрити, заздритися (“На велику худобу батьківську її заздрились”. – Б.Грінченко), змилосердитися (“Поки прут знайшов та відсердивсь та на свою миленьку змилосердивсь”. – Б.Грінченко), пла­ка­тися (“Не плачся на моє горе”. – Марко Вовчок), розстаратися (“Як по­тягнувся на юшку, то розстарайся й на петрушку”. – Б.Грінченко), слабувати (“Слабує на очі”. – Б.Грінченко), хворіти (“...деякі пухлини, на які хворіють люди, – теж вірусного походження”. – “Наука і життя”).

З іменниками в орудному відмінку стоять дієслова: братися, узятися в значенні “перетворюватися на щось, укриватися чимось” (“Тільки внизу, коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода”. – І.Багмут; “Ладозьке озеро бралося кригою”. – Ю.Смолич; “Нога в хлопця взялася синіми плямами”. – О.Донченко), говорити, читати, перекладати, учити, навчати, повчати якоюсь мовою (“Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою”. – Б.Грінченко); іноді помилково кажуть: “Я вмію читати на англійській мові, а говорити можу й на німецькій”, замість: “Я вмію читати англійською мовою (або по-англійському), а говорити можу й німецькою (або по-німецькому)”; одружитися з кимось (іноді женитися), а не на комусь (“Оженився з Палажчиною дочкою”. – І.Нечуй-Левицький; “Софія одружилась з Ізаровим”. – А.Шиян); їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь (“їде чумак шістьма парами”. – Б.Грінченко; “Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець”. – І.Муратов).

З іменниками в місцевому відмінку й прийменниками по, на, в стоять дієслова: знати, пізнати (“Знати пана по халявах”. – Прислів’я; “Пізнати ворону по пір’ю”. – Прислів’я), розумітися, знатися на чомусь (“Теля не знається на пирога”. – Прислів’я; “На рибі теж розумітися треба”. – Ю.Збанацький), кохатися в чомусь (“У химерному кохатися, видумки сплітати”. – Б.Грінченко), вибачати на слові (“Вибачайте, люди добрі, на цім слові”. – Марко Вовчок); бути певним із прийменником на (“Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко”. – Марко Вовчок), із прийменником у (в) (“Згорда поглядають вони довкола, певні в своїх силах”. – М.Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим відмінком (“Одначе чужинець і сам не був певний правильності того, що говорить”. – О.Досвітній).

Користуйтеся багатствами рідної мови*

224. Прочитайте. Поясніть, за яким значенням розрізняють подані слова. Вкажіть усі випадки наявних або можливих у виділених словах змін голосних і приголосних у потоці мовлення.

Вираз і вислів. Ці слова вважали за абсолютні синоніми, тому в класичній літературі бачимо іменник вираз у різних значеннях: “Почала... солодкими виразами любові промовляти” (І.Нечуй-Левицький); “Вираз на лиці понуро-урочистий” (П.Куліш).

У сучасній українській літературній мові ці слова розрізняються за значенням: там, де мовиться про якусь думку чи міркування, передані небагатьма словами кажуть вислів: “За висловом чиїм” (Російсько-український фразеологічний словник І.Виргана й М.Пилинської), у всіх інших випадках, зокрема й у математиці, користуються іменником вираз: “Ротмістр і очима і всім виразом показував, щоб він забирався геть” (П.Панч); вираз a²+b=c.

Відсутність, присутність, брак, наявність. Відповідно до широко вживаних у російській художній і діловій мові слів отсутствие, отсутствующий, присут­ствие, присутствующий і в українській мові є схожі слова відсутність, відсутній, присутність, присутній: “Ще з-за дверей почув голосні розмови і веселі сміхи офіцерів, присутніх у залі” (І.Франко); “Треба записати всіх відсутніх на зборах” (із живих уст); “Злочинця допитано” в присутності свідків” (із газетної хроніки).

Проте часто слова відсутність, відсутній уживають навіть тоді, коли мовиться не про людей, а про речі: “За відсутністю достатніх доказів такі справи слід припиняти”; “На літеру В чомусь відсутні слова “вагання”, “вагатися”. Чи на своєму місці стоять у цих реченнях такі слова, чи, може, краще сказати по-українському “за браком достатніх доказів”, “на літеру В чомусь бракує (нема) слова “вагання”? Певно, що краще. Українська художня література у своїх класичних і сучасних зразках користувалась саме такими словами: “Коли в тебе бракує того насіння, позич його” (О.Стороженко); “Брак досвіду до лиха приведе” (переклад М.Бажан); “Він добре знав, що в Нимидори нема грошей” (І.Нечуй-Левицький).

Гірка чи гора? “Володимирська гірка” – бачимо напис при вході на Володимирську гору в Києві; “З Володимирської гірки видно Поділ, Дніпро-Славутич з чудовими київськими пляжами й далекі задніпрянські простори”, – читаємо в сучасному нарисі. Але чому там і там написано гірка, а не гора? Невже вона – набагато менша за інші гори, що на них розкинулась наша українська столиця, – за Батиєву, Старокиївську, Щекавицьку? Ні, не менша, отож, нема причини називати її зменшеним іменником. В українській мові слово гірка має не так зменшене, як пестливе значення: “Пахло березовими бруньками, шуміла повідь та дзюрчали струмочки з кожної гірки” (Марко Вовчок). Узвишшя, менші за гору, звуться по-українському горб (“Вирубала дрючок та стала на горбі”. – Казка), пагорбок, пагорб, пагорок (“По зелених пагорбках паслися вівці”, – П.Панч). Високі Дніпрові схили здавна звуться на Україні горами.