32

Глава I

2) локальні акти, що діють на певній частині території Украї­ни (акти місцевих органів державної влади; акти Автономної Республіки Крим; акти суб'єктів місцевого самоврядування; ак­ти підприємств, установ, організацій).

V. За часом дії:

1. постійні акти, якими є більшість джерел конституційного права, вони приймаються на невизначений термін;

2. тимчасові акти, що приймаються на визначений період та діють за визначених умов, після чого їх чинність припиняється.

VI. За чинністю:

1. чинні джерела (діючі);

1. нечинні (історичні) джерела — це джерела конституцій­ного права України, які свого часу були чинними, але внаслідок історичного розвитку конституційного права втратили свою чинність. Від цих джерел слід відрізняти нелегітимні акти, які не набули чинності з різних причин.

VII. За національною належністю:

1. національні джерела, тобто джерела, прийняті на території України відповідними суб'єктами конституційної правотворчості;

2. міжнародні джерела, тобто чинні міжнародні договори України у сфері конституційного права України, згода на обо­в'язковість яких надана Верховною Радою України. Так, напри­клад, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рі­шень та застосування практики Європейського суду з прав лю­дини» від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав люди та основоположних свобод 1950 р. та практику Суду як джерело права. При цьому під прак­тикою Суду розуміють практику Європейського суду з прав лю­дини та Європейської комісії з прав людини.

Джерела конституційного права України у сукупності утво­рюють систему джерел конституційного права України. У науці про конституційне право висловлюється думка про те, що для точного визначення всіх елементів цієї системи доцільним є ухва­лення закону про нормативні правові акти України¹.

Проблемним питанням джерел конституційного права Украї­ни є судова нормотворчість. З юридичної точки зору Конститу-

¹ ІІогорічкі) В., Федореико В. Джерела конституційного прана України: по­няття, пиди і система // Прано України. — 2002. — № 3. — С. 8—16.

Конституційне право — галузь національного права України 33

ційний Суд України та суди загальної юрисдикції не мають пра­ва створювати нові конституційно-правові норми, але фактич­но вони це здійснюють. Головною причиною такого стану речей є відсутність нормативного регулювання відповідних відносин на рівні актів тих органів, до компетенції яких належить те або інше питання.

Дискусійним є питання про звичай як про джерело консти­туційного права. Особливістю звичаю є те, що правила, які ста­новлять його зміст, не закріплюються рішенням суб'єктів право­творчості, а виникають у процесі суспільної практики та існують у вигляді соціальних норм, що не мають юридичного значення. Такі норми не можуть слугувати джерелами конституційного пра­ва. Коли ж звичай встановлюється або санкціонується суб'єктом правотворчості, він починає бути звичаєвою правовою нормою, яка стає джерелом права взагалі і конституційного зокрема. Але в цьому випадку дана норма припиняє бути звичаєм і зобов'яза­на йому лише своїм походженням. Однак, у тому випадку, коли застосування звичаю у конкретних правовідносинах санкціону­ється суб'єктом правотворчості, він стає правовим і є джерелом конституційного нрава¹. Наприклад, відповідно до ст. 132 Кон­ституції України територіальний устрій України грунтується на засадах, що передбачають урахування цілої низки традицій. Носіями таких традицій і є звичаї.